Зрада прийшла, звідки не чекали.

Андрій Любка, до котрого мої почуття завжди були особливими (хто знає, той знає), не встиг повернутися з туру американщиною, як викотив у фейсбуці "рекомендації", як вирішити раз і назавжди проблему "Волинської різанини" з поляками. Він може. Він же експерт.

І попри наївність допису, наприкінці нешановний Любка видав глибоку метафору: мовляв, ми ж маємо розуміти біль поляків, чиї співвітчизники лежать десь у лісах Волині, адже наші співвітчизники зараз теж лежать закопані десь на Сході. І я начебто розумію, що він хотів сказати, але ж треба думати хоч на півшишечки глибше. Порівняння закатованих поляків колись і українців тепер автоматично проводить паралель між упівцями та рашистами. Тобто чітко видно, хто кат, а хто жертва. Їбанько.

Пост відразу підхопили поляки (їм то як справжній подарунок!) й численні симпатики "порозуміння", а от в коментарях людям щось не надто сподобалися такі паралелі.

Як у пєсні пайоцца, "красівий, но тупий"