group-telegram.com/summereading/388
Last Update:
Цю книгу зараз можна придбати хіба в букіністів або з рук, написана і видана майже десять років тому, тираж її давно закінчився і додруку не буде. Але в якомусь із літературних подкастів Ростислав Семків назвав її вартою уваги – and here we are.
При бажанні, роман із романом "Помирана" Тараса Антиповича можна розпочати вже з назви. Смерть тут вчувається і не такою, що вже сталася, і не такою, що прийде в майбутньому, вона просто є – тут, зараз, повсякчас. Відтак і персонажі "Помирани" – ні живі, ні мертві, щось середнє між мертвими шматками іржавого металу, зрощеного із начебто живими тілами з м'яса та крові. Начебто живими, бо, здається, найяскравішою ознакою і єдиним справжнім свідком життя цих істот стає їхня смерть.
На перший погляд може здатися, що розповідь про поєднання живих тіл зі знайденим на сміттєвому звалищі металоломом химерним генієм божевільного лікаря – якийсь з різновидів кіберпанку. Але що таке кіберпанк? За Вікіпедією: "поєднання високих комп'ютерних технологій з низьким рівнем життя людей." Низький рівень життя у "Помирані" точно є, бо куди далі падати спільноті (спільноті? групі індивідів!), яка живе на смітникові під назвою Корито, харчується птахами, кажанами та тисячу разів перебраними відходами. Тарас Антипович бачить куди, і ви побачите, якщо наважитеся. А от з технологій – хіба старі іржаві лопати та сумнівна спроба побудувати катапульту.
Коли книга вийшла у 2016 році, чимало читачів побачили в її сюжеті пародію на ОРДЛО і обурилися, але зараз, у 2024 році, коли між територією так званих лнр-днр і великою Україною простяглася широка смуга (і вона щодня ширшає) випаленої, сотні тисяч разів переораної снарядами, мінами, ракетами та дронами землі, смуга, яку на відміну від широко тиражованої легенди про Великий китайський мур – справді видно з космосу, дистопічнний, нехай і дуже перебільшений погляд на один із ймовірних варіантів життя людей на цих територіях у майбутньому не мав би викликати такого відторгнення...
Поряд з романами Сергія Оксеника "Самка богомола" та Андрія Цаплієнка "Стіна", які торкаються подібних тем, "Помирана" Тараса Антиповича виглядає доволі осібно та стильово. І не лише тому, що замість Стіни тут Колючка. Сама тканини історії прописана логічно і гарно, жах людського буття на задвірках цивілізації доведений до абсурду, якому легко знайти референси і в реальному світі – від цвинтарів танкерів десь у Бангладеш до африканських звалищ з технологічним сміттям.
Крім того, у "Помирані" принаймні є крокодили, чи то пак кротодили. Якщо у світі, вигаданому Антиповичем і не було Стіни, та принаймні міг бути рів з крокодилами.
Попри жахливий побут і відсутність перспектив, за Колючку ніхто з жителів Корита не хоче, адже там живе "переможений" ворог, а тут у них – непроста, але їхня "автономіка".
Якщо б я наважився помріяти про майбутню перемогу України у війні, то круто було б, щоби зрештою життя нашого ворога виглядало так, як живуть коритяни в "Помирані". Це справді жахливо, але після всього, що вони з нами зробили і продовжують чинити – це було б справедливо.
BY Літо читає
Share with your friend now:
group-telegram.com/summereading/388