Одне слово. Підр

Польський журнал wprost робить найкращі обкладинки ever

Згорів на роботі. Або залягти на дно біля Котлиного.

Єдина наша надія на сьогодні, це те, що вони просто дебіли.

​​Як Москва з перших днів Незалежності намагалася зламати Українську державність 3/4

Тут я залишу дві ремарки від себе. Перша – це спогади одного з моїх викладачів, який мав довгий досвід роботи в правоохоронних структурах. За його словами в перші роки після розвалу совка російські менти і ефесбешники дозволяли собі проводити свої слідчі та інші дії на території України без будь яких санкцій і дозволів. Часто доходило до того, що їх просто ловили десь в різних регіонах країни і видворювали.

Друга – в перші дні вторгнення, коли ми тримали район оборони під Києвом будучи на той час не дуже зрозумілим з юридичної точки зору підрозділом добровольців, з нами був фактично дід, якого ніжно назвали Батя. Коли дійшло до офіційної мобілізації, його відправили додому через вік. Так от Батя багато років працював у правоохоронних структурах в Криму і присвятив їх боротьбі з місцевими бандами. Така от доля.

Плани росіян у Криму тоді вдалося зірвати зусиллями СБУ та військових, які уважно стежили за діями російського флоту та тієї самої 810-ої бригади морської піхоти, поки «службисти» просочувалися на півострів сушею, морем і повітрям… щоб пізніше тихо захопити місцеве СБУ, з якого сепаратисти вже зняли табличку з державною символікою.

Коли Мєшков прийшов до будівлі, «альфівці» послали його подалі. На цьому його карколомна політична кар’єра почала стрімко котитися донизу. В 1995 році незаконну «посаду» президента Криму скасували, а Мєшков відправився на росію.

В Конституції України, яку прийняли 1996 року, заклала пряму норму про заборону розташування іноземних військових баз на нашій території. Проте, росіяни за допомогою тиску таки добилися майже через рік укладення угоди про розташування свого флоту в Криму. Вони зробили все, щоб залишити для себе плацдарм для захоплення півострова.

В 1997 році договір став кульмінацією важкої політичної гри, коли Кремль тиснув і шантажував тодішнього президента України Кучму, який багато чому завдячував перемогою на виборах риторикою про партнерство з росіянами. Про те, які були високі ставки свідчило те, що Єльцин приїхав до Києва лише через три роки після обрання Кучми. До цього йшов тиск, у тому числі, щодо флоту в Криму.

Угода мала діяти до 2017 року, але в 2010 році (війна росіян проти Грузії відбулася нещодавно, у 2008) уряд Януковича попри протести в Україні, підписав так звані «Харківські угоди», які пролонгували перебування російської військової потуги на території України.

До речі, свою присутність в Криму російські військові недвозначно підтвердили як загрозу для України. У квітні 2000 року москалі обстріляли українське судно, яке рухалося з Босфору до Скадовська. Тоді москалі звісно ж звинуватили в обстрілі українців.

Нема часу пояснювати (с)

Трохи поговорили з Новинарнею. Портал заснував військовий учасник АТО/ООС, який нині теж в ЗСУ. Команда ж працює далі.

Говорили про наш досвід і трохи про перспективи.

https://novynarnia.com/2025/03/22/osolonko/

Очікувано москалям ніяке перемир'я, тим більше ніякий мир не потрібен.

Мені відверто шкода тих, хто живе у світі рожевих поні і щиро вважав, що зараз трамп все розрулить.

Хуйло править в рф вже чверть століття. До цього він був активним актором їх системи влади і кдбшної системи. В нього є свої цілі, які він реалізовує багато років. Система, яка методично працює проти України, проти заходу. Система, яка не досягла всього і швидко, але досягла багато на фоні пасивності, боягузтва, корумповансоті і відвертої дурості акторів як у нас, так і на заході. Абсолютно не розумію чому хуйло має відмовлятися від своїх цілей, до яких він іде послідовно багато років з приходом до влади якогось трампа чи ще когось. Це дуже наївне сподівання.

Зате ми з вами чітко побачили в середині України хто готовий цю країну продати оптом і вроздріб заради можливості отримати владу в тому, що від неї залишиться.

Боротьба зокупантами не закінчиться ще довго. Якщо ми будемо мати волю щоб її продовжувати. Ворог її все ще має вдосталь.

Як Москва з перших днів Незалежності намагалася зламати Українську державність 4/4

Частина 1.
Частина 2.
Частина 3.

Дуже ймовірно, що від збройного зіткнення в 1990-их роках Україну врятували внутрішні проблеми в рф. Заколот Єльцина в 1993 році із розстрілом парламенту, різанина в Чечні та дефолт 1998 року.

В 2003 році путін зробив першу пробу. Росіяни заявили претензії на Український острів Тузла в Керченській протоці. Тоді ж вони почали будівництво дамби, щоб дістатися до острова. Тоді реакція української влада була однозначна. Українські прикордонники отримали наказ відкривати вогонь якщо москалі ступлять на Українську землю.

Підготовку до провокації москалі почали заздалегідь, у 2002 році. Як це було в совєцькому союзі, на «прохання трудящих», точніше місцевих божевільних, які наче б то, з власної ініціативи почали бомбардувати листами путіна, щоб той українському острову «надав статус російської території».

В 2003 році після низки пропагандистських та підготовчих заходів росіяни почали будівництво дамби, за допомогою якої мали досягти Тузли. Паралельно з цим росіяни організували в Криму ряд провокацій, зокрема мітинги з вимогою передати росії весь Крим.

Будівництво дамби закінчилося з досягненням українського прикордонного понтону. За 100 метрів від позицій українських прикордонників. Все це супроводжувалося агресивною пропагандиською кампанією звісно ж ворожою до України.

До речі, саме під час тих подій українська сторона дала зрозуміти американцям, що збирається ініціювати консультації, передбачені 6 статтею того самого Будапештського меморандуму. Кажуть, американці тоді навіть втрутилися і спонукали таки до діалогу. З того часу цінність документу явно не підтвердилася.

В 2004-2005 амбіції Кремля щодо України похитнулися політично. Українці вийшли на протести проти результатів виборів, на яких «переміг» Янукович. Вони звісно образилися і доклали всіх зусиль для реваншу.

В 2007 році у Мюнхені путін виголосив свою знамениту промову, яка, як тепер зрозуміло, стала таким же зізнанням в майбутніх злочинах, які книга відомого австрійського художника. рф ступила на системний шлях, на якому збиралася розтоптати Україну, що і намагається зробити досі.

Очікувано. Вслід за країнами Балтії Фінляндія виходить з конвенції про нерозповсюдження протипіхотних мін. Цілком закономірна реакція, коли в тебе величезний кордон, який норовить перейти кончений сусід.

Sreg Marco: Новий наступ росіян.

Щось в фейсбуці почалися нові дискусії на тему "буде чи не буде нова російська навала". І по суті це не логічні конструктивні діалогі, а знов хитання між стадіями "я хочу вірити в кращі варіанти".

Висновки що все затихне такі:
1) Інтенсивність боїв спадає.
2) Великі втрати особового складу.
3) Великі втрати техніки.

Але є завжди але.

Рекрутінг та мобілізація в ВС РФ не зупиняється. І наступні бригади готують на полігонах на літній наступ вже зараз. І техніку теж.

Техніка вже не стане рушійною силою, бо ВС РФ опанували тиск штурмовими групами без техніки або на легкій техніці та мотоциклах. І в умовах дронової війни, саме маневрена швидка техніка має більше шансів доставити особовий склад з точки А в точку Б, ніж броньована чи легкоброньована. І росіяни вже вибудували систему, як би з них не сміялись.
А мінування в достатній кількості ми досі не опанували.

Через місяць посадки закриє зелень, і скриє особовий склад від дронів. Якщо ви думаєте що зараз поставлена задача по військам випалювати посадки коли стане тепла погода, щоб випалити їх поки вони без листя, і були закуплені/розроблені необхідні засоби- ну ви помиляєтесь. "Дракони" ж працювали- і зараз будуть. Мабуть. Тільки "дракони" працювали восени, там інша деревина була по вологості.
Системного переформатування підрозділів під літню роботу теж немає, хоча в різні періоди ефективність переросподіляється по різним дронам, а це означає що знову ми будемо доганяти ситуацію, коли нас вʼєпуть. Тому коли штурмові групи підуть по посадках закритих листями- нам буде дуже складно їх зупинити. А літня погода зменшить кількість санітарних втрат.

Зброя від США потроху закінчується. І задача РФ нас вимотати до стану зими, коли нам Трамп заблокував допомогу і в нас посипалась Донобласть. Все виглядає на то, що вони хочуть це повторити, щоб мати козир на перемовинах. І затягують режим припинення вогню.

Тому літній наступ буде. Було б непогано щоб до нього ще і адекватно підготувалися, розробивши стратегію на цей період.
Але є сумніви що в нас на це верхи здатні. Тому будемо знов імпровізувати влітку, щоб не впасти.
Якось так.

Від себе можу додати. Минулого літа ми дуже сильно чекали, коли спаде "зеленка". Працювати по піхоті тоді стало легше. Звісно це не завжди допомагало/рятувало, але було краще.

Що ми можемо спробувати зробити вже зараз? Під час будівництва фортифікацій створюють кілзони. Вирізають частину лісопосадок. Вирубану частину піхота має перетнути для штурму позицій. Тоді потенційно є більше шансів вчасно виявити та уразити. Але ніші кілзони надто короткі. Потрібно робити їх більшими, адже залежно від дуже багатьох факторів швидкість виявлення і реакції екіпажів ударних дронів і арти може бути суттєво більшим, ніж час, коли противник перетинає підготовлену кілзону.

У світлі того, як за океаном почали вести семантичну війну проти нас на боці росіян, актуальною темою стали спроби звинуватити Україну у війні. Мовляв, це ми винні у тому, що на нас напали і це ми не хочемо миру. Всі агресори «миролюбні».

Сталін був миролюбний, адже хотів щоб Фінляндія і Польща не пручалися, коли він відправляв армію їх захоплювати. Гітлер теж миролюбно сподівався, що армія не зустріне опору в Польщі, Франції, Данії, Норвегії та Югославії і ще довгому списку країн. путін миролюбно сподівався відправити армію в Україну і що вона не зустріне опору.

Знайомі, яким вдалося пройти повз російські блокпости на Київщині у березні 2022, розповідають, як російські військові влаштовували істерики і питали наших людей, чому вони не поводять себе як в Криму у 2014. Загарбника треба знищувати ще й аби убезпечити себе від повторного нападу.

Ми давно у фазі довготривалої виснажливої боротьби, у якій противник сподівається зламати нас, підтримуючи високий темп бойових дій, забезпечений перевагою в ресурсах, раціоналізацією їх використання, адаптацією на полі бою та в тилу за допомогою удосконалення інженерних рішень. Він досяг у цьому різного рівня успіхів. Безмірні вимоги росіян до нас, які вони озвучили на початку повномасштабної війни, ставлять нас в абсурдні рамки.

Оскільки, аби добитися від ворога прийняти свої умови, потрібно зробити так, щоб він розумів, що ці умови будуть для нього менш шкідливі, ніж військові дії проти нього. Це одна з причин того, чому умови росіян неприйнятні. Адже вони означають ліквідацію нашої державності або тут і зараз або через невеликий проміжок часу. Натомість боротьба дає нам шанс її зберегти.

У нинішньому вирі невизначеності, спроби підсунути нам якісь зобов’язання віддати ресурси (які певно будуть доступні набувачам не залежно від того хто буде контролювати територію, Україна чи росія), виведення американцями з ізоляції російського керівництва воєнних злочинців та інших ласощів, постає питання досягнення найвищої мети, якої Україна може досягти доступними сьогодні засобами.

Клаузевіц наголошував, що уряд, який після невдачі у битві думає лише про повернення нації у «мирне» русло (що у нашому випадку нонсенс, адже ми все ще боремося), не гідний перемоги. Більше того, здатність легко відмовитися від мети через злам позитивних очікувань підтверджує моральну слабкість. Нездатність зібратися з силами і проявити волю в ситуації, коли нам все ще загрожує поразка і окупація з усіма супутніми речами (Буча, Ізюм тощо), є не просто небажаним для будь якого уряду, але й робить загрозу ще більш близькою. Більше того, це деморалізує тих, хто взяв на свої плечі найбільший тягар захисту країни.

Ми можемо гратися в семантичну еквілібристику та моральну гімнастику, але війна диктує невблаганні закони. Один з них ставить метою у війні поразку противника. Наш ворог коригує стратегію і інструменти досягнення цілей, але не самі цілі.

Москалі керуються приблизно таким набором цілей щодо України:

- позбавлення військової сили та дієвого ОПК;

- позбавлення зовнішньополітичної самостійності та суб’єктності;

- поступовий або різкий демонтаж державності, позбавлення атрибутів цієї державності та їх підміна;

- стирання української ідентичності агресивними і насильницькими методами;

- заволодіння всіма ресурсами – територія, копалини, інфраструктура, ОПК, населення тощо.

Скільки б нас не переконували в тому, що заморозка війни без поразки загарбника – це благо, на жаль, це далеко не так у нашому випадку. росіяни неодмінно будуть готуватися до наступного вторгнення і здійснять його більш підготовлені. Вони докладуть всіх можливих зусиль, щоб розірвати наше суспільство та привести до влади тих, хто капітулює перед Москвою.

Справа ще й в тому, що за всіма канонами, збереження контролю над територією, яка має ресурси, можливості для забезпечення життєдіяльності окупантів, важливе стратегічне значення для економіки тощо, навіть під час перемир’я завдає нам значної шкоди. Військові говорять про те, що не можна лишати окуповані території в руках ворога не тому, що дуже хочуть загинути в бою за них.

Недавно Маск заявив, що треба робити безмитну торгівлю між США і ЄС.

А пам'ятаєте, як технодебіл активно втручався у вибори в країнах ЄС? І взагалі дуже по-хамськи поводив себе щодо Європи.

А на картинці реакція. Падіння продажів автомобілів Тесла. Споживачі дуже красномовно показали що вони про це все думають.