Telegram Group »
Saudi Arabia »
58 окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського »
Telegram Webview »
Post 1316
Киянин Олег входить в цю “річку” вже втретє. В 1996-98 роках була строкова служба, 2015-16 роки – мобілізація й участь в Антитерористичній операції. І, нарешті, повномасштабне вторгнення.
– Повістку я отримав заздалегідь, за три дні до початку вторгнення, – згадує Олег. – Я був в оперативному резерві як зв’язківець, то ж про мене в першу чергу і згадали. Казали, що направлять на тримісячне навчання, але росіяни перетнули кордон, і я пішов до своєї рідної 58-ї мотопіхотної бригади. Рідної тому, що саме в її складі в п'ятнадцятому-шістнадцятому роках я вже виконував бойові завдання на Донбасі. Тоді бригада була щойно створена, і багато хто з нинішніх командирів служили зі мною як прості солдати-контрактники. Наприклад, наш нинішній командир підрозділу. Пам'ятаю, як ми з ним вдвох тягли провід "польовки", коли ворожа диверсійно-розвідувальна група перерізала зв'язок. Разом воювали, разом їли, що прийдеться, ділили побут. І от колишній солдат – тепер вже майор, його поважає і цінує кожна людина в нашому колективі. Це одна з причин, з якої хлопці від нас не переходять до інших підрозділів.
Зараз Олег з побратимами забезпечує бригаду зв'язком. В самому широкому сенсі, – починаючи із генераторів і живлення для антен, закінчуючи найсучаснішими технологічними засобами. Чоловік каже, що з 90-х років, коли він вперше стикнувся с цією цариною, техніка зробили величезний крок вперед.
– Я прийшов в "професію", коли ще були телеграфні стовпи та перфокарти, які потрібно було розкопувати, – каже Олег, – а тепер – у нас "Старлінки", інтернет і комп'ютери. Однак хочу сказати одне: всі сучасні технології зв'язку не здатні повністю замінити старий добрий провідний зв'язок. Яким би зручним не був той же "Старлінк", його можливо заглушити, і тоді залишається звичайний телефон з проводом. У бригади завжди має бути резервний канал зв'язку.
Не дивлячись на свій величезний досвід професійного зв'язківця, Олег зізнається, що своє подальше післявоєнне життя з цією військовою професією він не пов'язує. Каже, у свої 46 років він вже трохи застарий, аби розвиватися в цьому напрямку.
– Як кажуть – дорогу молодим, – посміхається чоловік. – У них і хисту до нових технологій більше, і навчаються нового вони скоріше та ефективніше. А я хочу на "гражданку" – до дружини і дітей. Можливо, знову займатимуся підприємництвом, як до війни. Закінчилася б вона якнайшвидше…
Разом до Перемоги!
🇺🇦
Simul ad Victoriam
– Повістку я отримав заздалегідь, за три дні до початку вторгнення, – згадує Олег. – Я був в оперативному резерві як зв’язківець, то ж про мене в першу чергу і згадали. Казали, що направлять на тримісячне навчання, але росіяни перетнули кордон, і я пішов до своєї рідної 58-ї мотопіхотної бригади. Рідної тому, що саме в її складі в п'ятнадцятому-шістнадцятому роках я вже виконував бойові завдання на Донбасі. Тоді бригада була щойно створена, і багато хто з нинішніх командирів служили зі мною як прості солдати-контрактники. Наприклад, наш нинішній командир підрозділу. Пам'ятаю, як ми з ним вдвох тягли провід "польовки", коли ворожа диверсійно-розвідувальна група перерізала зв'язок. Разом воювали, разом їли, що прийдеться, ділили побут. І от колишній солдат – тепер вже майор, його поважає і цінує кожна людина в нашому колективі. Це одна з причин, з якої хлопці від нас не переходять до інших підрозділів.
Зараз Олег з побратимами забезпечує бригаду зв'язком. В самому широкому сенсі, – починаючи із генераторів і живлення для антен, закінчуючи найсучаснішими технологічними засобами. Чоловік каже, що з 90-х років, коли він вперше стикнувся с цією цариною, техніка зробили величезний крок вперед.
– Я прийшов в "професію", коли ще були телеграфні стовпи та перфокарти, які потрібно було розкопувати, – каже Олег, – а тепер – у нас "Старлінки", інтернет і комп'ютери. Однак хочу сказати одне: всі сучасні технології зв'язку не здатні повністю замінити старий добрий провідний зв'язок. Яким би зручним не був той же "Старлінк", його можливо заглушити, і тоді залишається звичайний телефон з проводом. У бригади завжди має бути резервний канал зв'язку.
Не дивлячись на свій величезний досвід професійного зв'язківця, Олег зізнається, що своє подальше післявоєнне життя з цією військовою професією він не пов'язує. Каже, у свої 46 років він вже трохи застарий, аби розвиватися в цьому напрямку.
– Як кажуть – дорогу молодим, – посміхається чоловік. – У них і хисту до нових технологій більше, і навчаються нового вони скоріше та ефективніше. А я хочу на "гражданку" – до дружини і дітей. Можливо, знову займатимуся підприємництвом, як до війни. Закінчилася б вона якнайшвидше…
Разом до Перемоги!
🇺🇦
Simul ad Victoriam
group-telegram.com/br58ua/1316
Create:
Last Update:
Last Update:
Киянин Олег входить в цю “річку” вже втретє. В 1996-98 роках була строкова служба, 2015-16 роки – мобілізація й участь в Антитерористичній операції. І, нарешті, повномасштабне вторгнення.
– Повістку я отримав заздалегідь, за три дні до початку вторгнення, – згадує Олег. – Я був в оперативному резерві як зв’язківець, то ж про мене в першу чергу і згадали. Казали, що направлять на тримісячне навчання, але росіяни перетнули кордон, і я пішов до своєї рідної 58-ї мотопіхотної бригади. Рідної тому, що саме в її складі в п'ятнадцятому-шістнадцятому роках я вже виконував бойові завдання на Донбасі. Тоді бригада була щойно створена, і багато хто з нинішніх командирів служили зі мною як прості солдати-контрактники. Наприклад, наш нинішній командир підрозділу. Пам'ятаю, як ми з ним вдвох тягли провід "польовки", коли ворожа диверсійно-розвідувальна група перерізала зв'язок. Разом воювали, разом їли, що прийдеться, ділили побут. І от колишній солдат – тепер вже майор, його поважає і цінує кожна людина в нашому колективі. Це одна з причин, з якої хлопці від нас не переходять до інших підрозділів.
Зараз Олег з побратимами забезпечує бригаду зв'язком. В самому широкому сенсі, – починаючи із генераторів і живлення для антен, закінчуючи найсучаснішими технологічними засобами. Чоловік каже, що з 90-х років, коли він вперше стикнувся с цією цариною, техніка зробили величезний крок вперед.
– Я прийшов в "професію", коли ще були телеграфні стовпи та перфокарти, які потрібно було розкопувати, – каже Олег, – а тепер – у нас "Старлінки", інтернет і комп'ютери. Однак хочу сказати одне: всі сучасні технології зв'язку не здатні повністю замінити старий добрий провідний зв'язок. Яким би зручним не був той же "Старлінк", його можливо заглушити, і тоді залишається звичайний телефон з проводом. У бригади завжди має бути резервний канал зв'язку.
Не дивлячись на свій величезний досвід професійного зв'язківця, Олег зізнається, що своє подальше післявоєнне життя з цією військовою професією він не пов'язує. Каже, у свої 46 років він вже трохи застарий, аби розвиватися в цьому напрямку.
– Як кажуть – дорогу молодим, – посміхається чоловік. – У них і хисту до нових технологій більше, і навчаються нового вони скоріше та ефективніше. А я хочу на "гражданку" – до дружини і дітей. Можливо, знову займатимуся підприємництвом, як до війни. Закінчилася б вона якнайшвидше…
Разом до Перемоги!
🇺🇦
Simul ad Victoriam
– Повістку я отримав заздалегідь, за три дні до початку вторгнення, – згадує Олег. – Я був в оперативному резерві як зв’язківець, то ж про мене в першу чергу і згадали. Казали, що направлять на тримісячне навчання, але росіяни перетнули кордон, і я пішов до своєї рідної 58-ї мотопіхотної бригади. Рідної тому, що саме в її складі в п'ятнадцятому-шістнадцятому роках я вже виконував бойові завдання на Донбасі. Тоді бригада була щойно створена, і багато хто з нинішніх командирів служили зі мною як прості солдати-контрактники. Наприклад, наш нинішній командир підрозділу. Пам'ятаю, як ми з ним вдвох тягли провід "польовки", коли ворожа диверсійно-розвідувальна група перерізала зв'язок. Разом воювали, разом їли, що прийдеться, ділили побут. І от колишній солдат – тепер вже майор, його поважає і цінує кожна людина в нашому колективі. Це одна з причин, з якої хлопці від нас не переходять до інших підрозділів.
Зараз Олег з побратимами забезпечує бригаду зв'язком. В самому широкому сенсі, – починаючи із генераторів і живлення для антен, закінчуючи найсучаснішими технологічними засобами. Чоловік каже, що з 90-х років, коли він вперше стикнувся с цією цариною, техніка зробили величезний крок вперед.
– Я прийшов в "професію", коли ще були телеграфні стовпи та перфокарти, які потрібно було розкопувати, – каже Олег, – а тепер – у нас "Старлінки", інтернет і комп'ютери. Однак хочу сказати одне: всі сучасні технології зв'язку не здатні повністю замінити старий добрий провідний зв'язок. Яким би зручним не був той же "Старлінк", його можливо заглушити, і тоді залишається звичайний телефон з проводом. У бригади завжди має бути резервний канал зв'язку.
Не дивлячись на свій величезний досвід професійного зв'язківця, Олег зізнається, що своє подальше післявоєнне життя з цією військовою професією він не пов'язує. Каже, у свої 46 років він вже трохи застарий, аби розвиватися в цьому напрямку.
– Як кажуть – дорогу молодим, – посміхається чоловік. – У них і хисту до нових технологій більше, і навчаються нового вони скоріше та ефективніше. А я хочу на "гражданку" – до дружини і дітей. Можливо, знову займатимуся підприємництвом, як до війни. Закінчилася б вона якнайшвидше…
Разом до Перемоги!
🇺🇦
Simul ad Victoriam
BY 58 окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського
Share with your friend now:
group-telegram.com/br58ua/1316