❤️‍🩹 Женев'єва Ґорнічек "Серце відьми"
📚 Видавництво: Yakaboo Publishing

Це драматична історія кохання на основі скандинавської міфології. Кохання між настільки древньою відьмою, що вона й сама не пам'ятає усього свого життя, та Локі - хитрим і підступним богом обману, єдинокровним братом Одіна.

Разом з цим, це історія жінки, котрій довелося зазнати чимало горя, втрат і нещасть у своєму житті. Рятуватися втечею й переховуватися у лісових хащах на краю світів, ведучи скромне життя в печері й обмінюючи свої зілля на найнеобхідніші речі. Знайти подругу, котра щиро турбувалася про неї. Покохати чоловіка, котрий, здавалося, найменш заслуговує довіри, але котрому все ж вдалося повернути й зцілити її поранене серце ❤️‍🩹. Миритися з усіма його витівками та частими й тривалими відсутностями. Ділити коханого з іншою сім'ю. Народити від нього трьох незвичайних дітей та знайти сенс життя у материнстві ❤️. Вимушено зазирнути в майбутнє й нести тягар цього знання, безпосередньо пов'язаного з долею її близьких…

Локі тут теж зображений у не зовсім звичному амплуа. Це все то й же бог-трикстер, що не може втримати язика за зубами та постійно то втягує інших богів у халепи, то рятує їх, вигрібаючи при цьому наслідки своїх діянь. Але водночас він постає і як самотній та знедолений чоловік, котрий ніде не почувається своїм і потрібним. Чоловік, все ж здатний на співчуття, турботу, ніжність і кохання. Однак… 😔

На жаль, зціленому серцю відьми судилося пізнати не лише кохання і радість материнства. Щастя виявилося надто крихким і нетривалим… Брехня, зрада, втрата, біль, розпач, безнадія, відчай… Серце знову було розбито вщент 💔. Втім, навіть так воно вперто продовжуватиме битись, поки є заради кого жити і за що боротися. І навіть кінець усіх світів не зможе стати йому перешкодою. Його любов сильніша за все ❤️‍🔥.

Для розуміння скандинавської міфології цей роман не надто придатний. Для цього найкраще послужать "Старша Едда" та "Молодша Едда (котрі вже зачекалися мене на полицях 👀). "Серце відьми" передусім — це сумна й трагічна історія про складну долю жінки: про миті щастя і горя, радості й болю, надій і розчарувань, про справжню дружбу й лицемірство, вірність і зраду, силу материнства й готовність кинути виклик долі.

Попри певні побоювання щодо якості перекладу/редактури (зважаючи на критичні відгуки на нещодавні книги видавництва), зауважень було всього декілька, що цілком нормально для такого об'єму тексту. Зате друк на деяких сторінках був бліднуватий, наче фарба в друкарні закінчувалася. І обкладинка, на мою думку, суттєво поступається оригінальній.

🪓 Брінн Вівер "Трилогія про вбивче кохання. Книга 1: М'ясник та Чорна Пташка"
📚 Видавництво: Артбукс

Здається, ідеальний любовний роман все ж існує 🖤.

Я довго думала чи потрібна мені ця книга. Анотація інтригувала і обіцяла щось незвичне. Але остаточно підкупив зовнішній вигляд: чорна soft touch обкладинка (на якій не залишаються сліди від пальців!) з вибірковим лакуванням та рожево-фіолетовими елементами, рожева закладка-лясе та фіолетовий кольоровий зріз 😍. І не прогадала, що таки придбала.

Це просто неймовірна, скажена, чорна романтична комедія про стосунки двох серійних вбивць, котрі вже давненько стежили за кар'єрами (якщо можна так висловитися) одне одного, а випадкова особиста зустріч перенесла це захоплення геть на новий рівень.

Слоун Сазерленд, вона ж Чорна Пташка, — "серійна вбивця, що полює на серійних убивць". Відома правоохоронним органам як Колопряд, що "залишає на місці злочину щось таке заплутано чудернацьке".

Ровен Кейн, він же Бостонський М'ясник, Велика Різанина, Жах у Темних Снах, — "такий самий мисливець, якого вабить усе найгірше, що соціум міг витягти з надр пекла".

Під час однієї справи Слоун втрапила в халепу, опинившись замкненою у клітці в компанії мертвяка. Мабуть, так би й сконала там, якби не нагодився Ровен, котрий полював на того самого покидька. Незважаючи на певну настороженість одне щодо одного (що цілком зрозуміло, зважаючи на їхнє 'захоплення'), між ними спалахнула симпатія, підкріплена цікавістю, та промайнула іскорка ⚡. В результаті, вони домовилися раз на рік влаштовувати "безумовно божевільні перегони": обирати якесь чудовисько й змагатися у тому, хто перший його знайде і прикінчить.

М'ясник та Чорна Пташка, на перший погляд, дуже різні. Вона — обережна, раціональна й послідовна, вистежує, вичікує, плете павутиння й заманює туди своїх жертв. Він же дикий й нестримний, іноді надто імпульсивний і нерозважливий, часом полюбляє влаштовувати театральні вистави на місці злочину. Охоплений спопеляючою люттю, стає несамовитим, випускаючи  внутрішніх демонів. Однак, вони обоє прийняли й примирилися з власними темними сторонами та жагою вбивства, тому як ніхто інший розуміють потребу іншого займатися тим, чим займаються. Ця спорідненість темних душ, в додачу до очевидно спокусливої зовнішності, ще більше притягує цю парочку одне до одного 💘.

Кумедно було спостерігати за їхніми стосунками, що довго нагадували танці на мінному полі: один необережний крок — і крихким стосункам може настати кінець. Не підійти занадто близько, не віддалитись засильно, щоб не сполохати і не відлякати. Адже наявність симпатії — це одне, а повністю відкритись і довіритись все ж страшно. Збоку їхні вагання, несміливі кроки на зближення та боязнь втратити прихильність виглядали доволі кумедно. Та й навіть їхні 'маніячні справи' теж частенько викликали посмішку.

Загалом, це все ж мила, дотепна й на диво затишна книга, попри всю жесть, що коїться на сторінках (включаючи жорстокі вбивства, тортури, розчленування, канібалізм і навіть… морозиво зі спермою 🍨). Це неначе Декстер зустрів збіса привабливу жіночу версію себе і вони запали одне на одного з першого погляду. Усі маніячно-криваві елементи, разом з купою інших збочень, на місці, але додалося чимало сексуальної напруги й чорного гумору.

🎼 Окремий плюсик за плейлист до кожного розділу – треки гарно працюють на загальну атмосферу: то грайливу, то тривожну, драматичну, романтичну або ж моторошну.

🔞 На початку книги міститься цілком доречне попередження про потенційно небезпечний вміст, що може виявитися огидним або тригерним для чутливих читачів.

✉️ Чо Хьона "Листи Йона"
📚 Видавництво: Varvar Publishing

Як і обіцяла, прочитала новинку від Варварів ❤️. Правду кажучи, трохи не цього я очікувала від цієї манхви, судячи по анотації, але аж ніяк не залишилися розчарованою. Якраз навпаки.

На перший погляд, це комікс про шкільне життя і крихту магії, що робить неможливе можливим. Але, по-факту, він значно глибший, адже зосереджується на соціальній проблематиці: на такому серйозному і складному явищі, як булінг, а також на труднощах адаптації дітей і підлітків у нових умовах чи соціумі загалом.

Дев'ятикласниця Лі Со-рі змушена була перевестися в іншу школу, адже у своїй стала ворогом для усього класу. Ні, вона не зробила нічого поганого, радше навпаки: заступилася за однокласницю, над якою інші учні постійно знущалися. Але через це увесь клас зачаїв на неї зло. В результаті, обом дівчатам довелося змінити школу…

Але й на новому місці Со-рі почувалася невпевнено. Хоч її загалом гарно прийняли, дівчині було нелегко влитися у колектив і відчувати себе комфортно у новому середовищі. Усе почало змінюватися, коли вона випадково натрапила на дивний лист, приклеєний під партою – перший з багатьох, котрі ще належало відшукати.

У тих листах виявилося чимало корисної інформації про саму школу, однокласників, працівників школи тощо. Вони стали для Со-рі своєрідним путівником та помічником, що допоміг стати впевненішою та влитися у новий колектив. Крім того, згодом ці листи допомогли знайти друга і напарника по пошуку наступних листів, зацікавленого у цьому не менше за дівчину.

Хто і чому залишив ці листи-послання? Чи писалися вони для будь-якого випадкового адресата, а чи були призначені саме тим, в чиї руки потрапили? Куди, зрештою, заведе цей незвичний і трошки магічний квест та які матиме наслідки? Не скажу, тут без спойлерів 🤐.

Це дуже чуттєва, життєва історія з реалістичними персонажами та ситуаціями, хоч і з крихтою магії та див, що радше служать прикрасою сюжету, а не важливим елементом розповіді. А ще тут симпатичний і приємний малюнок, промовистий і з багатьма цікавими ракурсами. Та перш за все, значення мають зміст і закладені сенси.

На жаль, шкільний булінг і дитяча жорстокість не рідкість 😔. Часто трапляються і небезпечні витівки, і безвідповідальна та відверто злочинна поведінка. Та навіть просто опинитися у незнайомому оточенні й адаптуватися до нього дитині може бути складно. У всіх цих випадках дуже важливими є співчуття та підтримка тих, хто поряд, кому справді не байдуже. Часто потрібна неабияка сміливість, щоб не змовчати, не проігнорувати, а втрутитися й допомогти. Адже кожен голос важливий. Кожен, навіть найменший, вияв доброти здатен змінити чиєсь життя на краще ❤️‍🩹. Ніколи не слід про це забувати.

Ще одне поповнення колекції 📚:
🔹 "Негідник-початківець" - наукова фантастика, тож пропустити не могла. Правда, здивована, що нова книга Скалці не у видавництві Богдан вийшла.
🔹 Горор не пропустила б тим паче, тому +2 новели Т. Кінгфішер.
🔹 А оскільки перший омнібус "Підземелля смакоти" сподобався (відгук буде, мабуть, завтра), то й продовження придбала.

Прочитане за березень 2025 📚

Усього потрохи:
💔 життєві історії
👥 соціальна тематика
💘 романтика
🌙 міфологія
👽 наукова фантастика
🪄 фентезі
👾 жахи

Відгуки вже є на 15/16 ✅.
Останній буде на днях 😊.

(продовження)

А далі… Далі починається те, в порівнянні з чим "Голодні ігри" – ще навіть не квіточки. Теми соціальної несправедливості та моральності залишаються в полі зору, але тьмяніють на фоні усієї жесті під назвою "навчання в Інституті", що коїться на сторінках. Приблизно ⅔ книги – суцільна боротьба й жорстокість. Зміна тактик і стратегій, укладення і руйнування союзів, брехня, маніпуляції, зради, помста, неочікувані союзники та підступні вороги, вбивства, згвалтування, катування і каліцтва, стерті грані між добром і злом – ні у кого не було шансів вийти з цієї гри без правил собою колишнім. Дерроу добре засвоїв ці уроки і вони, вочевидь, ще вилізуть боком його ворогам. Ох і не терпиться прочитати продовження…

Книга зуміла вразити і неодноразово здивувати. Цікава, динамічна, інтригуюча, емоційна, непередбачувана, жорстока, напружена. Перші розділи служать радше передісторією, знайомлячи з головним героєм, його сім'єю, життям, цінностями та поглядами, а також дають загальне уявлення про світ. От тільки подальші розділи практично усе це якщо не цілком нівелюють, то принаймні суттєво доповнюють і змінюють. Радикальні зовнішні та внутрішні трансформації героя співмірні контрастам між істиною і тим, що він нею завжди вважав. Усе, що він знав раніше і ким раніше був, зазнавало безповоротних змін впродовж усієї книги.

Видання чудової якості. Обкладинка схожа на оригінальну. На початку книги міститься карта локацій на Марсі. А в самій книзі є декілька ілюстрацій.

Окремо напишу декілька слів щодо перекладу. Загалом, він мені подобається, легко читається. Редактура теж хороша. Однак, не могла не зауважити кількох моментів, що особисто мені трохи попахують русизмами. Наприклад: "уносять кількох жертв вибуху", "ноти, що уходять в повітря", "огидний якийсь цей штандарт, не находиш?", "копчена конина нікуди не ускоче". При цьому "уносять" і "уходять" зустрічалися неодноразово, хоча в більшості випадків доречними були б інші форми цих слів. Втім, усе решта чудово.

Трошки анонсів того, що я планую читати у квітні (хоча спонтанних рішень ніхто не відміняв 🤭) і на що, відповідно, будуть відгуки.

🔹 Т. Кінгфішер "Те, що тривожить мерців"
🔸 Т. Кінгфішер "Те, що бенкетує вночі" (обидві вже прочитані, але відгуки ще дописуються)
🔹 Шеллі Паркер-Чан "Та, що стала сонцем" (в процесі читання)
🔸 Емманюель Лепаж "Одна весна в Чорнобилі".

А ще підписалася на челенджі в Rork, тому:

🔹Донал Раян "Серце на шарнірі"
🔸Харо Асо "100 бажань до перетворення на зомбі"
🔹А. Дж. Ріддл "Загублені в часі"

Надіюсь, часу на все вистачить 😊

🐇 Т. Кінгфішер "Те, що тривожить мерців"
📚 Видавництво: Жорж

Американська письменниця Урсула Вернон, що пише під псевдонімом Т. Кінгфішер, при написанні новели надихалася твором Е. А. По "Падіння дому Ашерів", але переповідає його на свій лад. Також, як сама авторка зауважує в післямові, помітні певні паралелі з "Мексиканською готикою" Сільвії Морено-Ґарсії (читала кілька років тому, відгук тут). 

Втім, "Те, що тривожить мерців" є цілком самобутнім твором. Це готичний горор, що поволі, але невпинно, робить атмосферу ще більш гнітючою, згущує темряву навколо героїв, виводячи їх з рівноваги та змушуючи сумніватися у власному здоровому глузді. Він лякає не якимось надприродним жахом з потойбіччя, а фантастичним перевтіленням цілком природних речей, що робить його ще моторошнішим.

1890 рік. Головний герой, лейтенант Алекс Істон з Ґаллації, маленького регіону поряд з Молдовою, приїздить до маєтку давніх знайомих – збіднілих дворян Ашерів. Приводом для візиту став тривожний лист Меделін Ашер, в котрому вона просила терміново її провідати.

Слід зауважити, що Істон – небінарна особа: біологічно є жінкою, але зрікся належності до бінарного гендерного поділу, ставши до лав "клятвених солдатів". Чому щодо нього вживаються займенники "він/його" гарно пояснено у передмові. 
 
Істон завжди вважав, що у нього цілковито відсутня будь-яка чутливість до надприродного, але чим ближче підїжджав до маєтку Ашерів, тим більша тривога охоплювала його. Спершу його здивував і насторожив гротескний гриб, схожий на людську плоть, котрого він помітив біля озера неподалік маєтку. Далі саме озеро викликало неприємні відчуття, здавалося мертвим і якимось зловісним. 

Але більш за все лякав самотній дім за озером: "То був старий похмурий маєток у старому похмурому стилі, кам'яна потвора, що її навіть найзаможнішому чоловікові Європи було б вельми тяжко привести до ладу." Частково обвалений, маєток Ашерів був гнітючим видовищем, мов древній склеп над річкою, "одне з тих місць, де чорти танцюють на болотах". Всередині усе виглядало не краще, включно з господарями – Меделін та Родеріком.

Чим більше Істон проводить часу з Ашерами, досліджує занепалий дім та навколишні території, тим більше химерного і лячного помічає довкола. Спілкування з мешканцями навколишніх сіл лише підсилюють тривогу. Навіть раціональний розум клятвеного солдата починає сумніватися в нормальності цієї місцини, немов десь тут поруч ховається зачаєне зло, монстри у темряві. Коли врешті герой отримує відповіді, вони його геть не тішать…

Атмосфера напруги і жаху у творі відтворена просто вражаюче. Раціональне й ірраціональне повсякчас перебувають у хиткому балансі. Хоча здогадки про суть проблеми з'являються досить швидко, це не зменшує інтересу до поступового розвитку подій у новелі, навпаки – цікавість лише зростає.

Персонажів у творі загалом небагато, але кожен на своєму місці. Істон – дуже своєрідна персона, але його особливості вагомі для розвитку сюжету, а не просто для "хай буде". Наприклад, йому добре знайомі гендерні стереотипи та несерйозне/зневажливе ставлення. Власне, про це добре відомо і його випадковій знайомій Євгенії Поттер, мікологині-любительці з вишуканими англійськими манерами, котрій через свою стать годі було сподіватися на визнання в науковій спільноті. 

Здивувало, до речі, насторожене і не надто прихильне ставлення багатьох персонажів до американців. Наприклад: "Я ніколи не знаю, що думати про американців. Їхня зухвалість буває потішною, втім, коли вирішую, що вони мені таки подобаються, зустрічаю такого, що, думаю собі, краще би він повернувся до Америки й не зупинявся, аж доки дійде до її краю і шубовсне у море." Смію припустити, що тут багато хто подумав про цілком конкретних осіб 😏.

Словом, книга сподобалась. Оригінальна обкладинка їй дуже пасує. І добре, що одночасно видано дві книги – можна зразу братися за наступну.

Отримала днями свіженьку новинку від Varvar Publishing 😊.

"Департамент правди" має всі шанси бути позачергово невдовзі прочитаним - анотація дуже інтригує.

А ще нарешті приїхали лютневі передзамовлення від видавництва Жупанського 🎉.

Планувала щось з цього прочитати у квітні, але, мабуть, перенесу на травень, бо планів на місяць і так вже багацько.

"Aurora Borealis" так і тягне до себе, але ж і товстунець ще той 💛.