Сьогодні церква вшановує мого улюбленого святого Києво-Печерського — Марка Гробокопача.

Радуйся, Марку, твої бо чесні руки гроби святим копали, твого голосу мертві слухали

Молимось, щоб швидше відкрились печери для відвідування паломниками.

Щось владика Іона спішить.

А Святійшому Патріарху Київському многії і благії літа!

75 років чернецтва.

Подумати тільки що це за шлях.

Преподобний отче Серафиме, ти з пагорбів Печерських отримав благословення служити людям в землі російській, вислухай нас і будь молитовником і помічником в наших бідах. Моли Бога за людей Росії, щоб відкрив Він їм їхні страшні гріхи, щоб вжахнулися того, що вони наробили. Щоб страх Господній змусив їх кинути свою зброю і тікати додому, шукаючи порятунку в покаянні і молитві. І якщо на те буде Божа Воля — нехай цей страх, поразка і покаяння буде їм на спасіння. Амінь.

Сьогодні церква вшановує пророка Малахію.

Останній з пророків за часом. Предтеча предтечі — бо єдиний пророкував про Івана Хрестителя.

«Я вас покохав, говорить Господь, а ви кажете: Як Ти нас покохав? Чи ж не брат Ісав Якову? каже Господь, а Я Якова був покохав,
а Ісава зненавидів, і зробив його гори спустошенням, а спадок його для шакалів пустині.

Коли скаже Едом: Ми зруйновані, та знову збудуємо руїни, то так промовляє Господь Саваот: Вони побудують, а Я розвалю! І звати їх будуть: Країна безбожности, і народ, на якого навіки розгнівавсь Господь!»

Шануймо пророків. Біймося бути безбожниками.

Мав нагоду днями в мережі поспілкуватись з адептами віри в карму. Цікаво було для себе трошки зʼясувати в чому ж там суть і чому цим цікавляться люди в Україні в наш час.

І от одним фактором, як мені здалося, є нерелігійна релігійність. Люди здійснюють якісь духовні пошуки, при чому не перебираючи на себе релігійної ідентичності, яка часом виглядає не привабливою в очах умовно інстаграмної публіки.

По-друге, сама ідея спокусливо приваблива. Ніякої божественності: лише автоматизований механізм карми. Посилаєш «позитивні думки», чиниш згідно з певними принципами і досягаєш успіху. В цьому випадку духовного. І все сам.

І з цього випливає третє. Найсумніше. Мені здається одна з причин привабливості дгармічних релігій — відсутність необхідності будувати стосунки з Богом. Бо Бога нема. А якщо і є, то ніякої суттєвої ролі в житті Він не грає. В суспільстві, яке не вміє будувати стосунки один з одним ідея про те, що будувати стосунки з Богом не потрібно — дуже приваблива.

Моторошно.

P.S. впевнений, що серед буддистів, кришнаїтів і інших дгармістів багато розумних людей, що вміють будувати стосунки. Проте третій пункт однаково здається мені дуже релевантним в цьому питанні.

Що ви там, старостильники? Чекаєте хрещенських морозів? ;)

Собор Київських Святих

Владика, як-то кажуть, базонув.

Тут мова йде про останні дві теми, які я піднімав нещодавно. Громада на Оболоні має намір, плани і фінансування збудувати храм, а місцева активістка кидається груддю на амбразуру, щоб цього не допустити.

Досить відома пані. Так звана Анабела Моріна. Це не рідкість, коли затяті активісти дещо дивакуваті. Ну але тут справляє бінго. Якось не вийшло у неї покинути перехідний вік, натомість вийшло зануритись в скажену еклектику якоїсь нью ейдж духовності. Щось ведичне, щось язичницьке. А зрештою абсолютно навіжене бісівське.

Сподіваюсь її попустить, громада збудує церкву, а Церква допоможе українцям не блукати духовними манівцями.

Давно не бачив це місце таким. Колись тут стояла Стрітенська церква на Львівській площі. Он позаду зачинена капличка. Довгий час тут був будівельний паркан, поставлений в наївних сподіваннях на початок відбудови святині.

Але хоч сміття по прибирали тепер.

Провели українці календарну реформу. Приходять в церкву, а там вірмени в нарди грають.

Не дуже часто слухаю проповіді Блаженнішого. Його не найвиразніший тон не дає мені лінивому змоги уважно вислухати. Але сам текст проповіді вартий уваги, безумовно.

«Держави земні мають інститут громадянства, і щоби належати до якоїсь держави потрібно визнати свою підлеглість її законам та щоби вона прийняла тебе, як свого громадянина. Покаяння є набуттям громадянства у Царстві Небесному, і коли воно є щирим та правдивим і плідним, то Господь приймає людину, яка приносить його, не просто як громадянина, а як Свою улюблену дитину».