Я йшов повз гарнізонний храм Петра і Павла та почув звучання дуже красивої колядки.

Були там такі слова: «Каждий-вєчєр-вєчєр-наступаєт-вдруг-єслі-дєлать-нєчєва-тібє-мой-друг».

Я увійшов до церкви і там зустрів Мілєнка Єрґовича.
— Дуже люблю тіво ваші місцеві коляди, — шепнув він мені.
— То не місцева, — сказав я, — то, скоріш за все, лемківска.

Було сонячне пообіддя, я зустрів Дмитра Павличка у грумінг-салоні «Трембіта».

— Які у вас творчі плани? — запитав я його.
— Такі, як і у всіх, — відповів Дмитро Павличко. — Хочу кухню затягнути якоюсь файною вагонкою.

Мені снилось, як хтось невідомий силою змусив мене готувати шашлик для музикантів групи «Друга ріка».

— Куда? — запитав таксист.
— Завезіт мене в якесь місто Галичини, де нема палацу Потоцьких.
— Охїбатьблять, — здивовано звів брови таксист, — вибагливий ниньчє клієнт.

Снилось, що я сидів на уроці ДПЮ. Сергій Жадан вчив нас, учнів, витирати автомат ганчіркою «Фрекенбок».

— Треба так дуже добре вмочити у воду, щоб тряпочка була мокра, — казав Сергій Жадан, — а коли буде мокра, тоді треба так трошки стиснути. А як витиснете, то вона стане така ніби трошки сухіша, але ще не суха, а така... — Сергій Жадан довго підбирав визначення, проте виглядав, без сумніву, авторитетно.

Сергій Жадан витер автомата і вистрілив крізь кватирку.
— Себто-себто-себто! — глухими звуками зазвучав його автомат.

Я був на свінгерській вечірці для українських філологів Чернівеччини. Усі прийшли без пар.

Філологи дивились Шарія на проекторі, мотивуючи це тим, що «а раптом він скаже шось толкове про новий правопис».

Я проводив благодійну лекцію для пікаперів-початківців. Чомусь усі вони прийшли із сумками «Glovo».

Я просив не ставити сумки на крісла, але мене ніхто не слухав. На дошці крейдою була написана тема заняття: «Як спокусити жінку, яку утримуєш в заручниках».

Снилось, що теревенив з Ліною Костенко по телефону. Говорили ми переважно про секонди.
— У нас у Львові є дуже гарний магазин, називається «Планета секонд-хенд», — сказав я.
— До Львова я не поїду принципово, — відповіла Ліна Костенко.

Я мив вікна в офісі Української Галицької Партії. До офісу увійшов чоловік, схожий на Альбера Камю.

— Хто піде на районний конкурс «Кенгуру»? — запитав чоловік, схожий на Альбера Камю. Я рефлекторно підняв руку.

Снилось, що блукаю вагонами поїзда «Львів-Рахів». До мене підходить циган і каже:
— Саздайтє свой сайт бєсплатна на вікс точька ком.

Снилось, що був на рингу і у нерівному бою використав слова «Христос ся рождає», щоб на кілька хвилин дезорієнтувати супротивника.

Снилось, що я всиновив Петра Порошенка і привіз в село знайомити з родичами.

Мені подобалось, що нікого не дивує те, що мій син трохи старший за мене. Петро вміло тримав виделку і їв деруни, це викликало захват у моїх родичів.

— Мудра дитина, — сказав мій вуйко.
— Петруню, ану скажи шось, — втрутилася якась моя семиюрідна цьотка.
— Квоти, — сказав Петро.

Вештався торговим центром і дуже довго витрачав свій гонорар за статтю «Як монетизувати пса: 8 актуальних способів у 2021 році».

На олімпіаді з християнської етики біля мене сидів Сергій Стерненко.

— Пс, — шепнув він мені, — дай списати сьоме завдання, я відсиплю тобі сухариків «Бім-Бім».
— Я дам тобі списати і без сухариків, — відповів я.

Славой Жижек подзвонив мені в двері, представився сусідом зверху і запитав, чи є в мене карточка монобанку.

— Є, — відповів я.
— Курва, — розчаровано сказав Жижек. — А знаєш, може, когось, в кого ще нема?

На радіо «Промінь» я вів передачу «Греко-католицький пранк». В основному дзвонив у пологові відділення лікарень і кричав, що народився Бог на санях.

На прийомі у польського посла мені дали канапку з фетою і ковбасою, а я побачив, що то не канапка, а добре замаскована губна гармоніка.

Я не втримався і заграв пісню «Просто мені хочеться бути там, де й ти». Посол зааплодував і сказав: «Ого, хлопчина валить на канапці з ковбасою, як Боб Ділан».

З нагоди ребрендингу Радехівського цукрового заводу було організовано фуршет. Після фуршету виступав Умберто Еко з доповіддю на тему: «Біткоїн для Галичини: шанса чи загроза».

Андрій Іванович Садовий запитав, чи варто відкривати «Макдональдс» у приміщенні ратуші.

— Аякже, — відповів я, — «Макдональдс» — це магдебурзьке право для міста.
— Подивляю вашому гострому розуму, — прицмокнув мер, — Ви чимось нагадуєте мені Євгена Маланюка.

Коли хрестили мого п'ятого сина, я весь день відчував на собі тінь смутку. Мав непереборне відчуття, що він стане посіпакою Коломойського.