Районна бібліотека

​​Увійшла в новий рік із дивною книжкою, яку знайшла в ще дивніший спосіб. Я люблю вам тут трусити про «серендипність» і «як-я-випадково-знайшла-цей-діамант-у-блозі-на-три-підписника», але насправді мій №1 метод знайти щось невідоме і неочікуване — це, бляха, відкрити в Internet Archive пошук по текстам книг, вбити туди рандомне слово під настрій — і подивитися, що з результатів мені припаде до серця.

Не пам’ятаю вже, за яким там словом мені випала The Sioux, але за інших обставин я б навряд звернула на неї увагу. Якийсь роман про багатіїв. Написаний британською акторкою штибу «міс Мурпл у ролі міс Бурпл». Не мій стиль.

Але це кайф, марожено! Англієць одружується з французькою мультимільйонеркою. Крім всеосяжної матеріальної розкоші, він отримує когорту дуже, дуже ексцентричних свояків і одного дуже, дуже хворого і янголоподібного малолітнього пасинка (який, звісно ж, носить білу матроску). The Sioux — це майже суцільні діалоги манірно-нахабних людей, тому спочатку роман сприймається як щось несерйозне штибу Саймона Рейвена (зі всією повагою до), але згодом він влізає під шкіру — тепер я розумію, що мали на увазі нечисленні рев’юери, коли називали його «смішним і моторошним». Тут багато шипів, але найгостріший — це те, що кожен у родині прагне зліпити з маленького спадкоємця свій ідеал. Дехто обирає для цього токсичні чи геть шокуючі методи — і результат виходить доволі страшний, як із тим інопланетянином у Бредбері, який поруч із кожною зустрічною людиною перетворювався на «її» хлопчика.

Але водночас це максимально всично на рівні діалогу (а тут, повторюся, майже все — діалог). Більшість дорослих говорить афектовано, а в підхоплюючого це малого виходить ще афектованіше; і я навряд чи комусь порадила б цю книжку, але мені страшенно хотілося б побачити її в перекладі — щоб подивитися, як викрутиться перекладач. Йому я не заздрю. Тут майже ніхто не спілкується через the Queen’s English, зате говорять:
- жахливим гіпертрофованим baby talk’ом;
- франкізованою англійською, іноді повноцінно переходячи на французьку — а хто не шарить, це його плебейські проблеми;
- британським сленгом: Loamshire, North Country and Cockney, all very bad;
- малий періодично переключається на "Ol' Kintuck" — сувенір від попереднього вітчима-американця;
- у слуг — креольський діалект, etc. etc.

Цікавий і людяний досвід, незважаючи на мільйонерів. І Айрін Гандл виявилася ніяка не Бурпл, а чарівна любителька чіхуашек. Коротше, я зачарована. Тобто enchanté.

www.group-telegram.com/sg/your_local_library.com/1114

3.0K viewsJan 1 at 17:35

​​Увійшла в новий рік із дивною книжкою, яку знайшла в ще дивніший спосіб. Я люблю вам тут трусити про «серендипність» і «як-я-випадково-знайшла-цей-діамант-у-блозі-на-три-підписника», але насправді мій №1 метод знайти щось невідоме і неочікуване — це, бляха, відкрити в Internet Archive пошук по текстам книг, вбити туди рандомне слово під настрій — і подивитися, що з результатів мені припаде до серця.

Не пам’ятаю вже, за яким там словом мені випала The Sioux, але за інших обставин я б навряд звернула на неї увагу. Якийсь роман про багатіїв. Написаний британською акторкою штибу «міс Мурпл у ролі міс Бурпл». Не мій стиль.

Але це кайф, марожено! Англієць одружується з французькою мультимільйонеркою. Крім всеосяжної матеріальної розкоші, він отримує когорту дуже, дуже ексцентричних свояків і одного дуже, дуже хворого і янголоподібного малолітнього пасинка (який, звісно ж, носить білу матроску). The Sioux — це майже суцільні діалоги манірно-нахабних людей, тому спочатку роман сприймається як щось несерйозне штибу Саймона Рейвена (зі всією повагою до), але згодом він влізає під шкіру — тепер я розумію, що мали на увазі нечисленні рев’юери, коли називали його «смішним і моторошним». Тут багато шипів, але найгостріший — це те, що кожен у родині прагне зліпити з маленького спадкоємця свій ідеал. Дехто обирає для цього токсичні чи геть шокуючі методи — і результат виходить доволі страшний, як із тим інопланетянином у Бредбері, який поруч із кожною зустрічною людиною перетворювався на «її» хлопчика.

Але водночас це максимально всично на рівні діалогу (а тут, повторюся, майже все — діалог). Більшість дорослих говорить афектовано, а в підхоплюючого це малого виходить ще афектованіше; і я навряд чи комусь порадила б цю книжку, але мені страшенно хотілося б побачити її в перекладі — щоб подивитися, як викрутиться перекладач. Йому я не заздрю. Тут майже ніхто не спілкується через the Queen’s English, зате говорять:
- жахливим гіпертрофованим baby talk’ом;
- франкізованою англійською, іноді повноцінно переходячи на французьку — а хто не шарить, це його плебейські проблеми;
- британським сленгом: Loamshire, North Country and Cockney, all very bad;
- малий періодично переключається на "Ol' Kintuck" — сувенір від попереднього вітчима-американця;
- у слуг — креольський діалект, etc. etc.

Цікавий і людяний досвід, незважаючи на мільйонерів. І Айрін Гандл виявилася ніяка не Бурпл, а чарівна любителька чіхуашек. Коротше, я зачарована. Тобто enchanté.

BY Районна бібліотека