однією з найбільш цінних світлин, зроблених ітурбіде в хучітані була Nuestra Señora de las Iguanas, вона побачила жінку — зобеїду діаз, яка вирушала на базар, аби продати ігуан, ітурбіде сфотографувала її. і цю світлину страшенно полюбили в місті. вона навіть скаже, що це фото отримало стільки любови не тому що вона його популяризувала, а тому що містечко відчуло, що вона належить всім їм. і це якось особливо цінно побачити цілу спільноту людей так, щоб вони відчули в цьому баченні щось рідне, навіть якщо фотографка чужинка.

Останнім часом складно ідуть збори у знайомих. Знаю, що моя аудиторія і так завжди активно їх підтримує, тому не проситиму вчергове про ваші ₴ — але попрошу поширити банку на ваш вибір у себе в соцмережах, тому що дівчата змушені постійно покладатися на один і той самий пул людей (бачу навіть по результатах розіграшів) і закривати збори одна одній.

🐙 Світлана збирає на ремонт тачок і розігрує Лавкрафта

📜 Тамара збирає на павербанки і розігрує антикварний молитвослов

⚔️ Дар’я збирає на РЕБ і розігрує новинки видавництва «Стилет і стилос»

Буду дуже вдячна, якщо покажете щось із цих зборів друзям!

по гарячих слідах (і під температурою) хочу написати про дуже класну книжку сьюзен моррісон — lorne: the man who invented saturday night live. моррісон, звісно, вражаюча, вона працювала над книжкою 10 років(!), казала, що радіє, бо встигла до 50ліття снл. та пояснює, що це все зайняло стільки часу через її основну роботу. i’m built different, я б не написала і половини книжки за стільки часу, не кажучи вже про безпосередні опитування людей, які були дотичні до снл (тобто половина голлівуду). моррісон дуже вдячна слухачка, бо вона зробила так, щоб всі опитані нею змогли розказати про свій досвід, без навʼязування своїх або чиїхось думок. виходить такий собі колаж нерівних досвідів, за яким захопливо спостерігати. врешті, саме снл за свою суттю дуже нерівне шоу з епізодами різної якості.

і там дуже багато про досвід роботи на телебаченні. до снл лорн майклз працював з лілі томлін над створенням її спешилу, вони обоє були дуже здивовані, що глядачам все сподобалось, бо процес роботи над шоу виглядав наступним чином: коли вже не було часу, тоді вже сідали редагувати, а редагували ночами під кокаїном. майклза, до речі, хтось описував як людину, яка навіть під грибами не втрачала компетентності. коли вже дійшло до снл, то томлін порадила майклзу взяти на роботу такого собі майкла оʼдоногью, який імпульсивно звільнився з якогось дивного журналу, де писав жарти про війну у вʼєтнамі. потім його звільнили з видання, де він був фуд-критиком, бо описав ялинку в якомусь в ресторані якось так: «це схоже на останню річ, яку бачили люди в нагасакі, до того як вони розплавились». очевидно, у нього була репутація вкрай складної людини, але на роботу його взяли.

така штука цікава: слухаю розмову з боснійською авторкою лейлою каламуїч, де вона розповідає, що люди під час війни намагались жити нормальним життям аби не збожеволіти і ведучий такий: о так само було під час ковіду. і каламуїч ніби тактовно погоджується. і я б проігнорувала це недолуге порівняння, якби він згодом він не сказава, що каламуїч третя боснійська письменниця з якою він говорить.

хотілось би розповісти про прочитане, але хвороба пережувала мій мозок, того не читалось. понижена температура is the nastiest skank bitch i’ve ever met, don’t trust her! тому ось список рекомендацій, які не зовсім рекомендації, але що поробиш:

відеосе про те чому жінки-республіканки виглядають однаково. мені завжди було цікаво, чому так легко зрозуміти політичні вподобання американок, просто глянувши на них: френч, біле випалене волосся, багато бронзеру, як у трампа, підведені очі, як у джейді венса і тд. але водночас з цим уніфікованим фемінним луком поєднується подавлена агресивність, і ця суміш створює дуже uncanny враження. просто згадайте всі виступи керолайн левітт.

старий епізод подкасту джулії фокс з авою луїз. цікаво було слухати насамперед тому, що він про дорослішання в інтернеті, який береже всі твої факапи. ава луїз одна з моїх найулюбленіших людей в тіктоці, вона самосвідома до безжальности, настільки, що фокс жартує, що їй точно дуже важко. було болісно слухати про те, що як ава говорила про те, що абʼюз в родині буквально готує тебе до провалу в житті. і визнає, що купа її (сумнівних) рішень були продиктовані тим, щоб десь отримати любов та схвалення. от ця комбінація доступ до інтернету та квест за пошуком любови, сумніша, ніж може здатись на перший погляд.

майже дослухала інтервʼю леді гаги для las culturistas. ця розмова про те як мистецтво може бути рятівним, бовен та мет згадують про свої особисті стосунки з її музикою. наприклад, бовен згадував про те, що її музика з ним була завжди в коледжі, після конверсійної терапії(!) і тд, що є пісні, які він слухає, коли йому треба почуватись краще, тощо. і це не лише історія про цінування мистецтва, але і про те, що мистецтво взаємоповʼязане зі спільнотою. словом, я навіть трішки просльозилась.

весь час рекомендую the critic and her publics, не зраджуватиму традиції, відтак палко раджу останній епізод з джексоном говардом, він редактор farrar straus and giroux. тут він жартує, що тішиться, що в нього є можливість сприяти виданню безумних квірних книжок + мені дуже відгукнулись його слова, що хороші ті книжки, які відчуваються як ляпас. бо, якщо чесно, зірочкова система на гудрідсі мені не подобається, от оцінювання в ляпасах, от це можна.

Це вражаюча історія!

На окупованих росіянами територіях українські підлітки збираються на таємні чи підпільні читацькі клуби – щоб читати українську літературу

Хоча це загрожує – їм та їхнім батькам. Батьків можуть позбавити батьківських прав, дітей – "запросити" на допит...

Це звучить безумно. Це звучить страшно. Це звучить зобов'язуюче

Українську культуру не слід сприймати як те, що існує саме по собі. Українська культура потребує нас – її захищати, творити, передавати далі!

Ось посилання на статтю The Guardian

дуже-дуже раджу прочитати репостнутий вище текст

а ще раджу задонатити юлі на ремонт автівок,
на збір маріка на комплектуючі для fpv
та гелі на генератори

остін клеон щопʼятниці публікує список десяти речей на які варто звернути увагу. деколи мені здається, що я тут раджу штуки, які увагою краще оминати. наприклад, недавно я прослухала чотири епізоди про зізіаністів (zizians), про культ, який почався з фанфіку по гаррі поттеру та закінчився кількома вбивствами. мені здається, це найбільш химерна та малозрозуміла історія, бо цей культ це відгалуження раціоналістів. власне, про раціоналістів, все, що їх цікавить це те, щоб штучний інтелект не був злим. якщо все ну зовсім спростити, то для них цінними є не людські життя, а людство в майбутньому, ну і перемогти злий ші. і так, тіп з якого все почалось, написав фанфік по гаррі поттеру. зіз, головна фігура цього культу, вірить, що вона обрана і мусить захистити світ від злого ші. її подруга вигадує теорію про те, що є дві сфери мозку, які суперечать одна одній, щоб впливати на них вони спеціально не спали і після безсоння брейнвошили одна одну. вражаюча штука: всі учасниці культу мають дуже навіть пристойні резюме, наприклад, зіз стажувалась в насі. тобто всі ті люди мали або могли б мати успішне життя в айтішці. по факту раціоналізм — це така собі саєнтологія для техброс, а зізіанці ще й дійшли до вбивств. тепер про щось більш приємне: колись я читала книжку аманди монтел “cultish” і це, як можна здогадатись, дослідження мови культів. книжка класна, але мені забракло прикладів, проте в серії епізодів про зізіанців таких прикладів було вдосталь. і коли роберт зачитував пости зіз, то це воно, мовлення буквально засвідчувало наскільки людина відпливає від реальности. після прослуханого мені дуже хотілось торкнутись до трави, поговорити з кимось про погоду і все таке.

а тепер про щось, що я направду раджу, а саме епізод подкасту олі штейн з борисом філоненком. там майже три години(!), але хотілось би навіть більше. мені дуже сподобалась частина, де філоненко говорить про бієнале та непорозуміння з пінчук арт центр. і його слова про те, що заяви про те, що коли схожі суперечки роблять публічними — це провінційність, хоча насправді провінційністю є якраз замовчування. жостко при жостко рекомендую слухати, бо я після прослуховування хотіла жити та рісьорчити.

babe r u ok? u haven’t touched an almost 3h long video essay about conspiracy theories

У "Домівку врятованих тварин", що у Львові, з теплих країв повернувся лелека Шейн. Птах жив у "домівці" з весни 2023 року, коли його туди привезли ще пташеням. Про це керівник "Домівки врятованих тварин" Орест Залипський написав на Facebook.

до речі, сьогодні вийшов бонусний епізод «правди і кривди» про біафру, з фокусом лише на одному тексті — «половині жовтого сонця» чімаманди нґозі адічі. звісно, було страшенно незвично без гелі, але як є.
фото крістофера окіґбо, про поезію якого я теж там згадую, як візуальний бонус:

тим часом в Одесі, звісно, свій вайб (шахедний)