Сьогодні відзначаємо День народження Василя Стуса – одного з найвідоміших українських дисидентів, двічі увʼязненого радянськими катами, які врешті й замучили його в російському таборі Перм-36.

Він провів усю свою юність на Донеччині, працював у донецьких шахтах, формуючись як особистість та митець на українському сході. Зараз на кадрах від Національної Гвардії, зокрема бригади “Азов”, можна побачити, як росія знищує, колись мальовничі рідні місця Стуса, хоча не змогла знищити його творчу спадщину.

Часи змінюються, ворог у москві залишається той самий. Через росіян ми не знаємо, що написав би сьогодні Стус, дивлячись на наш спротив. Але можемо почути його на історичному записі, який знову римується з нашим сьогоденням.

Аудіозапис голосу Василя Стуса люб'язно надав Стус Центр.

Василь Симоненко прожив лише 28 років, але встиг стати класиком української літератури. Окрім творчого внеску, він також залишив спогади про себе як громадського діяча. Василь одним із перших не побоявся підняти тему таємних масових поховань жертв Сталінських репресій, розуміючи що після того залишиться “під наглядом” КДБ назавжди.

Громадська діяльність разом із проукраїнською творчістю зробили його мішенню для радянських спецслужб та міліції, яка затримала та жорстоко побила митця на залізничній станції “Сміла”, підірвавши його здоровʼя ще сильніше.

Сьогодні, в День народження цієї сміливої людини, ми можемо почути голос автора й згадати, що колись розмовляти, писати, думати українською було практично заборонено. Де тепер ті, хто забороняв нашу мову? Де ті, хто збирався зробити це знову? Працювали та працюємо, щоб відправити їх всіх до пекла.

Контроль бойового стресу – не менш важливий елемент боєготовності, ніж фізичне здоровʼя. До того ж, тілесне самопочуття часто залежить від психологічного. Тому допомога побратимам і посестрам в психологічній розрядці є однією з ключових місій Культурного Десанту.
Під час візиту до 66 ОМБр імені князя Мстислава Хороброго, учасниця нашої мобільної групи, Лана Редніч, та офіцери-психологи бригади поділились з бійцями низкою психологічних технік для контролю над стресом і випробували їх під звуки глюкофону.

«Мораль тут така – паліям є стаття». ☝🏻

Тож, краще не псувати собі життя, здоровʼя, а тим паче машини наших побратимів, бо в житті, як в байках – стається усяке.

Об’єднання України у 1919 році стало можливим лише завдяки українським військовим, які героїчно боролися проти трьох армій одночасно: більшовицької, білогвардійської та польської.

Тоді від української армії залежало чи стане Україна єдиною, а тепер від того чи будемо ми єдині, залежить сила української армії. Пам’ятаймо, що б нас не роз’єднувало: обставини, відстані чи погляди, ми маємо єднатися довкола допомоги захисникам України. І як би не відрізнялися кнопки донату на різних сторінках, ця кнопка скрізь одна й та ж сама – кнопка нашої єдності. Єднаймося заради допомоги армії. Бо кожен донат – це Донат нашої Соборності.

Сьогодні День Служби зовнішньої розвідки України. Чи багато ви знаєте про її фахівців? Підозрюємо, що ні. Але саме так і має бути. Головне, щоб вони знали про ворогів України достатньо, аби ті не почувались в безпеці ніде і ніколи. Як розвідникам це вдається – можемо тільки здогадуватись.

Камінь, покладений на могилу, – давня юдейська традиція, яку сьогодні можуть підтримати далеко не всі нащадки жертв Голокосту. Через дії росіян, частина меморіалів та місць поховань знищена, частина замінована внаслідок бойових дій, частина – під окупацією ворожих сил.

Культура та традиції мають бути збережені від варварської навали. Тому сьогодні, в День памʼяті жертв Голокосту, ми нагадуємо про це знов, коли історія вкотре римує сама себе.

У бою під Крутами взяли участь більше 500 українських воїнів, і близько 400 з них були юнкерами київської військової юнацької школи імені Богдана Хмельницького. Саме ці юні хлопці і дівчата взяли на себе основний тягар бою – 5 годин стримували вдесятеро переважаючі сили більшовиків. Половина з юнкерів отримали поранення, кілька десятків загинули.

Сьогодні у річницю битви, яка стала символом юнацької рішучості, ліцеїсти Київського військового ліцею імені Івана Богуна зачитали вірш Богдана-Ігоря Антонича “Крутянська пісня”, яку він написав у 1937 році. Погляньте в обличчя юності і нашої майбутньої військової міці.

За межами України зараз проживає від 8 до 9 мільйонів українців. Тобто, буквально мільйони закоханих зустрічають сьогоднішнє свято не разом, бо їх розділяють кілометри, кордони й океани. Ці відстані не подолати літаками, які припинили свої польоти з початку повномасштабного, залишивши аеропорти пустими на невизначений час.
Та попри все, люди намагаються зберегти свої стосунки навіть у таких умовах.
Саме про це нова пісня Миколая Сєрги, яку ми сьогодні презентуємо разом з «ТиЯк?», які саме допомагають українцям навчитись плекати стосунки на відстані й взагалі – тримати свій психологічний стан в нормі. Те, чого так потребує кожен із нас.
Локацією для кліпу став аеропорт «Бориспіль», як нагадування, що одного дня його термінали знову наповняться щасливими закоханими, що нарешті зустрілись.

Дивіться кліп повністю на нашому youtube:
https://www.youtube.com/watch?v=apUxVcjHilw

Сьогодні, в День памʼяті Небесної Сотні, ми памʼятаємо, що наша новітня історія боротьби за Незалежність почалась не з повномасштабного вторгнення росії й не з окупації Криму. Перші втрати ми понесли ще на Майдані, коли проросійські сили почали цілеспрямовано вбивати цивільних протестувальників.
Спочатку кийками, потім кулями. Багато самооборонців після Майдану відправились на фронт. Повернути собі нашу землю, а росіянам – їхні кулі. За кожного і кожну, кого вони в нас забрали, ми сьогодні маємо кулю, снаряд, міну, ракету у відповідь.
Дякуємо кожному і кожній, хто повертає російським вбивцям те, на що вони заслуговують.