group-telegram.com/booksanuta/3202
Last Update:
видавництво: КСД, 6/10
Розтягнуто, муторно, нудно.
Якщо всі книги Гейлі такі, то я щиро не розумію захвата його творчістю. Читання цієї книги відчувалося, як Тихий океан і острів Пасхи – багато води і клаптик сюжету.
За зав’язкою маємо детектива, якого раптово викликають на інший кінець країни, бо жахливий маніяк перед стратою хоче покаятися лише йому. Малькольм хоч і священник раніше, але щиро не розуміє, чому саме зараз, але відмовитися не може. І це веде до того, що вбивця зізнається в чотирнадцяти вбивствах, що за кількістю і співпадає за обвинуваченнями, але дві жерти не співпадають зі списком. Детектив розуміє, що маніяку, який і так за п’ять хвилин мрець, немає причини брехати, тому вирішує наново переглянути справу і знайти вбивцю.
Це наче і цікаво справді. Якби не прийшлось до сцени каяття продиратися двісті сторінок скрізь нікому не потрібні деталі про життя самого детектива та оточуючих персонажів. Лише опісля двісті десь так двадцятої сторінки (із шістсот) історія набирає обертів і стає зрозуміло, куди автор взагалі хоче рухатися.
Ось чесно, мені дуже сподобалася ідея, це справді те, з чого можна закрутити і розкрутити таке, що на голову не налізе. Але саме виконання – це халтура. Та і розв’язка передбачувана, автор надто явно підсвічував персонажа, який виявиться тим самим вбивцею. І це зрозуміла навіть я, повний нуль в детективах.
Про редактуру говорити взагалі не хочеться, бо як говорити про те, чого немає?
В цілому, ні.
Не раджу.
#дегустація
