Forwarded from шосте масове вимирання
уявімо собі мистецький проєкт в часі війни: іноземні художники — для України. який з цих творчих задумів гріє ваше серце або ненадовго притлумлює відчуття покинутості?
Anonymous Poll
11%
мертві метелики на українському прапорі від молодого британського художника
7%
триметровий символ миру в контейнері на Контрактовій площі
11%
китайський дисидент зафарбує військову форму в білий колір
9%
американський постмінімаліст відформує шість разів шматок вугілля
47%
ще один келих просекко у вагоні інтерсіті
7%
польські митці помалюють фарбою фотографії українських митців у війську
7%
ваш варіант
«Інсталяція поєднує дві відеороботи — "Ніч" і "Тахіонесс". "Ніч" — це документація української ночі, починаючи з 1918 року і аж до лютого 2025-го. У "Тахіонессі" (в теоретичній фізиці "тахіон" — це частинка, що може рухатися швидше за світло) понад тисяча зображень сходів сонця над Україною — з 1990 року, року мого народження, до 2022-го — зібрана в єдину відеопослідовність за допомогою технологій штучного інтелекту.
Схід сонця тут — це результат більше ніж людського погляду, це момент, коли око машини спостерігає за людською реальністю та мріє про власний світанок. Штучний інтелект конструює образи світанку, що формуються з архівів людського бачення. Тут 35 років світанків показані як одна подія.
Разом ці відеороботи формують простір, у якому час не лінійний, а одночасний. Він тут рухається водночас уперед — до світанку — і назад, у минуле, в темряву незадокументованого, непочутого; у простір потенційного — того, що ще не набуло форми, що ще не стало інформацією. Я хотіла створити ситуацію, де глядач стає частиною цього майбутньоминулого — не просто свідком, а співучасником формування теперішнього моменту.»
Повний текст читати тут:
Схід сонця тут — це результат більше ніж людського погляду, це момент, коли око машини спостерігає за людською реальністю та мріє про власний світанок. Штучний інтелект конструює образи світанку, що формуються з архівів людського бачення. Тут 35 років світанків показані як одна подія.
Разом ці відеороботи формують простір, у якому час не лінійний, а одночасний. Він тут рухається водночас уперед — до світанку — і назад, у минуле, в темряву незадокументованого, непочутого; у простір потенційного — того, що ще не набуло форми, що ще не стало інформацією. Я хотіла створити ситуацію, де глядач стає частиною цього майбутньоминулого — не просто свідком, а співучасником формування теперішнього моменту.»
Повний текст читати тут: