16 лютого 1918 року — проголошення Кубанської Народної Республіки.

Історія українців на Кубані починається ще з 18 століття, коли туди переселили козаків Чорноморського війська, яке сформували із залишків Запорізької Січі. У 19 столітті вже зʼявилися переселенці-селяни з Наддніпрянщини, Слобожанщини, Чернігівщини та інших українських регіонів. В тому ж столітті на Кубані розпочалося піднесення українського національного руху, який боровся за свої культурні та політичні права. У 1910-х роках на Кубані проживало близько 1,4 мільйона козаків та 1,6 мільйона селян, половина з яких були українці.

Після Лютневої революції у Катеринодарі, нині Краснодар, 30 квітня — 3 травня 1917 року відбулися збори козацтва, на яких утворився козацький уряд — Кубанська Військова Рада. 1917 рік на Кубані — це час пробудження української свідомості у кубанських козаків, які не сприйняли більшовицьку ідеологію. Після утворення Кубанської Військової Ради та Краєвого Уряду, почалися пошуки і налагодження зв'язків з київською Центральною Радою. Одним з найактивніших політичних діячів у цій справі був Микола Рябовол.

24 вересня 1917 року розпочала свою роботу друга сесія Кубанської Військової Ради, на неї запросили представників України. Вони виступили на одному з засідань Ради. Український уряд у листопаді 1917 року офіційно визнав право на самостійне існування кубанських козаків. 30 грудня відбувся з'їзд українських громадських діячів та представників українського населення Кубані, на якому у резолюції було вказано "про приєднання Кубані до України".

28 січня 1918 року Кубанська Законодавча Рада проголосила Кубанську Народну Республіку як автономну частину Російської федерації. До складу республіки входили Кубанська та Ставропільська області, долина Тереку, Дагестан і Чорноморське узбережжя від Новоросійська до Сочі, а столицею був Катеринодар. Але вже 16 лютого Законодавча Рада проголосила повну незалежність Кубанської Народної Республіки.

За декілька днів до цього члени Ради також ухвалили рішення про приєднання Кубані до Української держави на умовах федерації. Упродовж літа і осені гетьманський уряд щомісяця надсилав Кубанському війську зброю, боєприпаси та спорядження. У листопаді були укладені українсько-кубанські угоди про дипломатичні відносини і торговельні, банківські та поштові зв’язки. Але більшовики вважали Кубань частиною території РРФСР, про що вказали в ультиматумі Ради Народних Комісарів.

Проти об’єднання Кубані та України також виступила російська Добровольча армія під командуванням генерала Денікіна, яка до цього була союзницею Кубанського війська у війні проти більшовиків, і за наказом якого 13 червня 1919 року у Ростові-на-Дону було вбито Рябовола, який туди прибув, щоб узяти участь у конференції зі створення Південноросійського Союзу. А вже наприкінці травня 1920 року всю територію Кубанської Народної Республіки захопила армія радянської Росії.

☠️ @vallholl

😪 Как же просто стать рогулем в этом долбанном лицемерном мире...