group-telegram.com/buddhas_notes/118
Last Update:
Естетичне.
Мені хочеться блювати від більшості християнських цвинтарів. В особливості "православних". Католицький стиль викликає хоч якісь піднесені почуття (згадую Личаківське): склепи, гарні скульптури, подекуди готика, і навіть вони отримають моє ні.
Ще більш неприємні відчуття в мене викликають християнські православні обряди. Відспівування, сльози, якесь їбанько у чорній рясі. Одразу згадується поховання в моєму селі: то п'яний піп на скутері обклеєному наліпками черепів (в цьому хоч якась іронія була, добре), то такі ж сумні морди родичів і сусідів, що готуються мазнути за вмерлого чарку, то "гробки" з таким же синюшним стилем і цукерками, розкладеними по надгробкам.
А надгробки це взагалі окрема річ. Чорні, полишені смаку, такі, що роблять відразливою будь яке зображення, нанесене на них.
Аби довелось вибирати, я б звісно волів Небесний похорон — аби спеціально навчена людина, порубала те що від мене залишиться, на зручне шмаття і віддала падальникам, як моє останнє підношення істотам цього світу.
Інша відповідно підготовлена людина, зробила б усі необхідні буддійські обряди і відправила б мій потік дхарм у правильному напрямку. Було б чудово.
Якщо я все це переживу, то звісно ж докладусь до того аби в Україні буддійська традиція розвивалась і закріплювалась, настільки аби можна було б влаштувати і відповідне поховання. Якщо ж ні, поховайте мене десь в лісі, не на загальному кладовищі з усією тією православщиною. Якщо я відкрию естафету для першого буддійського кладовища в Україні — естетично красивого хоча б (вірю, що мої одновірці мають ближчий мені художній смак), не кажучи вже про якусь відповідність буддійським традиціям, буду радий.
А щодо кремації чи поховання в землю..Питання важке. Я бачив крематорій у якому спалюють воїнів. Ця споруда віддає збоченою затхлістю модерну, то ж краще вже мене закопайте. Якщо ж можна було б примудритись закинути тіло на якийсь пліт, підпалити його і пустити Десною, аби мої рештки потонули десь в районі Новгород-Сіверська, то теж було б чудово. Проте вважаю більш реалістичним поховання десь у лісі, завдяки буддистам.
Мені іноді мерзенно від того скільки воїнів бажали б бути похованими відповідно до своїх поглядів (здебільшого язичницьких), проте не мають такої можливості. Обов'язково все робиться за мертвонародженою совково-християнською традицією. Навіть законодавчо ми не маємо змоги піти так як хотілося б. Це блядство. І як виживу, я його поборю.
Для воїна життя великою мірою є естетичним актом — звідси шляхетність, честь, доблесть і такі речі як "красивий вчинок" та "красива смерть".
Так з естетики проростає етика. Так легше і приємніше жити сенсами.
BY Buddha's Notes
Share with your friend now:
group-telegram.com/buddhas_notes/118