Ὑπὸ τῇ Ἀμπέλῳ τῆς Ὀρθοδοξίας

Однак найголовніша теза, до якої я веду, це теза виховного характеру: коли ми повертаємось до праць, які продукувала антична, пізньоантична та середньовічна культури, ми будемо відновлювати звʼязок з літературою здебільшого не тільки глибоко інтелектуальною, а передусім повчальною, яка вічно оспівує чесноти, таким чином виховуючи морально-етичну частину особистості, яка знаходиться в цьому греко-латинському полі. Практичним свідченням, яке я хотів би привести, є визнання дохристиянської літератури (продукти, видані інтелектуалами із язичницького культурного поля) різними християнськими інтелектуалами, тобто грамотними мужами і жонами (Анна Комніна!), які належали до рішучої культури в питаннях релігійно-філософських: тому представлю мій літературний переклад однієї епіграми Івана Мавропода (Ἰωάννης Μαυρόπους, XI ст.), відомого царгородського педагога, поета та ритора, який виховав раніше згаданого філософа, свого учня, Михайла Пселло (Μιχαήλ Ψελλός, XI ст.):

Епіграма на Платона і Плутарха:
Якби я когось із противних язичників
Від Твоєї суворости, мій Христе, звільнити хотів би,
Простив би мені Платона й Плутарха еллінів:
Бо обидвоє згідно зі словом і способом діла
До Твоїх законів, проживши, дістались найближче.

(Ἐπίγραμμα εἶς τὸν Πλάτωνα καὶ τὸν Πλούταρχον
Εἴπερ τινὰς βούλοιο τῶν ἀλλοτρίων
τῆς σῆς ἀπειλῆς ἐξελέσθαι, Χριστέ μου,
Πλάτωνα καὶ Πλούταρχον ἐξέλιό μοι:
ἄμφω γὰρ εἰσὶ καὶ λόγον καὶ τὸν τρόπον
τοῖς σοῖς νόμοις ἔγγιστα προσπεφυκότες.)

Тобто література як християнська, так і дохристиянська, маючи цей виховний потенціал, здатна нас змінити на краще, і це у всій повноті відбудеться тоді, коли буде пряма взаємодія з нашого боку із текстом, який вивчаємо.

www.group-telegram.com/ru/scriptoriumpatavinum.com/469

209 viewsІван Денісевич-Медвідь, edited  Jan 25 at 19:13

Однак найголовніша теза, до якої я веду, це теза виховного характеру: коли ми повертаємось до праць, які продукувала антична, пізньоантична та середньовічна культури, ми будемо відновлювати звʼязок з літературою здебільшого не тільки глибоко інтелектуальною, а передусім повчальною, яка вічно оспівує чесноти, таким чином виховуючи морально-етичну частину особистості, яка знаходиться в цьому греко-латинському полі. Практичним свідченням, яке я хотів би привести, є визнання дохристиянської літератури (продукти, видані інтелектуалами із язичницького культурного поля) різними християнськими інтелектуалами, тобто грамотними мужами і жонами (Анна Комніна!), які належали до рішучої культури в питаннях релігійно-філософських: тому представлю мій літературний переклад однієї епіграми Івана Мавропода (Ἰωάννης Μαυρόπους, XI ст.), відомого царгородського педагога, поета та ритора, який виховав раніше згаданого філософа, свого учня, Михайла Пселло (Μιχαήλ Ψελλός, XI ст.):

Епіграма на Платона і Плутарха:
Якби я когось із противних язичників
Від Твоєї суворости, мій Христе, звільнити хотів би,
Простив би мені Платона й Плутарха еллінів:
Бо обидвоє згідно зі словом і способом діла
До Твоїх законів, проживши, дістались найближче.

(Ἐπίγραμμα εἶς τὸν Πλάτωνα καὶ τὸν Πλούταρχον
Εἴπερ τινὰς βούλοιο τῶν ἀλλοτρίων
τῆς σῆς ἀπειλῆς ἐξελέσθαι, Χριστέ μου,
Πλάτωνα καὶ Πλούταρχον ἐξέλιό μοι:
ἄμφω γὰρ εἰσὶ καὶ λόγον καὶ τὸν τρόπον
τοῖς σοῖς νόμοις ἔγγιστα προσπεφυκότες.)

Тобто література як християнська, так і дохристиянська, маючи цей виховний потенціал, здатна нас змінити на краще, і це у всій повноті відбудеться тоді, коли буде пряма взаємодія з нашого боку із текстом, який вивчаємо.

BY Ὑπὸ τῇ Ἀμπέλῳ τῆς Ὀρθοδοξίας