Тимчик

Час настав для того, щоб зробити #TOP всієї немаленької дискографії Opeth

13. Morningrise (1996)

Не знаю чого саме, але так і не зайвабив з цим альбомом.

12. Sorceress (2016)

Просто зовсім не розумію його (її), хоча нормально відношусь до безгроулового періоду в цілому.

11. Heritage (2011)

Знов таки, сама концепція такої зміни звучання мені сподобалось, проте альбом для мене все одно слабкий, а спроби у джаз рок не вдалі.

10. Orchid (1995)

Одночасно перший реліз Опет і в принципі перший, який я почув. Такий справжній, чесний, трушний. Його можна навіть назвати блек металом.

9. Pale Communion (2014)

Перед усім тут люблю саме класичні прогові пісні, типу Eternal Rains Will Come та Cusp of Eternity. Не можу сказати, що вдалось утримати таку якість протягом всієї платівки.

8. Still Life (1999)

Розумію, що для багатьох це топовий альбом і точно самий мемний, однак з середнього періоду гурту він мені найслабший.

7. My Arms, Your Hearse (1998)

Довгий час був моїм улюбленим, а Demon of the Fall найулюбленішою піснею взагалі. Ще треба відмітити цікавий концепт, і те, що кожна пісня закінчується назвою наступного треку. На мене підлітка це все справило незабутнє враження.

6. Blackwater Park (2001)

Це вже серйозно. Мабуть, сама виразна атмосфера, яка одразу запамʼятовується: обкладинка, назви пісень, лірика, звук — все створює таку чітку відчутну картинку. Концентрація всього того Опету до моменту великих змін.

5. Deliverance (2002)

Ця дилогія змінила музичний світогляд багатьох у ті часи. Вплив Стівена Вілсона, сміливість в експериментах, безкрайні амбіції. Тоді мені здавалось, що це все і є — бути музикантом. Брейкдаун в титульному треку, мабуть, один з найкращих у всій важкій музиці.

4. Watershed (2008)

Тут вже думки починають суттєво розділятися. Мені сподобалось, що Майкл почав більше експериментувати, а музика перестала бути такою нарочито серйозною. Початок кінця для когось; завчасний вихід із можливої стагнації для мене.

3. Damnation (2003)

Blank face in the windowpane…

2. In Cauda Venenum (2019)

Досі в захваті від якості сонграйтінгу на цьому альбомі. Жодної слабкої пісні, кожного разу слухаю й ловлю себе на повному захопленні від того, що чую. Ще й шведська (краща) версія.

1. Ghost Reveries (2005)

Доволі очевидний вибір, нічого не можу з собою зробити. Люблю цей альбом з першого акорду, з першого Ghost of Mother і до самого кінця. Варто ще сказати, що тут просто кращий продакшен: майже двадцять років пройшло, а він все одно звучить краще багатьох сучасних релізів.

Як би ви розставили ці альбоми?

А ще подивіться відео Дроптейпа про Опет: https://youtu.be/PRDwfcuXNao

www.group-telegram.com/ru/tymchyk.com/2612

1.1K viewsFeb 10, 2024 at 16:00

Час настав для того, щоб зробити #TOP всієї немаленької дискографії Opeth

13. Morningrise (1996)

Не знаю чого саме, але так і не зайвабив з цим альбомом.

12. Sorceress (2016)

Просто зовсім не розумію його (її), хоча нормально відношусь до безгроулового періоду в цілому.

11. Heritage (2011)

Знов таки, сама концепція такої зміни звучання мені сподобалось, проте альбом для мене все одно слабкий, а спроби у джаз рок не вдалі.

10. Orchid (1995)

Одночасно перший реліз Опет і в принципі перший, який я почув. Такий справжній, чесний, трушний. Його можна навіть назвати блек металом.

9. Pale Communion (2014)

Перед усім тут люблю саме класичні прогові пісні, типу Eternal Rains Will Come та Cusp of Eternity. Не можу сказати, що вдалось утримати таку якість протягом всієї платівки.

8. Still Life (1999)

Розумію, що для багатьох це топовий альбом і точно самий мемний, однак з середнього періоду гурту він мені найслабший.

7. My Arms, Your Hearse (1998)

Довгий час був моїм улюбленим, а Demon of the Fall найулюбленішою піснею взагалі. Ще треба відмітити цікавий концепт, і те, що кожна пісня закінчується назвою наступного треку. На мене підлітка це все справило незабутнє враження.

6. Blackwater Park (2001)

Це вже серйозно. Мабуть, сама виразна атмосфера, яка одразу запамʼятовується: обкладинка, назви пісень, лірика, звук — все створює таку чітку відчутну картинку. Концентрація всього того Опету до моменту великих змін.

5. Deliverance (2002)

Ця дилогія змінила музичний світогляд багатьох у ті часи. Вплив Стівена Вілсона, сміливість в експериментах, безкрайні амбіції. Тоді мені здавалось, що це все і є — бути музикантом. Брейкдаун в титульному треку, мабуть, один з найкращих у всій важкій музиці.

4. Watershed (2008)

Тут вже думки починають суттєво розділятися. Мені сподобалось, що Майкл почав більше експериментувати, а музика перестала бути такою нарочито серйозною. Початок кінця для когось; завчасний вихід із можливої стагнації для мене.

3. Damnation (2003)

Blank face in the windowpane…

2. In Cauda Venenum (2019)

Досі в захваті від якості сонграйтінгу на цьому альбомі. Жодної слабкої пісні, кожного разу слухаю й ловлю себе на повному захопленні від того, що чую. Ще й шведська (краща) версія.

1. Ghost Reveries (2005)

Доволі очевидний вибір, нічого не можу з собою зробити. Люблю цей альбом з першого акорду, з першого Ghost of Mother і до самого кінця. Варто ще сказати, що тут просто кращий продакшен: майже двадцять років пройшло, а він все одно звучить краще багатьох сучасних релізів.

Як би ви розставили ці альбоми?

А ще подивіться відео Дроптейпа про Опет: https://youtu.be/PRDwfcuXNao

BY Тимчик