Жорсткувато, звичайно, але як би ми хотіли, щоб митрополит Епіфаній таки примирився з патріярхом Філаретом, який своє життя присвятив розвитку української церкви.

Отже немає сорому визнати свої помилки і таки обійнятися з дідом. Все ж таки вихованець, учень. І хоча зараз ситуація не передбачає реалізації прагнень патр. Філарета стосовно побудування Київського Патріархату, але все одно ми прямуємо до цього, прямуємо до об'єднання Церков, що в перспективі подарує нам Церкву Київського Хрещення.

І хтозна, чи побачить це старець? А так хоча б знав, що перед ним вибачився учень і визнав свою помилку. Ніхто ж не вимагає саджати Філарета на предстоятеля ПЦУ. Просто хоча б спокій в душі подарувати.

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

Релігія в Україні: «Між літургією і шоу: чого чекати від «музеєфікації» українського сакрального простору»

Монополії на лаври не буде ні в кого: УПЦ може забути про свої «золоті часи» панування в пам’ятках, але й ПЦУ може не мріяти про те, що тепер вона повноцінно замінить конкурента. Для музейників лаври – це історико-культурне надбання, яке розраховане в першу чергу на туристів та, можна підозрювати, різні бюджетопоглинаючі проєкти.

Починаючи з 2023 року, коли українська влада взяла курс на припинення монополії УПЦ в найбільших святинях України, спалахнула жвава дискусія про те, як мають використовуватись культові споруди. З тих пір держава провела в святині кілька культурних акцій, які викликали неймовірний резонанс.

Читати: https://www.religion.in.ua/main/51582-mizh-liturgiyeyu-i-shou-chogo-chekati-vid-muzeyefikaciyi-ukrayinskogo-sakralnogo-prostoru.html

Оскільки це вже відомий факт, залишаємо посилання з промосковського каналу, аби ви не тільки мали змогу побачити зміст відео, але ще й подивитися, що пишуть і як це подають читачам проМПшних ресурсів.

Бачите? Це те, про що ми говорили пару днів тому, коли описували ситуацію із с. Підзахаричі. І відтепер ця історія зостане масовою. Парафіяни МП на Буковині (а потім ця практика ймовірно перейде й на інші регіони), побачивши вікно можливостей, все частіше і частіше будуть записувати подібні відео, де кожного разу будуть просити американців їх захистити. І відтепер треба не просто думати, як на це реагувати і як цьому запобігти (а чесно кажучи часу на це небагато), а ще й треба... не знаємо, чи молитися, чи якось іншим способом впливати аби ці самі американці на це не відреагували. Бо якщо почнуть тиснути, враховуючи загальну ситуацію, нічого доброго з цього не вийде.
Просвітницька робота, просвітницька робота... ну ось вам і її наслідки. Невже так важко було додуматися створити нормальний орган діялогу, який допоміг би об’єднати Церкви і м’ягко забрати парафіян МП у рпц? 4 роки до повномасштабного вторгнення можна було б його розвивати, і він б точно ситуацію покращив. А тепер в підсумку маємо пару майданчиків, які були організовані “знизу” і маємо велику безодню, яка лежить між більшістю ієрархів ПЦУ і УПЦ МП.

Що далі?

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

Подробиці щодо передачі частки мощів Святого Володимира Хрестителя і Святого Андрія Первозваного митрополитом ПЦУ О. Драбинком главі УГКЦ Святославу Шевчуку

Як нам повідомляє офіційний сайт Переяславсько-Вишневської єпархії ПЦУ, 23 січня, митрополит Олександр на прохання Блаженнішого Святослава від Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира передав частки мощів святих апостола Андрія Первозваного та рівноапостольного князя Володимира повноті УГКЦ.

І все було б добре, якби не певні моменти, які зацікавили не тільки нас - ми знайшли підтримку серед наших знайомих в УГКЦ і в ПЦУ, які поділилися власними міркуваннями та інформацією.

За повідомленням сайту рпц в Канаді, куди тимчасово привозили мощі Св. князя Володимира, у 2005 році на прохання митр. Володимира Сабодана до КПЛ була повернена частина мощей, які колись було подаровано Успенському собору московського кремля.

Тобто у 2005 році вони з'явилися в Україні й зберігалися в КПЛ. Після вигнання УПЦ МП з Лаври, Драбинко, судячи з усього, ці мощі або їхню частину звідти забрав і передав Фонду, в якому він є духівником (цікаво, що Фонд нібито МПшний, і новин про владику Олександра на сайті з 2018 року немає, хоча насправді його статус в організації не змінився). Потім він від імені Фонду передав цю частку мощей УГКЦ.

Чи мав Драбинко з кимось це питання узгоджувати? Як мінімум передачу на зберігання Фонду він точно мав би узгодити з Предстоятелем та/або Нацзаповідником, який зараз відповідає за Лавру - залежно від того, коли він "відділив" собі частинку мощів. Чи зробив це владика? Та й взагалі, відколи в нас громадські організації, хай навіть фонд із духовником, стали розпорядниками святинь Церкви?

Також є питання щодо достовірності мощів. Саме про це питав владику Олександра патріярх УГКЦ. На відео видно, як під час передання святині владика Олександр показував Блаженнішому Святославу роздруковане чорно-біле фото Сабодана із мощевиком: "Ви запитали про достовірність, ось вам фото, тут митрополит Володимир сидить поруч з часточкою мощів".

Більше жодних документів не надав, а лише прислав греко-католицьким братам пару скопійованих матеріалів з інтернету, які розповідають про те, як ці мощі набувалися, а також прикріпив ще одне фото як митр. Володимир служить над саркофагом.

Реакція всередині УГКЦ приблизно така - а що це взагалі було?

Бо коли ти вручаєш мощі главі Церкви, напевно треба було б подбати про підтвердження. Але, на жаль, для наших православних це не той випадок. Навіть трішки шкода архієреїв УГКЦ - мощі отримали, діалог зміцнили, але виставити ці мощі для шанування повнотою УГКЦ навряд чи можливо. В католицькій церкві є чіткий регламент, який в рпц (упц в цьому випадку) тільки-но почали імплементувати у 2012 році. До цього моменту (а повернули від росіян мощі Хрестителя Русі у 2005) ніхто ніщо не перевіряв.

Не менш цікавою є історія з мощами Андрія Первозваного.

В Україну ці мощі приїхали з Греції у 2001 році, коли їхню частину, судячи з усього, замурували в стіну каплиці Андрія Первозваного неподалік Аскольдової Могили. Після цього частки мощей Апостола привозили для поклоніння ще кілька разів, але інформації про те, що їх ще комусь залишали, немає. Також мощі Св. Андрія не зберігаються у КПЛ. Враховуючи той факт, що зі стіни каплиці владика Драбинко їх навряд чи дістав, знову виникає запитання - а звідки він їх узяв? Можливо їх привіз ктитор його Спасо-Преображенського собору м. Києва, бізнесмен Ігор Лисов? Але тоді чому немає документів, і замість них вл. Олександр надає главі УГКЦ фото спочилого митрополита та загальні матеріали з інтернету?

Виглядає підозріло і якось неприємно. Чому стільки незрозумілих жестів, які тільки псують, задавалось би, такі важливі зустрічі? Будувати Єдину Церкву на імітації? Якось неправильно. Сподіваємось, митрополит Олександр таки зможе пошукати відповідні документи, або хоча б без них пояснить, що саме він передав Блаженнішому Святославу, і звідки він це взяв.

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

Це, мабуть, не так показово, бо митр. Івано-Франківський вчора справляв день народження. Але незабаром торкнемось і цієї теми.

​​Про церковно-політичну ситуацію на Івано-Франківщині у січні 2025

#відчитачів #угкц #пцу #вибориіцерква #вартопрочитати

Початок року на Франківщині видався вже не таким сумним в церковному плані, як ми думали попередньо. Спостерігаймо одразу за трьома такими історіями.

⚜️ По-перше, церковна забудова УГКЦ на валах не може не викликати подив. Мало того, що цей довгобуд і так роками викликає огиду в містян, зараз церкву значно розширили.

Власне, проблема в тім, що у XVIII ст. на місці, де почали цей довгобуд, був фортечний бастіон, а також залишки фортечних валів. Попередня археологічна розвідка проведена не була, так само як не було погодження з громадою, але будівництво почали. Все це відбулося давним-давно, і зараз споруду захищають максимум лише наближені до церковників.

Справи суспільства та чиновників із церквами - це завжди складно й чутливо. Але чомусь у випадку будівництва церков ПЦУ жодного (!) конфлікту не виникало, попри історичні позиції УГКЦ в регіоні. Тож, мабуть, причина в особистостях архиєреїв і тому, як вони ведуть справи?

⚜️ По-друге, на фоні скандалу ми бачимо, що на більшості нерелігійних заходів головує або просто є присутнім митрополит ПЦУ Іоасаф. Він є людина впливова, щира та у порівнянні з його візаві в УГКЦ Війтишиним майже не замішаний в якихось чорних справах.

До владики Іоасафа є лише одне зауваження - окремі люди зі Снятинського деканату дещо псують йому загальну картину, і зростання цього клану є певною мірою небезпечним.

Останнє фото з філармонії у компанії глави облради Сича і мера міста Марцінківа свідчить, що вплив ПЦУ в місті суттєво зріс (а УГКЦ навпаки потрохи втрачає довіру). Цьому сприяє і те, що солдати гарнізону мають храм колишніх МП, який перейшов у ПЦУ (хоча треба зазначити, що велику частину солдатів ховають у храмах УГКЦ).

⚜️ По-третє, після почастішання випадків булінгу у школах очільниця області Онищук (вона ж Книшиха, вона ж губернаторша) запропонувала боротись з цим у союзі з церквою. Ніби й благий намір, але не новий, бо церковна політика в місті є прерогативою Марцінківа. З огляду на дуже багато речей можна задуматись про те, що пані Світлана поступово формує довкола себе електорат для участі у виборах мера Івано-Франківська від команди Зе у випадку проведення місцевих виборів як у 2025 - 2026 роках.

Змагання вже йдуть не лише за душі населення, а за церковних лідерів. Саме на церковних лідерах і трималась підтримка Марцінківа у 2015 - 2020 роках, але вже стрімко падає через падіння авторитету УГКЦ, зростання ролі протестантських церков, сект і ролі духовенства ПЦУ.

Зрозуміло, що це є викликом і для церков: однім виправити та покращити репутацію, іншим зберегти. І при тому обом - не дати себе "замішати" до суто політичних ігор, не втратити за цим єдину основну мету. Мету як дбання про власну репутацію, так і свого існування як Церкви взагалі.

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

Митрополит Іларіон відвідав у Польщі вимушених переселенців з України

З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія митрополит Рівненський і Острозький Іларіон, голова Місії капеланської допомоги вірним ПЦУ, які через російську агресію…

13 лютого Православна Церква України вшановує святого благовірного князя Костянтина Острозького, повідомили в ПЦУ. Йдеться про Костянтина-Василія Острозького, молодшого сина князя Костянтина Івановича Острозького, який був одним з найвидатніших полководців та військових стратегів XVI століття і який прославився багатьма переможними битвами, в тому числі й проти Московії. Його сина за…

https://df.news/2025/02/14/tserkva-vshanovuie-sviatoho-blahovirnoho-kniazia-kostiantyna-ostrozkoho/

Сребролюбство, чорні молитви та вимога шанувати "сан від Бога" попри заборону єпископом в служінні. Далі розповімо докладніше та поставимо цікаве питання...

Чи маємо юридичний механизм розвязання конфликтів у релігійних громадах, зокрема забезпечення заборони на колишній парафії?

#пцу #гроші #інсайдиChurcher #відчитачів

Тут нам пишуть обурені віряни Свято-Покровської парафії ПЦУ с. Нежухів, що на Львівщині. Здавалось би настоятель о. Ярослав Степанович Цигиль 1963 року народження, але намагається вдавати себе за святішого ніж святі якогось відмінного за усіх, такого собі Людинобога, якому все можна. Замість того, щоб залучати та просвіщати людей, роз'яснювати їм духовні речі, він просто насаджує особисту владу та воює з традиціями й вірянами.

Наприклад, у серпні 2024 року відмовляв старості Михайлу Яхвану та родині 26-річного загиблого Героя Костянтина Закрути в тому, щоб його тіло перебувало в храмі, мов сім’я воїна не відвідувала церкву - поки втручання представників місцевої влади не вимусило його дати згоду.

І діє таким чином о. Ярослав роками. У 2023 та 2024 роках він не давав благословення на збирання парафіянами коштів під час коляди й щедрівки на потреби захисників, які є мешканцями села (у Нежухові мають 75 діючих військовослужбовців). При тому, що іконостас навіть без покриття золотою плівкою обійшовся громаді 189 тис. доларів.
Навіть цікаво було б почути від о. Ярослава, які для цього можуть бути причини, окрім браку патріотизму в його душі!

Постає питання: чи він робить це через свій злий характер та брак патріотизму, чи через особисту вигоду?
Відповідаючи на це питання, на жаль, доходимо до висновку, що о. Ярослав не має взагалі жодних понять про християнську віру, і навіть не намагається відповідати священничому сану, хоча б роблячи вигляд, що має якусь пастирську мотивацію.

Навчання з дітьми протягом навчального року й навіть безпосередньо перед Святим Причастям о. Ярослав не проводить, хоча парафіяни цього потребують і дуже б цінували. Не кажучи вже про те, що це є його пастирським завданням.
Ба більше, настоятель маніпулює громадою, погрожує прокляттям, читанням молитов проти здоров’я. Це взагалі якийсь жах, сюр та нонсенс нісенітниця!

Тут навіть до характеру цього отця звертатись ні до чого. Він тут проявляється тільки в його нахабстві й тупої впертості чинити свавілля - мов, ніхто й ніщо не указ. Який там Суд Божий...
Гроші - ось єдиний його бог, те до чого він хоче торкатися, відчувати в руках, що він прагне одноосібно контролювати, або жодна крихітка не пройшла повз нього. Жодна річ, на якій не можна нагріти руки - вже не цікава йому.
І не треба тут розповідати, що цей поцінувач електроніки з Ельдорадо є вдівцем, що він має трьох дітей. Багато священників переживають всі ці складнощі, але дають собі раду, вірою в Бога та чемним служінням Йому, по совісті.

З цих прикладів ви все про його духовний стан зрозумієте самі. Під час окроплення будинків Йорданською водою о. Ярослав вимагає, щоб гроші давали в руки. Кошти, які парафіяни оплачують за будь-якого роду Служби Божі, напряму потрапляють до кишені настоятеля. Ніяких квитанцій про оплату не видають. Кошти, які збираються громадою кожного місяця, перебувають у володінні настоятеля. Розпорядження цими коштами відбувається ним особисто.
Зокрема, за його словами, замовлений - без жодного кошторису та згоди громади, - тетрапод коштував 300 тис. грн, але на даний час нібито на нього витратили вже 600 тис. грн. Отже, він самовільно, без зборів, звільнив голову ревізійної комісії. Взагалі збори церковної громади не проводилися вже понад п’ять років.

І так о. Ярослав поступається все своє церковне життя. Ще рішенням VI-го Львівського Єпархіального Собору, до якого належала парафія, о. Ярослава Цигиля, а також отців Ігоря Курпіту та Івана Піцика було заборонено у служінні та виведено з клиру УАПЦ (див. скани 👇🏻).
Тоді він, користуючись ширшим конфліктом архієп. Львівського Макарія Малетича і вл. Якова Макарчука, на той момент єп. Черкаського, Голови Контрольно-ревізійної комісії УАПЦ, просто зібрав обманним шляхом підписи парафіян і перейшов з останнім у підпорядкування Дрогобицько-Самбірської Єпархії УПЦ КП, і з нею потрапив у ПЦУ.

(Продовження)

Тобто маємо ще один кейс до питання, як треба складати статути парафій і єпархій, аби громада могла саме в юридичному полі вирішувати і справи з фінансовими зловживаннями, і з доступом до служіння в храмі. Аби не треба було чинити протести та самовільне, не обґрунтоване законом насилля.
Як мову та логіку канонів перекласти на мову сучасного світського законодавства? Адже йдеться тут не тільки про переходи громад між юрисдикціями, але й про взаємини всередині парафії.

Маємо багато, дуже багато роботи - спільної (!) роботи усіх релігійних діячів та чиновників. Ось воно - підґрунтя для конструктивного діалогу, нагальна проблема. А в нас поки що тільки розбрат та поливання брудом одним одного... Замість позбавлення від бруду священників на кшталт пана Цигиля.

P.S. Цікаво, чи не пов'язані церковний конфлікт про який йдеться та конфлікт старости Михайла Яхвана із сином в.о директора Свидницької гімназії Ільницьким Юрієм Ігоровичем у вересні минулого року, коли пан Яхван отримав легке тілесне ушкодження, але в січні попросив звільнити нападника від кримінальної відповідальности?

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв