#свято
Протопресвітер Олександр Шмеман. Слово на Богоявлення
…Що для нас тепер вода? Одна з необхідних зручностей життя — доступне, механізоване, дешеве. Відкрили кран — і ось вона біжить... Але щоб зрозуміти, чому тисячоліттями саме вода була одним з головних релігійних символів, потрібно відновити в собі майже повністю втрачене відчуття космосу. Адже вода для давньої людини була не чим іншим, як символом самого життя і світу як життя... І справді: вода є умовою життя. Можна довго не їсти, але без води людина вмирає, а отже, вона є істотою, що відчуває спрагу.
Без води неможлива чистота — і, відповідно, вона є символом чистоти й очищення. Життя, чистота, а також краса, сила й могутність водної стихії, що відображає у собі, немовби вбирає у себе бездонну синяву неба. Ось це відчуття або переживання води поставило її в центр релігійних уявлень людини.
Увійдіть до храму напередодні Богоявлення, коли звершується велике освячення води, прислухайтеся до слів молитов і піснеспівів, придивіться до обрядів, і ви відчуєте, що це не лише давній чин, а щось, що говорить і тепер, як тисячу років тому, про наше життя, нашу спрагу, нашу вічну й невгамовну тугу за очищенням, відродженням, оновленням...
Вода — як у перший день творіння, про який сказано в Біблії: «Земля ж була пуста і порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий носився над водами». І ось лунають слова хвали й подяки: «Великий Ти, Господи, і дивні діла Твої, і немає жодного слова, щоб достойно оспівувати чудеса Твої...». Знову початок. Знову людина стоїть перед таємницею буття, знову радісно відчуває світ, його красу й гармонію — як Божий дарунок, і знову дякує. І в цій подяці, хвалінні й радості вона стає по-справжньому людиною.
Радість свята Богоявлення — у космічному переживанні світу, у вірі, що все і завжди можна омити, очистити, оновити, відродити; що як би не була забруднена й затьмарена наша душа, в яке б болото ми її не перетворювали, все ще можливий цей очищувальний потік живої води, бо не вмерла і не може вмерти в людині спрага неба, добра, досконалості, краси — ця спрага, що єдина по-справжньому й робить її людиною. «Великий Ти, Господи, і дивні діла Твої, і немає жодного слова, щоб достойно оспівувати чудеса Твої...»
Хто сказав, що християнство похмуре, загробне, сумне, що воно відводить людину від життя і принижує її? Подивіться, яким світлом і радістю сяють обличчя людей, коли гримить тріумфальний псалом «Голос Господній над водами», коли священник окроплює освяченою водою храм, і ці сяючі бризки, немовби розлітаючись по всьому світу, роблять його знову можливістю, обіцянкою, матерією таємничого чуда преображення.
Сам Бог у вигляді людини увійшов у цю воду, з’єднав Себе не тільки з людиною, а й із усією матерією, зробив її всю світлою й світлоносною, всю спрямованою до життя й радості. Усього цього неможливо ані пережити, ані відчути без покаяння, без того, що грецькою називається метанойя, без глибокої зміни свідомості, без навернення розуму й серця, без здатності раптом усе побачити в новому світлі.
Саме таке покаяння проповідував Іоанн, і воно зробило можливим побачити й із любов’ю прийняти в образі Ісуса, що йде до Йордану, самого Бога, Який від віку полюбив людину й увесь світ зробив для неї образом Своєї любові, вічності і радості.
Протопресвітер Олександр Шмеман. Слово на Богоявлення
…Що для нас тепер вода? Одна з необхідних зручностей життя — доступне, механізоване, дешеве. Відкрили кран — і ось вона біжить... Але щоб зрозуміти, чому тисячоліттями саме вода була одним з головних релігійних символів, потрібно відновити в собі майже повністю втрачене відчуття космосу. Адже вода для давньої людини була не чим іншим, як символом самого життя і світу як життя... І справді: вода є умовою життя. Можна довго не їсти, але без води людина вмирає, а отже, вона є істотою, що відчуває спрагу.
Без води неможлива чистота — і, відповідно, вона є символом чистоти й очищення. Життя, чистота, а також краса, сила й могутність водної стихії, що відображає у собі, немовби вбирає у себе бездонну синяву неба. Ось це відчуття або переживання води поставило її в центр релігійних уявлень людини.
Увійдіть до храму напередодні Богоявлення, коли звершується велике освячення води, прислухайтеся до слів молитов і піснеспівів, придивіться до обрядів, і ви відчуєте, що це не лише давній чин, а щось, що говорить і тепер, як тисячу років тому, про наше життя, нашу спрагу, нашу вічну й невгамовну тугу за очищенням, відродженням, оновленням...
Вода — як у перший день творіння, про який сказано в Біблії: «Земля ж була пуста і порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий носився над водами». І ось лунають слова хвали й подяки: «Великий Ти, Господи, і дивні діла Твої, і немає жодного слова, щоб достойно оспівувати чудеса Твої...». Знову початок. Знову людина стоїть перед таємницею буття, знову радісно відчуває світ, його красу й гармонію — як Божий дарунок, і знову дякує. І в цій подяці, хвалінні й радості вона стає по-справжньому людиною.
Радість свята Богоявлення — у космічному переживанні світу, у вірі, що все і завжди можна омити, очистити, оновити, відродити; що як би не була забруднена й затьмарена наша душа, в яке б болото ми її не перетворювали, все ще можливий цей очищувальний потік живої води, бо не вмерла і не може вмерти в людині спрага неба, добра, досконалості, краси — ця спрага, що єдина по-справжньому й робить її людиною. «Великий Ти, Господи, і дивні діла Твої, і немає жодного слова, щоб достойно оспівувати чудеса Твої...»
Хто сказав, що християнство похмуре, загробне, сумне, що воно відводить людину від життя і принижує її? Подивіться, яким світлом і радістю сяють обличчя людей, коли гримить тріумфальний псалом «Голос Господній над водами», коли священник окроплює освяченою водою храм, і ці сяючі бризки, немовби розлітаючись по всьому світу, роблять його знову можливістю, обіцянкою, матерією таємничого чуда преображення.
Сам Бог у вигляді людини увійшов у цю воду, з’єднав Себе не тільки з людиною, а й із усією матерією, зробив її всю світлою й світлоносною, всю спрямованою до життя й радості. Усього цього неможливо ані пережити, ані відчути без покаяння, без того, що грецькою називається метанойя, без глибокої зміни свідомості, без навернення розуму й серця, без здатності раптом усе побачити в новому світлі.
Саме таке покаяння проповідував Іоанн, і воно зробило можливим побачити й із любов’ю прийняти в образі Ісуса, що йде до Йордану, самого Бога, Який від віку полюбив людину й увесь світ зробив для неї образом Своєї любові, вічності і радості.
#актуальне
Відмовники за переконаннями: під молотом на ковадлі
Після повномасштабного вторгнення росії українська прокуратура надала до суду понад 500 кримінальних справ проти тих, хто відмовляється від військової служби через релігійні переконання й наполягає на проходженні альтернативної (невійськової) служби.
Ситуація впливає не тільки на долі цих людей. Для наших західних партнерів неможливість українців реалізувати право на альтернативну службу видається порушенням прав людини й навіть переслідуванням за релігійні переконання. В українському суспільстві відмовників через релігійні переконання здебільшого сприймають як ухилянтів. У людей виникає запитання: чому замість пацифістів мають воювати інші? Варто все ж таки зрозуміти, що насправді впливає на рішення відмовників, та утриматися від стигматизації цих людей.
Читати: https://tyzhden.ua/vidmovnyky-za-perekonanniamy-pid-molotom-na-kovadli/
Відмовники за переконаннями: під молотом на ковадлі
Після повномасштабного вторгнення росії українська прокуратура надала до суду понад 500 кримінальних справ проти тих, хто відмовляється від військової служби через релігійні переконання й наполягає на проходженні альтернативної (невійськової) служби.
Ситуація впливає не тільки на долі цих людей. Для наших західних партнерів неможливість українців реалізувати право на альтернативну службу видається порушенням прав людини й навіть переслідуванням за релігійні переконання. В українському суспільстві відмовників через релігійні переконання здебільшого сприймають як ухилянтів. У людей виникає запитання: чому замість пацифістів мають воювати інші? Варто все ж таки зрозуміти, що насправді впливає на рішення відмовників, та утриматися від стигматизації цих людей.
Читати: https://tyzhden.ua/vidmovnyky-za-perekonanniamy-pid-molotom-na-kovadli/
Український тиждень
Відмовники за переконаннями: під молотом на ковадлі | Український тиждень
Після повномасштабного вторгнення Росії українська прокуратура надала до суду понад 500 кримінальних справ проти тих, хто відмовляється від військової служби
#цитата_дня
«Смерть – це ворог, що прирікає індивіда на пошуки безпеки, а в занепалому світі для досягнення безпеки немає інших засобів, крім грошей, влади, суперництва і нерідко насильства – того, що входить в поняття гріха. І все це неминуче, поки не буде переможена смерть разом зі стимулами до загальної боротьби за виживання. В такому світі боротьба справді безнадійна, бо смерть можна лише відтермінувати, але не перемогти остаточно. Остаточна перемога над смертю – у Христі; це і є та перемога, яка є християнською «благою вістю» і підставою нашої надії. «Життя у Христі», яка починається в таїнстві Хрещення, – це життя, вільне від смерті.
Перемога у Христі дозволяє християнам «віддавати», а не дбати про те, як би «отримувати» (Діян. 20:35). Викуплення – це не тільки прощення гріхів, це насамперед нова свобода для дітей Божих в спілкуванні з новим Адамом».
Протопресвітер Іоанн Мейендорф
«Смерть – це ворог, що прирікає індивіда на пошуки безпеки, а в занепалому світі для досягнення безпеки немає інших засобів, крім грошей, влади, суперництва і нерідко насильства – того, що входить в поняття гріха. І все це неминуче, поки не буде переможена смерть разом зі стимулами до загальної боротьби за виживання. В такому світі боротьба справді безнадійна, бо смерть можна лише відтермінувати, але не перемогти остаточно. Остаточна перемога над смертю – у Христі; це і є та перемога, яка є християнською «благою вістю» і підставою нашої надії. «Життя у Христі», яка починається в таїнстві Хрещення, – це життя, вільне від смерті.
Перемога у Христі дозволяє християнам «віддавати», а не дбати про те, як би «отримувати» (Діян. 20:35). Викуплення – це не тільки прощення гріхів, це насамперед нова свобода для дітей Божих в спілкуванні з новим Адамом».
Протопресвітер Іоанн Мейендорф
«Привид "Великої угоди", яка "захистить" права і привілеї УПЦ (для чого їй доведеться офіційно прописуватись як РПЦвУ) наштовхує на парадоксальні висновки.
В найпатріотичнішій частині наших патріотів є така гра – маніякально вештатись по різних відкритих і закритих групах УПЦ, скрінити українофобські (антиПЦУшні) дописи та коментарі і вивалювати це на публіку. Дровець у ватру підкидують журналісти, які ходять по монастирях і хресних ходах УПЦ, прикидаються "своїми" і вивідують у бабок, що вони думають про Росію. І потім видають клікбейтні репортажі в стилі "в УПЦ ждуни і колаборанти, чекають на Росію і проклинають ПЦУ".
Сенс цієї активності зрозумілий: показати, що там нічого живого не залишилось, а тому "жгі, Господі!".
Але. Парадоксально, це тільки підвищує акції УПЦ в очах РПЦ і Росії і створює в Москві стійке відчуття, що УПЦ – не відрізаний ломоть, там переважна більшість зберігає вірність катехону, а тому треба їх захистити (навіть, як кажуть, готові обміняти статус кво УПЦ на деякі окуповані території).
Ми самі власними руками створюємо цю бяку. У мене питання: навіщо? Навіщо робити за УПЦ те, що вона сама не може зробити – посилати в Москву докази її лояльності?
Чим більше дехто хоче позбавитись УПЦ, рекламуючи лише її чиряки, тим більше у неї шансів потрапити в переговорний кейс. Бо тим вища її цінність в очах Росії. У тієї частини УПЦ, яка ще тримає себе в адекватному стані, на цьому фоні немає шансів.
Це не про біле пальто, а про ефект Стрейзанд. Ми живемо в інформаційному суспільстві, де інформація часто живе своїм життям, не завжди прорахованим».
ТГ Кривая Планка
В найпатріотичнішій частині наших патріотів є така гра – маніякально вештатись по різних відкритих і закритих групах УПЦ, скрінити українофобські (антиПЦУшні) дописи та коментарі і вивалювати це на публіку. Дровець у ватру підкидують журналісти, які ходять по монастирях і хресних ходах УПЦ, прикидаються "своїми" і вивідують у бабок, що вони думають про Росію. І потім видають клікбейтні репортажі в стилі "в УПЦ ждуни і колаборанти, чекають на Росію і проклинають ПЦУ".
Сенс цієї активності зрозумілий: показати, що там нічого живого не залишилось, а тому "жгі, Господі!".
Але. Парадоксально, це тільки підвищує акції УПЦ в очах РПЦ і Росії і створює в Москві стійке відчуття, що УПЦ – не відрізаний ломоть, там переважна більшість зберігає вірність катехону, а тому треба їх захистити (навіть, як кажуть, готові обміняти статус кво УПЦ на деякі окуповані території).
Ми самі власними руками створюємо цю бяку. У мене питання: навіщо? Навіщо робити за УПЦ те, що вона сама не може зробити – посилати в Москву докази її лояльності?
Чим більше дехто хоче позбавитись УПЦ, рекламуючи лише її чиряки, тим більше у неї шансів потрапити в переговорний кейс. Бо тим вища її цінність в очах Росії. У тієї частини УПЦ, яка ще тримає себе в адекватному стані, на цьому фоні немає шансів.
Це не про біле пальто, а про ефект Стрейзанд. Ми живемо в інформаційному суспільстві, де інформація часто живе своїм життям, не завжди прорахованим».
ТГ Кривая Планка
#цитата_дня
«Християнське життя – це, можна сказати, подорож від благодаті хрещення, присутньої в нас тайно, тобто таїнственно («містікóс» – слово, яке тут вживають св. отці), – до усвідомленого, діяльного та заснованого на досвіді пізнання благодаті, з повним її сприйняттям і упевненістю в ній. Таким чином, всі ми покликані пізнати на досвіді ту присутність Святого Духа в нас, яку нам було даровано при хрещенні. Християнське життя може бути узагальнене фразою «Стань тим, чим ти є».
Митрополит Калліст Уер
«Християнське життя – це, можна сказати, подорож від благодаті хрещення, присутньої в нас тайно, тобто таїнственно («містікóс» – слово, яке тут вживають св. отці), – до усвідомленого, діяльного та заснованого на досвіді пізнання благодаті, з повним її сприйняттям і упевненістю в ній. Таким чином, всі ми покликані пізнати на досвіді ту присутність Святого Духа в нас, яку нам було даровано при хрещенні. Християнське життя може бути узагальнене фразою «Стань тим, чим ти є».
Митрополит Калліст Уер
#люди_братства
Архімандрит Серафім Панкратов: Як не загинути на війні
Після написання останнього дописа на цю тему, отримав відгук від знайомого, який перекликався з двома з описаних мною історій. А на наступний день був ще більш вражаючий фідбек. Не написав про це відразу, але вирішив, що варто хоча б зараз.
Ось перша історія. Цитата (з дозволу автора): “Прочитав Вашу публікацію про те як не загинути на війні і хочу підтвердити з власного досвіду. Коли в мене був брат на нулі, також було два рази відчуття сильної небезбеки, і в ті моменти посилено молився і просив молитовної підтримки в групах. Коли він виходив потім на зв'язок, то підтверджував, що дійсно були дуже небезпечні ситуації і що чудом усі живі вийшли в першому випадку, в другому вціліли після авіа-атаки. Тому за воїнів хто на нулі, молитись треба обов'язково. Брат людина не церковна, він себе просто налаштував на позитив, ну і звісно за нього багато людей молилось. І він казав, що просто відчував, що він ніби як в якомусь колпаку. Вернувся живий, здоровий, без подряпин, лише контузії”.
Отримав цей відгук в час, коли був на конференції Софійського братства. У той же день, пізніше, присилає повідомлення разом зі скрином переписки моя хороша подруга. Пише, що її брат, разом зі співслуживцями, опинився в оточенні, і що навряд чи їх зможуть розблокувати, вивести звідти. Що вони готуються битись до останнього. Я звернувся до учасників конференції (більшість з яких – священики) і ми молились разом за те, щоб Господь зберіг життя цих воїнів та вивів їх з оточення. Молились в перший день, та вранці другого. І вже у другій половині другого дня прийшла звістка: «Вони вижили. Усі. Але у них все згоріло». На мої зустрічні запитання відповіла: «Сказав, що було чудо. Їх вогнем палили, але їх бліндаж ніби куполом накрило». Ну і відбилися, уникнули оточення.
Цікаво, що один і той самий образ виник у тих, хто врятувався – купол. Саме про подібне відчуття, що ніби були під куполом, чув і раніше від воїнів, які розповідали про випадки чудесної допомоги від Бога завдяки молитві, їх власній, або когось з близьких.
Обидва попередні дописи “Як не загинути” я закінчував тим, що Богу все можливо. І хоч я дійсно в це вірю, багато разів в цьому переконувався і з досвіду інших і з власного, але мене не полишало відчуття що цих слів недостатньо. Мені ж відомі випадки, коли багато людей молилось, наприклад, за зцілення, але зцілення не відбулось, хоча в іншому являлась явна, відчутна допомога Бога хворому та його сім’ї. Або що не всі, хто на фронті моляться, виживають. Чи можеш ти щось сказати про це, чому таке буває, які умови того, щоб молитва була дієва, була “почута”. Що можна сказати про умови такої молитви, про умови віри? Чи існує у молитви якась техніка, чи це цілком таємнича річ? Вкотре відчуваю водночас і бажання про це написати і страх (чи все вірно, що ти про це надумав, або, може ти напишеш якусь явну банальщину?). Так що ставлю собі таке завдання. Ну, добре, ще не написав, а вже анонсуєш, навіщо? Ціну набиваєш? А це щоб точно не передумати) Хоча як скоро це буде, не знаю...
Джерело
Архімандрит Серафім Панкратов: Як не загинути на війні
Після написання останнього дописа на цю тему, отримав відгук від знайомого, який перекликався з двома з описаних мною історій. А на наступний день був ще більш вражаючий фідбек. Не написав про це відразу, але вирішив, що варто хоча б зараз.
Ось перша історія. Цитата (з дозволу автора): “Прочитав Вашу публікацію про те як не загинути на війні і хочу підтвердити з власного досвіду. Коли в мене був брат на нулі, також було два рази відчуття сильної небезбеки, і в ті моменти посилено молився і просив молитовної підтримки в групах. Коли він виходив потім на зв'язок, то підтверджував, що дійсно були дуже небезпечні ситуації і що чудом усі живі вийшли в першому випадку, в другому вціліли після авіа-атаки. Тому за воїнів хто на нулі, молитись треба обов'язково. Брат людина не церковна, він себе просто налаштував на позитив, ну і звісно за нього багато людей молилось. І він казав, що просто відчував, що він ніби як в якомусь колпаку. Вернувся живий, здоровий, без подряпин, лише контузії”.
Отримав цей відгук в час, коли був на конференції Софійського братства. У той же день, пізніше, присилає повідомлення разом зі скрином переписки моя хороша подруга. Пише, що її брат, разом зі співслуживцями, опинився в оточенні, і що навряд чи їх зможуть розблокувати, вивести звідти. Що вони готуються битись до останнього. Я звернувся до учасників конференції (більшість з яких – священики) і ми молились разом за те, щоб Господь зберіг життя цих воїнів та вивів їх з оточення. Молились в перший день, та вранці другого. І вже у другій половині другого дня прийшла звістка: «Вони вижили. Усі. Але у них все згоріло». На мої зустрічні запитання відповіла: «Сказав, що було чудо. Їх вогнем палили, але їх бліндаж ніби куполом накрило». Ну і відбилися, уникнули оточення.
Цікаво, що один і той самий образ виник у тих, хто врятувався – купол. Саме про подібне відчуття, що ніби були під куполом, чув і раніше від воїнів, які розповідали про випадки чудесної допомоги від Бога завдяки молитві, їх власній, або когось з близьких.
Обидва попередні дописи “Як не загинути” я закінчував тим, що Богу все можливо. І хоч я дійсно в це вірю, багато разів в цьому переконувався і з досвіду інших і з власного, але мене не полишало відчуття що цих слів недостатньо. Мені ж відомі випадки, коли багато людей молилось, наприклад, за зцілення, але зцілення не відбулось, хоча в іншому являлась явна, відчутна допомога Бога хворому та його сім’ї. Або що не всі, хто на фронті моляться, виживають. Чи можеш ти щось сказати про це, чому таке буває, які умови того, щоб молитва була дієва, була “почута”. Що можна сказати про умови такої молитви, про умови віри? Чи існує у молитви якась техніка, чи це цілком таємнича річ? Вкотре відчуваю водночас і бажання про це написати і страх (чи все вірно, що ти про це надумав, або, може ти напишеш якусь явну банальщину?). Так що ставлю собі таке завдання. Ну, добре, ще не написав, а вже анонсуєш, навіщо? Ціну набиваєш? А це щоб точно не передумати) Хоча як скоро це буде, не знаю...
Джерело
#актуальне
Сергій Шумило про релігійну дипломатію Вселенського Патріархату в контексті нової адміністрації Трампа
Доволі символічні фото, які дають підстави трохи уявити, з якими суб'єктами у світовому православ'ї будуть рахуватись у новій адміністрації президента США... Глава Американської Архієпіскопії Вселенського Патріархату, архієпископ Американський Елпідофор 20 та 21 січня 2025 на запрошення Білого дому офіційно взяв участь в урочистостях з нагоди інавгурації нового президента США. Як видно з цих фото, Архієпископ Елпідофор привітав президента Дональда Трампа та новопризначеного віце-президента Джея Вэнса.
Невідомість навколо політики нового/старого президента США породжує чимало чуток та очікувань з усіх сторін... Бачив навіть у проросійських пабліках сподівання, що адміністрація Трампа начебто виступатиме на захист структур Московського патріархату (!?). До такого очікування начебто дають "надії" заяви однієї зі співголів Молодіжної республіканської федерації Кетрін Уайтфорд (її батько - священик Московського патріархату протоієрей Іоанн Уайтфорд, настоятель храму РПЦЗ МП в Спрінг, Х'юстон (штат Техас) і благочинний Чиказької єпархії РПЦЗ МП, в 2007 брав участь у Москві в офіційній делегації на підписанні акта про б'єднання РПЦЗ з Московським патріархатом, у 2019 виступав у Москві з доповіддю на тему «Американський погляд на українську кризу», присвячену церковній ситуації в Україні, є генеральним редактором «Свято-Інокентіївського літургійного календаря» РПЦЗ МП).
Зараз всі гадають, яким буде курс Д. Трампа і чого очікувати... Проте, в контексті релігійної політики варто пригадати, що саме за попереднього президентства Д. Трампа (2017 - 2021) Вселенський Патріархат ініціював надання Томосу про автокефалію ПЦУ, і, як пам'ятаємо, у РФ за це обвинувачували саме "трампівський" Держдеп США...
Доречі, якось лишилось малопомітним, серед важливих призначень - на посаду радника президента США та директора Управління науково-технічної політики Білого дому оголошено архонта Вселенського Патріархату Майкла Краціоса (Michael Kratsios). Оголошуючи про його призначення, президент Трамп заявив: «Разом ми зробимо наукові прориви, забезпечимо технологічне домінування Америки та відкриємо Золоте століття американських інновацій». Повідомляється, що, серед іншого, в адміністрації Трампа він завідуватиме питаннями штучного інтелекту та криптовалют. М. Краціос вважається архітектором американської ініціативи штучного інтелекту та національної стратегії просування американського лідерства в області ШІ, у попередній адміністрації Трампа він обіймав посаду головного технологічного радника президента США, серед іншого очолював зусилля Білого дому з інтеграції безпілотних літальних апаратів у національну систему повітряного простору, з 2020 виконував обов'язки заступника міністра оборони з досліджень та інжинірингу у Пентагоні. Є парафіянином Вселенського Патріархату і був за поданням архієпископа Елпідофора посвячений Патріархом Варфоломієм у члени Ордену Архонтів Вселенського Патріархату.
Загалом, серед членів Ордену Архонтів в США є чимало впливових республіканців, які вже працювали в команді Трампа. Тож не виключено, що невдовзі ми почуємо і про нові призначення архонтів Вселенського Патріархату на важливі пости в США.
Орден Архонтів діє при Американській Архієпископії ВП і ставить за мету підтримку Вселенського Патріархату. Духовним наставником Ордену є Екзарх Вселенського Патріархату та глава Американської Архієпископії архієпископ Елпідофор (Ламбриніадіс), який подає Вселенському патріарху кандидатури на посвячення у архонти. Як пишуть ЗМІ, Орден Архонтів об'єднує впливових вірян Вселенського Патріархату - представників т.зв. "грецького лобі" у США, серед яких греко-американські мільярдери, політики, культурні та громадські діячі, в т.ч. члени Сенату, Конгресу та Палати представників США, прокурори, адвокати тощо.⬇️
Сергій Шумило про релігійну дипломатію Вселенського Патріархату в контексті нової адміністрації Трампа
Доволі символічні фото, які дають підстави трохи уявити, з якими суб'єктами у світовому православ'ї будуть рахуватись у новій адміністрації президента США... Глава Американської Архієпіскопії Вселенського Патріархату, архієпископ Американський Елпідофор 20 та 21 січня 2025 на запрошення Білого дому офіційно взяв участь в урочистостях з нагоди інавгурації нового президента США. Як видно з цих фото, Архієпископ Елпідофор привітав президента Дональда Трампа та новопризначеного віце-президента Джея Вэнса.
Невідомість навколо політики нового/старого президента США породжує чимало чуток та очікувань з усіх сторін... Бачив навіть у проросійських пабліках сподівання, що адміністрація Трампа начебто виступатиме на захист структур Московського патріархату (!?). До такого очікування начебто дають "надії" заяви однієї зі співголів Молодіжної республіканської федерації Кетрін Уайтфорд (її батько - священик Московського патріархату протоієрей Іоанн Уайтфорд, настоятель храму РПЦЗ МП в Спрінг, Х'юстон (штат Техас) і благочинний Чиказької єпархії РПЦЗ МП, в 2007 брав участь у Москві в офіційній делегації на підписанні акта про б'єднання РПЦЗ з Московським патріархатом, у 2019 виступав у Москві з доповіддю на тему «Американський погляд на українську кризу», присвячену церковній ситуації в Україні, є генеральним редактором «Свято-Інокентіївського літургійного календаря» РПЦЗ МП).
Зараз всі гадають, яким буде курс Д. Трампа і чого очікувати... Проте, в контексті релігійної політики варто пригадати, що саме за попереднього президентства Д. Трампа (2017 - 2021) Вселенський Патріархат ініціював надання Томосу про автокефалію ПЦУ, і, як пам'ятаємо, у РФ за це обвинувачували саме "трампівський" Держдеп США...
Доречі, якось лишилось малопомітним, серед важливих призначень - на посаду радника президента США та директора Управління науково-технічної політики Білого дому оголошено архонта Вселенського Патріархату Майкла Краціоса (Michael Kratsios). Оголошуючи про його призначення, президент Трамп заявив: «Разом ми зробимо наукові прориви, забезпечимо технологічне домінування Америки та відкриємо Золоте століття американських інновацій». Повідомляється, що, серед іншого, в адміністрації Трампа він завідуватиме питаннями штучного інтелекту та криптовалют. М. Краціос вважається архітектором американської ініціативи штучного інтелекту та національної стратегії просування американського лідерства в області ШІ, у попередній адміністрації Трампа він обіймав посаду головного технологічного радника президента США, серед іншого очолював зусилля Білого дому з інтеграції безпілотних літальних апаратів у національну систему повітряного простору, з 2020 виконував обов'язки заступника міністра оборони з досліджень та інжинірингу у Пентагоні. Є парафіянином Вселенського Патріархату і був за поданням архієпископа Елпідофора посвячений Патріархом Варфоломієм у члени Ордену Архонтів Вселенського Патріархату.
Загалом, серед членів Ордену Архонтів в США є чимало впливових республіканців, які вже працювали в команді Трампа. Тож не виключено, що невдовзі ми почуємо і про нові призначення архонтів Вселенського Патріархату на важливі пости в США.
Орден Архонтів діє при Американській Архієпископії ВП і ставить за мету підтримку Вселенського Патріархату. Духовним наставником Ордену є Екзарх Вселенського Патріархату та глава Американської Архієпископії архієпископ Елпідофор (Ламбриніадіс), який подає Вселенському патріарху кандидатури на посвячення у архонти. Як пишуть ЗМІ, Орден Архонтів об'єднує впливових вірян Вселенського Патріархату - представників т.зв. "грецького лобі" у США, серед яких греко-американські мільярдери, політики, культурні та громадські діячі, в т.ч. члени Сенату, Конгресу та Палати представників США, прокурори, адвокати тощо.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
(продовження)
Серед відомих американських діячів, наприклад, членом Ордену Архонтів є колишній глава ЦРУ США Джордж Тенет. Серед впливових республіканців, які обіймали важливі посади за попередньої каденції президента Трампа, архонтами Вселенського Патріархату є: кол. міністр охорони здоров'я та соціальних служб США Алекс Майкл Азар; кол. директор Управління зв'язків із громадськістю в адміністрації Трампа Джордж Ентоні Сіфакіс; кол. керівник підготовчих заходів з організації виступів, зустрічей та прийомів Трампа Джордж Дін Джіджікос; кол. член юридичної команди президента Трампа Ендрю Джон Іконому; кол. голова протоколу Держдепу США Майк Карлуцос; консультант Держдепу з питань політики США Джон Сітілідіс та інші. Архонт Райнхольд Річард Прібус був головою Національного комітету Республіканської партії, а архонт-республіканець Дін Джордж Скелос обіймав посаду в.о. віце-губернатора штату Нью-Йорк та лідера більшості Сенату штату Нью-Йорк. Серед впливових американських політиків-республіканців та членів Ордену Архонтів також можна згадати Гаса (Константіноса) Біліракіса та Майкла (Міхаліса) Біліракіса, Сема Е. Галеотоса, Джорджа Крістофера, Крісті Пітера Майхоса, Ендрю Стівена На́ціоса, Ю́джина Тіле́мечуса Россідіса, Тома Кріса Корологоса, Філіппоса Крістофера та багатьох інших.
Як видно, у архонтів Вселенського Патріархату є досить впливове лобі у лавах республіканців. Аналогічно вони мають впливових представників і в лавах демократів, серед них і один з основних фінансових донорів Демократичної партії США Джордж Метью Маркус. Т.зв. "грецьке лобі" має серйозний вплив в обох партіях США, що відбивається і на незмінності курсу підтримки Вселенського Патріархату, незалежно від того, хто є президентом США.
Джерело
Серед відомих американських діячів, наприклад, членом Ордену Архонтів є колишній глава ЦРУ США Джордж Тенет. Серед впливових республіканців, які обіймали важливі посади за попередньої каденції президента Трампа, архонтами Вселенського Патріархату є: кол. міністр охорони здоров'я та соціальних служб США Алекс Майкл Азар; кол. директор Управління зв'язків із громадськістю в адміністрації Трампа Джордж Ентоні Сіфакіс; кол. керівник підготовчих заходів з організації виступів, зустрічей та прийомів Трампа Джордж Дін Джіджікос; кол. член юридичної команди президента Трампа Ендрю Джон Іконому; кол. голова протоколу Держдепу США Майк Карлуцос; консультант Держдепу з питань політики США Джон Сітілідіс та інші. Архонт Райнхольд Річард Прібус був головою Національного комітету Республіканської партії, а архонт-республіканець Дін Джордж Скелос обіймав посаду в.о. віце-губернатора штату Нью-Йорк та лідера більшості Сенату штату Нью-Йорк. Серед впливових американських політиків-республіканців та членів Ордену Архонтів також можна згадати Гаса (Константіноса) Біліракіса та Майкла (Міхаліса) Біліракіса, Сема Е. Галеотоса, Джорджа Крістофера, Крісті Пітера Майхоса, Ендрю Стівена На́ціоса, Ю́джина Тіле́мечуса Россідіса, Тома Кріса Корологоса, Філіппоса Крістофера та багатьох інших.
Як видно, у архонтів Вселенського Патріархату є досить впливове лобі у лавах республіканців. Аналогічно вони мають впливових представників і в лавах демократів, серед них і один з основних фінансових донорів Демократичної партії США Джордж Метью Маркус. Т.зв. "грецьке лобі" має серйозний вплив в обох партіях США, що відбивається і на незмінності курсу підтримки Вселенського Патріархату, незалежно від того, хто є президентом США.
Джерело
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
#люди_братства
У інтерв’ю з Інессою Кравченко та Пилипом Духлієм Олександр Філоненко поділився думкою стосовно того, як людиною можна керувати за допомогою почуття провини.
Повний запис інтерв’ю можна переглянути за посиланням https://youtu.be/ZSnYLLl8a1s?si=L6HoRwbb_abbSDcB
У інтерв’ю з Інессою Кравченко та Пилипом Духлієм Олександр Філоненко поділився думкою стосовно того, як людиною можна керувати за допомогою почуття провини.
Повний запис інтерв’ю можна переглянути за посиланням https://youtu.be/ZSnYLLl8a1s?si=L6HoRwbb_abbSDcB
Сергій Бортник: Світська політика йде своїм шляхом (навіть коли на інаугурації благослоляють 5 представників релігійних спільнот), а церковне життя своїм.
Мені на очі натрапив текст учасника конференції "Православне богословя в 21-му столітті", яка проходила у Афінах. Це мій добрий знайомий Andreas Müller з університету Кіля, що в Німеччині. Я переклав деякі його уривки українською і виставив на сайт фонду "Академічна ініціатива".
Невеличка цитата: "Сестра Васса, наприклад, критично розглянула аргументи кремлівських богословів, які використовують тему «канонічності» як засіб війни в боротьбі проти України. Вона дала зрозуміти, що канонічне право в першу чергу слід розглядати в особистому порядку і, відповідно, воно має служити вірним".
Читати: https://www.academic-initiative.org.ua/2025/01/20/mueller_pro_konferentsiyu_v_afinah/
Мені на очі натрапив текст учасника конференції "Православне богословя в 21-му столітті", яка проходила у Афінах. Це мій добрий знайомий Andreas Müller з університету Кіля, що в Німеччині. Я переклав деякі його уривки українською і виставив на сайт фонду "Академічна ініціатива".
Невеличка цитата: "Сестра Васса, наприклад, критично розглянула аргументи кремлівських богословів, які використовують тему «канонічності» як засіб війни в боротьбі проти України. Вона дала зрозуміти, що канонічне право в першу чергу слід розглядати в особистому порядку і, відповідно, воно має служити вірним".
Читати: https://www.academic-initiative.org.ua/2025/01/20/mueller_pro_konferentsiyu_v_afinah/
#цитата_дня
«У євангельському посланні існує космічний вимір; воно має виходити за церковні межі, втілюючись у словах, притаманних культурному середовищу, в якому живуть християни. Можуть бути різні способи свідчення православ’я. Євангеліє завжди входить в культуру, втілюється у досвіді та звичаях народу. Воно має торкнутися душі народу. Божественний зміст обирає той чи інший вираз, щоб стати конкретним і зрозумілим. Тому біблійний фундаменталізм чи літургійний ригоризм, яким немає жодної справи до слухачів, грішать невірністю Євангелію».
Митрополит Георгій Ходр
«У євангельському посланні існує космічний вимір; воно має виходити за церковні межі, втілюючись у словах, притаманних культурному середовищу, в якому живуть християни. Можуть бути різні способи свідчення православ’я. Євангеліє завжди входить в культуру, втілюється у досвіді та звичаях народу. Воно має торкнутися душі народу. Божественний зміст обирає той чи інший вираз, щоб стати конкретним і зрозумілим. Тому біблійний фундаменталізм чи літургійний ригоризм, яким немає жодної справи до слухачів, грішать невірністю Євангелію».
Митрополит Георгій Ходр
Архімандрит Кирило Говорун: «Блог Religion and Praxis, який веде грузинський соціолог з Лундського університету у Швеції Торніке Метревелі, опублікував моє есе "Шляхи російського богослов'я: від утвердження переваги іпостасі над природою до знищення людських іпостасей". Звісно, це іронічна алюзія на працю Флоровського, який романтично проповідував таку перевагу. Якби він жив у наш час, я не впевнений на 100%, що він не став би Z-богословом».
Читати статтю у перекладі Софійського братства: https://sofiyske-bratstvo.org/shlyahy-rosijskogo-bogoslovya-vid-utverdzhennya-perevagy-ipostasi-nad-sutnistyu-do-fizychnogo-znyshhennya-lyudskyh-ipostasej/
Читати статтю у перекладі Софійського братства: https://sofiyske-bratstvo.org/shlyahy-rosijskogo-bogoslovya-vid-utverdzhennya-perevagy-ipostasi-nad-sutnistyu-do-fizychnogo-znyshhennya-lyudskyh-ipostasej/
#цитата_дня
«Не випадково в Новому Завіті стосовно християнської ієрархії не вживається слово «священник», а лише спеціальні слова, які до того не мали релігійного вжитку: «пресвітер» і «єпископ». Священник (ἱερεύς) — це той, хто приносить жертву (ἱερεύει), а таким є лише Господь, який звершив Своє Священство, «одного разу принісши [в жертву] Самого Себе» (Євр. 7:27). Таке священство насправді є винятковим. Саме тому в християнській Церкві нікого не називали священником, а лише пресвітером (тобто старійшиною, предстоятелем), щоб відкинути будь-яку думку про відокремлення духовенства від мирян (слова, також чужі біблійному духові).
Слово «священство» вживається лише стосовно Христа і один раз щодо всього народу, коли всіх християн названо «царським священством» (1Пет. 2:9). Таким чином, у Новому Завіті виключається думка про те, що між Богом і людьми мають бути ще якісь посередники, окрім Самого Христа. Тепер же ми стали священниками і первосвященниками (протопресвітерами), стали «малими суддями» на сповіді, стали отцями й духівниками, стали духовенством на противагу «бездуховній», сірій, нікому не потрібній масі мирян, за яких, однак, пролив Свою Кров Господь, розп’ятий під крики священників».
о. Олександр Кенургієв. «Молитви анафори: таємниця чи Таїнство?»
«Не випадково в Новому Завіті стосовно християнської ієрархії не вживається слово «священник», а лише спеціальні слова, які до того не мали релігійного вжитку: «пресвітер» і «єпископ». Священник (ἱερεύς) — це той, хто приносить жертву (ἱερεύει), а таким є лише Господь, який звершив Своє Священство, «одного разу принісши [в жертву] Самого Себе» (Євр. 7:27). Таке священство насправді є винятковим. Саме тому в християнській Церкві нікого не називали священником, а лише пресвітером (тобто старійшиною, предстоятелем), щоб відкинути будь-яку думку про відокремлення духовенства від мирян (слова, також чужі біблійному духові).
Слово «священство» вживається лише стосовно Христа і один раз щодо всього народу, коли всіх християн названо «царським священством» (1Пет. 2:9). Таким чином, у Новому Завіті виключається думка про те, що між Богом і людьми мають бути ще якісь посередники, окрім Самого Христа. Тепер же ми стали священниками і первосвященниками (протопресвітерами), стали «малими суддями» на сповіді, стали отцями й духівниками, стали духовенством на противагу «бездуховній», сірій, нікому не потрібній масі мирян, за яких, однак, пролив Свою Кров Господь, розп’ятий під крики священників».
о. Олександр Кенургієв. «Молитви анафори: таємниця чи Таїнство?»
#події_братства
Зустріч представника Софійського братства з Апостольським Нунцієм в Україні
24 січня, в рамках міжконфесійного діалогу, член правління Софійського братства протоієрей Олександр Сорокін мав зустріч з Апостольським Нунцієм в Україні архієпископом Вісвальдасом Кульбокасом у Посольстві Ватикану в Україні.
Під час зустрічі були обговорені питання загально-християнських викликів сьогодення та проблеми, з якими стикаються християнські церкви як в Україні, так і у всьому світі.
Особливу увагу було приділено останнім публікаціям архімандрита Кирила Говоруна, де він висвітлює болючу проблему, влучно названу «романтизація церкви» – коли церкви «мріють» про себе те, що насправді не є реальним.
Під час зустрічі, архієпископа Вісвальдаса було також поінформовано про діяльність Софійського братства, а на згадку презентовано календар братства двома стилями (новоюліанським та юліанським).
На завершення Апостольський Нунцій побажав Божої допомоги в справі діалогу та єднання православних в Україні й закликав Боже благословення на всіх, хто працює над цією місією, зокрема на Софійське братство.
Зустріч представника Софійського братства з Апостольським Нунцієм в Україні
24 січня, в рамках міжконфесійного діалогу, член правління Софійського братства протоієрей Олександр Сорокін мав зустріч з Апостольським Нунцієм в Україні архієпископом Вісвальдасом Кульбокасом у Посольстві Ватикану в Україні.
Під час зустрічі були обговорені питання загально-християнських викликів сьогодення та проблеми, з якими стикаються християнські церкви як в Україні, так і у всьому світі.
Особливу увагу було приділено останнім публікаціям архімандрита Кирила Говоруна, де він висвітлює болючу проблему, влучно названу «романтизація церкви» – коли церкви «мріють» про себе те, що насправді не є реальним.
Під час зустрічі, архієпископа Вісвальдаса було також поінформовано про діяльність Софійського братства, а на згадку презентовано календар братства двома стилями (новоюліанським та юліанським).
На завершення Апостольський Нунцій побажав Божої допомоги в справі діалогу та єднання православних в Україні й закликав Боже благословення на всіх, хто працює над цією місією, зокрема на Софійське братство.
Forwarded from Світ Тих
Чутний українською: Григорій Богослов.
Є церковні письменники давнини, котрі користуються у нас великою пошаною. Ми превозносимо їх як отців церкви, великих богословів з золотими устами. В цю неділю ми будемо святкувати пам'ять трьох таких отців: Василія Великого, Григорія Богослова та Йоана Золотоустого.
Ніні ж у нас, окремо, пам'ять одного з них – Григорія, за котрим IV церковний собор в Халкедоні закріпив ім'я «Богослов». Богословям, називали тоді лише вчення про Тройцю, тому і оспіваний він як єпископ котрий «Царгород звеселяє божественними словами Христа і вченнями, пильний охоронець догматів, прегарячий Тройці оборонцю, знаряддя Святого Духа, язик милозвучний, що глибину Писань витлумачує».
Постає картина великого єпископа Константинополя, котрий трощить вчення єретиків. Це дійсно було так, але ззовні зовсім так не виглядало. Григорій був єпископом Царгороду всього два роки. Він як єпископ не мав жодного храму, а тому служив у приватному помешканні з жменькою людей, котрі сповідували Богом: Отця, Сина, Святого Духа.
Послідовники віри в Тройцю вважались неуками в Писанні та філософії. Нападки на цю “дивну науку” були не лише інтелектуальні. Того року як Григорія призначили на катедру в Константинополі, його товаришу – Євсевію Самосатському, аріанка проломила голову, кинувши з даху черепицю. В "дружній атмосфері", Григорій береться проповідувати заперечуючи аргументи опонентів та перемагаючи їх в знанні Писання, філософії, та ораторського мистецтва.
Вершиною цієї науки Григорія стали п'ять проповідей, котрі найповніше розкривають вчення про Троцю. Відомі ці проповіді під назвою «Про Богослов'я». Хотілось би сказати, що велич науки Григорія призвела до навернення Константинополя до віри в Тройцю, але заслуга ця належить не Григорію, а іншому послідовнику віри в Тройцю – воєначальнику Теодосію, котрий став володарем Імперії.
Царювання Теодосія докорінно змінює ситуацію і тепер вже послідовники Тройці є в Константинополі більшістю. 381 року відбувається Собор, на якому Григорій посідає чильне місце, як той хто поклав грунт під вчення про Божественність Сина.
Щоправда, Григорій, навіть головуючи на соборі, не зумів добитись такої ж самої єдності в питанні про Божественність Святого Духа. Ба більше, головував як єпископ Царгороду Григорій вперше і водночас востаннє. Столична катедра стала ласим шматком для багатьох єпископів, і бачачи, що назріває протистояння, Григорій поступається престолом та від'їжджає до рідного містечка Назіанз.
Вже опісля смерті Григорія, його вчення про Святого Духа утвердилось як нормативне. Як найвищий авторитет Григорія цитують два наступні великі собори. Цитати з праць Григорія стають основою для церковних піснеспівів, а його «П'ять Слів про Богослов'я» перекладають латиною, і це в той час коли переклади з греки на латину – рідкість.
Майже відразу після прийняття християнства й у слов'ян з'являються переклади творів Григорія, в тому числі одного з його слів про Тройцю. Збережений з XI століття збірник слів Григорія – один з найдавніших церковнослов'янських текстів взагалі.
Ми, українці, взагалі маємо чудову можливість знати Богослов'я Григорія з перших уст, навіть не знаючи греки: вже п'ять років як з'явився переклад усіх «П'яти слів про Богослов'я» українською мовою. Ніколи у нас не було такої доброї нагоди почути Григорія Богослова, як зараз, через більш ніж півтори тисячі років. Причина у тому, що це видання «П'яти Слів» робить все, щоб Григорій став чутний у всій своїй красі та значенні.
Текст супроводжується чудовою передмовою та коментарями богослова Тараса Тима до всіх складних місць, а сам переклад пані Уляни Головач це праця настільки уважна до відтінків сенсів та краси слова, наскільки уважним був сам Григорій Богослов.
Це видання «П'яти Слів» на нашому “богословському ландшафті” є чимось незвичайним, тим чим ми точно можемо пишатись, та головне – те що ми можемо читати, заглиблюючись в те як виглядало візантійське богослов'я в його витоках.
Є церковні письменники давнини, котрі користуються у нас великою пошаною. Ми превозносимо їх як отців церкви, великих богословів з золотими устами. В цю неділю ми будемо святкувати пам'ять трьох таких отців: Василія Великого, Григорія Богослова та Йоана Золотоустого.
Ніні ж у нас, окремо, пам'ять одного з них – Григорія, за котрим IV церковний собор в Халкедоні закріпив ім'я «Богослов». Богословям, називали тоді лише вчення про Тройцю, тому і оспіваний він як єпископ котрий «Царгород звеселяє божественними словами Христа і вченнями, пильний охоронець догматів, прегарячий Тройці оборонцю, знаряддя Святого Духа, язик милозвучний, що глибину Писань витлумачує».
Постає картина великого єпископа Константинополя, котрий трощить вчення єретиків. Це дійсно було так, але ззовні зовсім так не виглядало. Григорій був єпископом Царгороду всього два роки. Він як єпископ не мав жодного храму, а тому служив у приватному помешканні з жменькою людей, котрі сповідували Богом: Отця, Сина, Святого Духа.
Послідовники віри в Тройцю вважались неуками в Писанні та філософії. Нападки на цю “дивну науку” були не лише інтелектуальні. Того року як Григорія призначили на катедру в Константинополі, його товаришу – Євсевію Самосатському, аріанка проломила голову, кинувши з даху черепицю. В "дружній атмосфері", Григорій береться проповідувати заперечуючи аргументи опонентів та перемагаючи їх в знанні Писання, філософії, та ораторського мистецтва.
Вершиною цієї науки Григорія стали п'ять проповідей, котрі найповніше розкривають вчення про Троцю. Відомі ці проповіді під назвою «Про Богослов'я». Хотілось би сказати, що велич науки Григорія призвела до навернення Константинополя до віри в Тройцю, але заслуга ця належить не Григорію, а іншому послідовнику віри в Тройцю – воєначальнику Теодосію, котрий став володарем Імперії.
Царювання Теодосія докорінно змінює ситуацію і тепер вже послідовники Тройці є в Константинополі більшістю. 381 року відбувається Собор, на якому Григорій посідає чильне місце, як той хто поклав грунт під вчення про Божественність Сина.
Щоправда, Григорій, навіть головуючи на соборі, не зумів добитись такої ж самої єдності в питанні про Божественність Святого Духа. Ба більше, головував як єпископ Царгороду Григорій вперше і водночас востаннє. Столична катедра стала ласим шматком для багатьох єпископів, і бачачи, що назріває протистояння, Григорій поступається престолом та від'їжджає до рідного містечка Назіанз.
Вже опісля смерті Григорія, його вчення про Святого Духа утвердилось як нормативне. Як найвищий авторитет Григорія цитують два наступні великі собори. Цитати з праць Григорія стають основою для церковних піснеспівів, а його «П'ять Слів про Богослов'я» перекладають латиною, і це в той час коли переклади з греки на латину – рідкість.
Майже відразу після прийняття християнства й у слов'ян з'являються переклади творів Григорія, в тому числі одного з його слів про Тройцю. Збережений з XI століття збірник слів Григорія – один з найдавніших церковнослов'янських текстів взагалі.
Ми, українці, взагалі маємо чудову можливість знати Богослов'я Григорія з перших уст, навіть не знаючи греки: вже п'ять років як з'явився переклад усіх «П'яти слів про Богослов'я» українською мовою. Ніколи у нас не було такої доброї нагоди почути Григорія Богослова, як зараз, через більш ніж півтори тисячі років. Причина у тому, що це видання «П'яти Слів» робить все, щоб Григорій став чутний у всій своїй красі та значенні.
Текст супроводжується чудовою передмовою та коментарями богослова Тараса Тима до всіх складних місць, а сам переклад пані Уляни Головач це праця настільки уважна до відтінків сенсів та краси слова, наскільки уважним був сам Григорій Богослов.
Це видання «П'яти Слів» на нашому “богословському ландшафті” є чимось незвичайним, тим чим ми точно можемо пишатись, та головне – те що ми можемо читати, заглиблюючись в те як виглядало візантійське богослов'я в його витоках.
Леся Федів: Піднятися на Святу гору, щоб повернутися з війни
Коли група українських воїнів збиралася вирушати в паломництво, переживали, чи впорається Роман, у якого ампутація ноги. Але тільки-но прибули на Святу гору, хлопець без протеза, на милицях жваво рушив попереду всіх, долаючи численні пагорби й стрімкі сходи.
Кажуть, Афон не кожного впускає. Але для тих, кому вдалося тут побувати, подорож не минає безслідно. Як, наприклад, для українського ветерана, який після паломництва зумів зберегти, здавалося б, зруйновану сім’ю, або молодого воїна, який вперше посповідався і наче зняв тягар з душі, або для командира, який молився за своїх підлеглих — і їх дивом оминали кулі.
Читати: https://lb.ua/society/2025/01/25/656925_pidnyatisya_svyatu_goru_shchob.html
Коли група українських воїнів збиралася вирушати в паломництво, переживали, чи впорається Роман, у якого ампутація ноги. Але тільки-но прибули на Святу гору, хлопець без протеза, на милицях жваво рушив попереду всіх, долаючи численні пагорби й стрімкі сходи.
Кажуть, Афон не кожного впускає. Але для тих, кому вдалося тут побувати, подорож не минає безслідно. Як, наприклад, для українського ветерана, який після паломництва зумів зберегти, здавалося б, зруйновану сім’ю, або молодого воїна, який вперше посповідався і наче зняв тягар з душі, або для командира, який молився за своїх підлеглих — і їх дивом оминали кулі.
Читати: https://lb.ua/society/2025/01/25/656925_pidnyatisya_svyatu_goru_shchob.html
LB.ua
Піднятися на Святу гору, щоб повернутися з війни
Коли група українських воїнів збиралася вирушати в паломництво, переживали, чи впорається Роман, у якого ампутація ноги. Але тільки-но прибули на Святу гору, хлопець без протеза, на милицях жваво рушив попереду всіх, долаючи численні пагорби й стрімкі сходи.…
Коляда Денис:
«Релігія та політика: Що показує склад 119-го Конгресу США?
Релігія продовжує відігравати важливу роль у політичному житті США. Нове дослідження Pew Research Center (2025) показує цікаві тенденції у релігійному складі 119-го Конгресу США.
Ключові цифри:
- 461 християнин серед конгресменів, що значно перевищує частку християн серед дорослого населення США (62%).
- 295 протестантів, серед яких:
• 75 баптистів
• 26 методистів
• 26 пресвітеріан
• 22 єпископалістів
• 19 лютеран
- 150 католиків — на 2 більше, ніж у попередньому складі.
- 9 мормонів, 32 євреї, 4 мусульмани, 4 індуїсти та 3 буддисти.
- 21 депутат не вказав свою релігійну приналежність.
- Менше 1% депутатів визначають себе як релігійно нейтральні (проти 28% серед населення США).
Що це означає для релігійної дипломатії?
1. Релігія як фактор політичного впливу: Релігійні переконання політиків впливають на ухвалення законів, зовнішню політику та соціальні ініціативи.
2. Роль міжрелігійного діалогу: Представництво різних конфесій у Конгресі відкриває можливості для побудови мостів між релігійними громадами США та світу.
3. Інклюзивність як виклик: Дисбаланс між релігійними поглядами конгресменів і населенням США (зокрема атеїстами та агностиками) піднімає питання репрезентативності.
Чому це важливо для міжнародної дипломатії?
• Держави, що мають сильні релігійні традиції, можуть краще вибудовувати партнерство зі США через релігійний діалог.
• Розуміння релігійного ландшафту допомагає прогнозувати позиції американських лідерів щодо ключових міжнародних питань.
Детальне дослідження тут: Pew Research Center
Боже, бережи Америку!»
Джерело
«Релігія та політика: Що показує склад 119-го Конгресу США?
Релігія продовжує відігравати важливу роль у політичному житті США. Нове дослідження Pew Research Center (2025) показує цікаві тенденції у релігійному складі 119-го Конгресу США.
Ключові цифри:
- 461 християнин серед конгресменів, що значно перевищує частку християн серед дорослого населення США (62%).
- 295 протестантів, серед яких:
• 75 баптистів
• 26 методистів
• 26 пресвітеріан
• 22 єпископалістів
• 19 лютеран
- 150 католиків — на 2 більше, ніж у попередньому складі.
- 9 мормонів, 32 євреї, 4 мусульмани, 4 індуїсти та 3 буддисти.
- 21 депутат не вказав свою релігійну приналежність.
- Менше 1% депутатів визначають себе як релігійно нейтральні (проти 28% серед населення США).
Що це означає для релігійної дипломатії?
1. Релігія як фактор політичного впливу: Релігійні переконання політиків впливають на ухвалення законів, зовнішню політику та соціальні ініціативи.
2. Роль міжрелігійного діалогу: Представництво різних конфесій у Конгресі відкриває можливості для побудови мостів між релігійними громадами США та світу.
3. Інклюзивність як виклик: Дисбаланс між релігійними поглядами конгресменів і населенням США (зокрема атеїстами та агностиками) піднімає питання репрезентативності.
Чому це важливо для міжнародної дипломатії?
• Держави, що мають сильні релігійні традиції, можуть краще вибудовувати партнерство зі США через релігійний діалог.
• Розуміння релігійного ландшафту допомагає прогнозувати позиції американських лідерів щодо ключових міжнародних питань.
Детальне дослідження тут: Pew Research Center
Боже, бережи Америку!»
Джерело
Священник Олег Горбовський: Шрьодінгерівські єпархії в церковному календарі-2025 УПЦ
«Паперові князі церкви», присвячені перипетіям церковного календаря УПЦ в 2024 році, викликали жвавий інтерес в українському церковному середовищі. І коли друком вийшов офіційний календар УПЦ на 2025 рік, було дуже цікаво – чи врахували його упорядники критику. Спойлер - та де там!
Читати: https://www.religion.in.ua/main/51538-shrodingerivski-yeparxiyi-v-cerkovnomu-kalendari-2025-upc.html
«Паперові князі церкви», присвячені перипетіям церковного календаря УПЦ в 2024 році, викликали жвавий інтерес в українському церковному середовищі. І коли друком вийшов офіційний календар УПЦ на 2025 рік, було дуже цікаво – чи врахували його упорядники критику. Спойлер - та де там!
Читати: https://www.religion.in.ua/main/51538-shrodingerivski-yeparxiyi-v-cerkovnomu-kalendari-2025-upc.html
ДЕСС: «Довіра до церкви залишається стабільно високою: дослідження Центру Разумкова»
«Українське суспільство перебуває у стані значних змін, і релігійна сфера відображає ці процеси. Дослідження Центру Разумкова, яке було сьогодні презентовано в Укрінформі, демонструє зміни у релігійних переконаннях українців за останні два десятиліття. Хоча частка православних знижується, зростає підтримка Православної Церкви України (ПЦУ) та греко-католиків. Війна суттєво вплинула на роль Церкви, посиливши її соціальне значення. Українське суспільство демонструє високий рівень релігійної толерантності, а також очікує від Церкви активнішої участі у вирішенні соціальних проблем».
Докладніше: https://dess.gov.ua/dovira-do-tserkvy-zalyshaietsia-stabilno-vysokoiu-doslidzhennia-tsentru-razumkova/
«Українське суспільство перебуває у стані значних змін, і релігійна сфера відображає ці процеси. Дослідження Центру Разумкова, яке було сьогодні презентовано в Укрінформі, демонструє зміни у релігійних переконаннях українців за останні два десятиліття. Хоча частка православних знижується, зростає підтримка Православної Церкви України (ПЦУ) та греко-католиків. Війна суттєво вплинула на роль Церкви, посиливши її соціальне значення. Українське суспільство демонструє високий рівень релігійної толерантності, а також очікує від Церкви активнішої участі у вирішенні соціальних проблем».
Докладніше: https://dess.gov.ua/dovira-do-tserkvy-zalyshaietsia-stabilno-vysokoiu-doslidzhennia-tsentru-razumkova/
#цитата_дня
«Церковна практика є богословською не лише у своїх висловленнях, але й у способі життя громад, які прагнуть долучитися до Божого життя. Розділяти трапезу — це богословствування, сидіти разом на лавках — це богословствування, спілкуватись у Facebook — це богословствування».
Піт Ворд, Вступ до практичного богословʼя
«Церковна практика є богословською не лише у своїх висловленнях, але й у способі життя громад, які прагнуть долучитися до Божого життя. Розділяти трапезу — це богословствування, сидіти разом на лавках — це богословствування, спілкуватись у Facebook — це богословствування».
Піт Ворд, Вступ до практичного богословʼя