group-telegram.com/vallholl/15904
Last Update:
Мова безпосередньо європейських скіфів (сколотів) класичного та еліністичного періоду. Суперечки про походження мови ведуться вже давно, більшість сучасних фахівців лінгвістики сходяться на думці про те, що скіфська мова належить до східно-іранської мовної групи, індоєвропейської мовної родини. Була поширена в Степових та Лісостепових зонах України (VI ст. до н.е. - II ст. н.е.); Пн. Кавказ (VII ст. до н.е); Добруджа (II ст. до н.е. - II ст. н.е.).
Значна частина скіфської топоніміки збереглася на території України до нашого часу. Як наприклад такі назви річок: Дунай, Дністер, Дніпро, Донець, Прут, Артополот, Сердоба і десятки інших (значення: вода, потік, річка божества, холодна вода). Серед імен селищ України — назви населених пунктів Саки, Сачки, Сакуниха, Сахни, Сахнівка, Парфен, Партинці, Порхова, Парня, Парневе і інші.
Щодо запозичень, є наступні слова, яких немає або мало у сусідніх мовах: скіпщина, потвора, почвара, халепа, волос, ящірка. Прототип слова «ящірка» зберігся у поширеній в Афганістані мові пушту — аждар «змій». Волос від слова ворс, яке походить від давньоіранського *varsa. Словам «потвора» і «почвара» відповідає скіфське «патівара».
Є цікаві паралелі між скіфською та сучасною українською мовами: скіфській мові не було звука "ф", точніше, він читався як „хва". Тобто "хвіртка", "Хведір". Також у скіфській множина передавалася через "ата" так, як в українській при зменшуванні: "лоша - лошата". Водночас, у скіфській існував характерний фрикативний звук "г", що нині виокремлює українську серед більшості інших слов'янських мов.
Залишки Скіфського царства проіснували до другої половини III ст. н. е. в Криму та пониззі Дніпра з центром у Неаполі, і було знищено готами. Самі ж скіфи остаточно втратили свою самостійність та етнічну своєрідність, розчинившись серед племен Великого переселення народів.