дуже червнева маргіналія з равликами на тлі орликів із рукопису середини xv століття.

#цвітеіпахне

із подій, на які я не встигну, але загалом раджу: цього четверга у (моїх) київських домініканців буде зустріч із циклу «розмови про культуру в томи аквінського», цього разу — мистецька.

говоритимуть із художником ростиславом лужецьким про травматичні досвіди, особисті кризи й пошуки мистецької мови, якою можна їх висловити та пропрацювати. і заразом відкриють виставку, щоб не тільки теоретично розмірковувати, а й на практиці показувати. має бути цікаво. (відео потім теж викладуть, але то зовсім потім).

то приходьте: 5 червня, 19:00, вулиця деревлянська, 13 (інститут святого томи аквінського).

(на картинці з біблії із середини хііі століття — лотова жінка, яка про мистецьке опанування кризи, на жаль, не знала).

святий миколай і комікс про людську солонину на вівтарній панелі з xiv століття.

колись я вже розповідала цю чудову історію, але най буде ще раз.

якось місто, де миколай був єпископом, переживало голод. усі доїдали останні запаси, і тільки один різник без проблем продавав свіже м’ясо.

миколай запідозрив нечисте і прийшов до різника, але не купувати, а перевірити робочий процес. і таки знайшов серйозне санітарне порушення: у кутку різниці стояла діжка для засолювання, із якої стирчали людські руки й ноги. вочевидь, якраз готувалася свіжа порція м’яса.

виявилося, що в різника був іще один прибутковий бізнес — заїжджий двір, де спинялися всілякі подорожні й мандрівні студенти. то з деяких він брав і гроші за ночівлю, і частини тіла на продаж. у діжці якраз солилися останні бідолахи, які потрапили під дію цієї акції. то миколай перехрестив діжку — і сталося чудо: із частин тіла склалося троє юнаків, цілих і неушкоджених.

на цій вівтарній панелі їх, щоправда, вилазить із діжки двоє, але в ліжку лежало стільки само, то це не миколаїв недогляд, а просто художник зменшив кількість дійових осіб.

#чудотворення

каєтан обарський робить багато гіфок про страшне й середньовічне (іноді — одночасно), і оця свіженька з пащею пекельною з часослова катерини клевської в нього зовсім вогненна вийшла.

#пащапекельна #рухомікартинки

усі подивилися на вчорашню гіфку, вподобали тамтешню запальну пащу, і тепер черга в пекло стоїть така, мовби на книжковий арсенал.

(мініатюра з коментованої книги одкровення, переписаної на межі хіі і хііі століть).

#апокаліпсис #пекельце

барбара ньюмен знає свою авдиторію.

близько 403 року вчитель на ім'я деограцій, що страждав від вигорання, написав августинові, просячи про допомогу. деограція зануджували власні лекції, тривіальна тематика яких його більше не цікавила; пасивність учнів його розхолоджувала; а постійні прохання повторити лекцію відволікали від нагальнішої та захопливішої праці. одне слово, кожна читачка цієї книжки добре знає, як він почувався.

(#вечірнінотатки з нічного поїзда).

персонаж із часослова 1300-х років (f. 40r) страшенно любить свого кота, а кіт щось не сильно вражений. яка знайома ситуація.

(а п'ятничний довгочит про гарного юнака в ролі святої варвари цього тижня буде в суботу, бо ниньки хтось відсипається. і таки поступово перекажу всі анонсовані захопливі історії, бо ми їх заслужили).

#котики

24 липня 1485 року мешканці французького меца вже о четвертій ранку почали займати місця в очікуванні щорічної вуличної драми: того року це була триденна вистава про святу варвару. міські хроніки не кажуть, що саме спонукало глядачів прийти ще вдосвіта — може, минулого року постановка виявилася дуже хорошою, то тепер вони чекали щонайменше не гіршої; може, ними рухала абстрактна любов до театру; а може, вони спеціально прийшли подивитися на виконавця головної ролі — цирульничого підмайстра на ім’я ліонард.

хай там що рухало глядачами, ліонард не підвів. як каже хроніка, «він зіграв роль так добре й так гідно, що довів до сліз шість тисяч осіб. адже він був вродливим юнаком, і його постава, рухи й жести були такі вишукані, що втішили кожного, і неможливо було впоратися краще». (у святої варвари було ще ціле коло придворних дам, яких теж грали хлопці. один із них, філіп де віньєль, лишив нам опис усього дійства; він особливо пишався тим, що його потім плутали із ліонардом — аж сімнадцять разів).

що ж показували? звісно, мучеництва. вистава тривала три дні, і можна припустити, що кульмінацією став якраз третій — коли язичники остаточно розуміють, що варвару не вдасться вмовити, спокусити чи залякати, а тому віддають її на тортури. і драма була ні разу не така стримана, як мініатюра з французького рукопису 1500-х, котрою проілюстрований цей допис. святу (себто ліонарда) прив’язували до стовпа, били, палили, відрізали їй груди, запихали в бочку з цвяхами, а потім за волосся тягли на страту. не дивно, що публіка за неї (нього) переймалася.

аж так переймалася, що після вистави ліонард отримав дві цікаві пропозиції. по-перше, заможна вдова викликалася «плекати й ростити його», як рідного сина. по-друге, місцевий священник вирішив, що такого хлопця просто необхідно послати на навчання задля блага люду й церкви. невідомо, чи сам ліонард мав право голосу в цьому протистоянні; хроніка каже тільки, що священник наказав його до себе привести, а потім був рік навчання в самому меці, університетські студії в парижі, свячення й серйозне доросле життя. удова ж залишилася ні з чим.

щоправда, перш ніж вирушити до парижа, ліонард устиг іще раз побути мученицею: наступного року ставили страсті святої катерини і знов покликали його виконувати головну роль. але чи то катеринині тортури були не такі видовищні, чи то містяни розлюбили театр, чи то в юнака почалося ламання голосу й пробивання бороди — успіх постановки був далеко не такий цілковитий, як у 1485-му. ну й не страшно, все одно ліонард невдовзі поїхав учитися, то цілком міг собі дозволити зганьбитися наостанок. (і тільки філіп де віньєль залишив захоплені спогади також про цю другу виставу).

#міськебуття

котик із граціанових «декретів», переписаних у 1350-х роках, прокинувся, вмився, вбрав гарне сомбреро, а потім зрозумів, що надворі понеділок. життя його до такого не готувало.

#котики #повнабентега

персонажі з «книги про властивості речей» бартоломея англійця прийшли на показ авангардної повнометражки про землю й потихеньку усвідомлюють, що в цьому кінотеатрі сильно бракує крісел. до можливості зручно дивитися кіно вдома залишається ще з пів тисячоліття.

утім, зі зручністю з'являється нова проблема — вибору.

якщо у вас регулярно виникає питання, що б його подивитися, є сенс підписатися на @MovieDigest — канал про фільми від людей, які люблять кіно і цінують кіно.

із хорошого там є система тегів за жанрами, короткі описи-відгуки (з яких зрозуміло, що автори текстів дивилися те, про що пишуть, і хочуть поділитися втіхою від перегляду) і періодичні, іноді аж ностальгійні дописи з окремими кіносценами чи добірками фотографій.

із дуже хорошого — розмаїття: на @MovieDigest пишуть не тільки про свіже кіно й не тільки про американське. популярні фільми в дописах, звісно, з'являються, але це така популярність із зірочкою — зараз, наприклад, тло каналу присвячене «красі по-американськи», яку вже й до класики можна зарахувати.

одне слово, підписуйтеся на @MovieDigest, там добре.

#іншілюди

радісний ангел привів святого павла до пекла і з гордістю показує, як там усе облаштовано.

мініатюра з англійського рукопису 1300-х років.

#пащапекельна

біс із ангелом чекають результатів зважування душ, за яке саме взявся барвистокрилий михаїл на вівтарній панелі роботи хуана де ла абадії старшого (десь із 1480-х років).

#всітамбудемо #требабільшезолота