group-telegram.com/booksanuta/3424
Last Update:
видавництво: Фабула, 8/10
Атмосферно, книжково, повільно.
Відразу хочеться сказати, що це файний слоубьорн. Я із тих людей, які обожнюють історії «від ненависті до кохання», але ще більше мене затягує повільне прийняття самих почуттів. Не знаю, що про мене це говорить із точки психології, але з точки книголюбки я говорю, що цей янг едалт файний.
За зав’язкою, маємо Анімант Крамб, дев’ятнадцятирічну дівчину, яку матір відчайдушно намагається віддати заміж. Але книги та комфортне горище їй куди ближче за неосвідченних гонорливих джентельменів. Одного вечора до них навідується дядько Альберт і жаліється, що не може в університетську бібліотеку знайти помічника бібліотекаря, бо в того скверний характер. Декілька секунд і в них виникає неймовірна ідея влаштувати Анімант до нього на місяць, аби вона показала йому, де раки зимують. І тут закручується вир подій, кульмінацю якого я дочекалася лише на останній сторінці!
Я розумію, чому історія так всім подобається. Це справді якісний, класний янг едалт, який можна до душі прикладувати, мов подорожник до рани. Тут і не мерісьюшна головна героїня, яка володіє причинно-наслідковим зв’язком і в якої є свої недоліки, тут чудовий головний герой, дії та поведінку якого авторка повністю обґрунтовує бекґраундом. Тут є чіткі мотивація, розвиток кохання, класні другорядні герої та добре прописана атмосфера.
Але в якийсь момент читання я зловила себе на думці, що це було надто романтизовано та надто спрощено. Наприклад, майже нуль уваги до того, що дівчина того часу із вищого суспільства працює, і це незважаючи на те, що сталося це за поручення її дядька. Ну в газеті з плітками мали хоча б це надрукувати? Але Амі, окрім декількох спантеличених виразів обличчь, нормально себе відчувала і навіть не задумувалася на рахунок цього.
Також відбувалася наступна річ: коли я читала – мені було важко відірватися, аби навіть попити води. Але тільки-но я відкладувала книгу в сторону, я навіть не мала думки, аби знову до неї повернутися. Цікавість втрачалась і на її місце приходила відстороненість. Для мене це показник не надто захопливої історії.
Але, в цілому, мені сподобалось. Я відпочила. На останніх сторінках я просто пищала, як маленька дівчинка, хоча чудово розуміла, наскільки це банально і перебачувано (знову ж таки питання до скандалу, який залишається поза історією). Можливо, я просто не в тому віці або маю завеликий книжковий багаж, аби відчути всі плюси цієї історії, але все ж не жалію, що прочитала.
Раджу, якщо шукаєте історію на «відпочити».
#дегустація
