Є одна річ, яка мене занадто дратує, і вже час виписати.
Це нерозуміння людьми того, як працює так зване призупинення сумнівів в художніх творах. І навіщо воно взагалі. І як його калібрувати.
Коли ми знайомимось з якимось художнім твором, ми приймаємо певні умовності тому, що розуміємо: інакше нам історію не розкажуть, або вона не буде для нас цікавою. Це і називається призупиненням сумнівів.
Тому в книжках, фільмах, компьютерних іграх час викладається нелінійно, а сюжет концентрується на цікавих подіях, а не описує кожен похід героя до вітру. В театрі ми миримося з тим, що декорації - це наче місце події, а ота картонка - то башта. В кіно - що пласка картинка на екрані є чимось на кшталт вікна в інший світ. В компьютерних іграх - те, що персонаж може відроджуватися, або те, що аптечка миттєво лікує поранення.
Це все ок. Без цього “кіна б не було”.
Існують також додаткові жанрові умовності. Так, ми звикли, що в фентезі є магія та інші людиноподібні раси. Існують навіть традиційні умовності окремого сетингу чи серії творів: так, в Зоряних Війнах чутно вибухи в космосі.
Є, втім, хороше правило: кожна умовність є зайвою. Це милиця, що дозволяє автору довезти до нас вигаданий світ, не розтрусивши. Якщо можна без неї, то краще без неї.
Тому багато глядачів б’є себе по лобі, коли в фільмі персонаж починає товкати трихвилинну передсмертну промову після того, як йому в груди прилетіла черга з крупнокалиберного кулемету. Або коли герой, як у “Джентльменах”, після довгої пробіжки дістає з-під поли немаленький пістолет-кулемет, і виникає питання, в якому отворі він його ховав всю дорогу. Або коли комуніст-відлюдник в хатині в лісі вирощує своїх дітей вундеркіндами з багажом знань кількох університетів та вільним володінням китайською. Ну й над фентезі 80-х, де найбільш розповсюдженим комплектом одягу воїна були хутряні труси (у випадку воїтельниці доповнювалися бронеліфчиком), народ вже в тих же 80-х починав посміюватися.
Звісно, це все можна, якщо жанр - абсурдистська пародія, яке-небудь Кунг Фьюрі, яке якраз це все стібе. Навіть треба. А от в інших ситуаціях для кожної додаткової умовності, кожного спонукання глядачі до припинення сумнівів, потрібне обгрунтування.
І отут ми підійшли до проблем сучасності.
Я втомився чути від людей, що якщо в творі є хоч одна умовність з призупиненням сумніву, то тепер можна скільки завгодно.
Ні, те, що в світі твору є дракони, не означає, що косинус в ньому може доходити до чотирьох.
Ні, те, що там є іншопланетяни, не означає, що люди зможуть побудувати комунізм.
Ні, те, що там є магія, не скасовує ані закони Ньютона, ані закони Менделя. Долати може. Але не скасовувати.
І головне - кожне таке додаткове “але” має бути обгрунтовано чимось більшим, ніж “а в нас все одно і так є багато умовностей”.
Саме це і є причиною більшості срачів щодо “woke” в творах. Не слід шукати чорношкірого самурая в темній комнаті, якщо там його немає, і робити його, шкаф з антресолями, асасіном серед полутораметрових японських селян. І те, що у вас там іншопланетяни і перенесення пам’яті в поколіннях - не аргумент. І всовувати африканку в скандинавський пантеон не треба. Бо всім очевидно, що робите ви це не задля художньої мети. А коли додаткова умовність, додаткова вимога призупинити сумніви падає людині на голову через те, що у авторів ідеологія - це завжди курвить.
Ну просто для прикладу візьмемо радянську “повесточку” - ви “За двома зайцями” бачили? А вас там не дратували “положительні герої” - себто ті самі соцреалістичні пролетарії з ідеальною вимовою? Саме тому, що вони в творі виглядали просто як чергові по казармі. А не дивувало, якого милого головний кредитор Голохвостого в кінці його здає, хоча вся історія зі шлюбом затівалася саме для того, щоб повернути йому борг, і з ним же проговорювалася?
Все це туди впихнули просто в межах ідеології. І око різало, і вибивалось із загальної стилістики фільму.
Є одна річ, яка мене занадто дратує, і вже час виписати.
Це нерозуміння людьми того, як працює так зване призупинення сумнівів в художніх творах. І навіщо воно взагалі. І як його калібрувати.
Коли ми знайомимось з якимось художнім твором, ми приймаємо певні умовності тому, що розуміємо: інакше нам історію не розкажуть, або вона не буде для нас цікавою. Це і називається призупиненням сумнівів.
Тому в книжках, фільмах, компьютерних іграх час викладається нелінійно, а сюжет концентрується на цікавих подіях, а не описує кожен похід героя до вітру. В театрі ми миримося з тим, що декорації - це наче місце події, а ота картонка - то башта. В кіно - що пласка картинка на екрані є чимось на кшталт вікна в інший світ. В компьютерних іграх - те, що персонаж може відроджуватися, або те, що аптечка миттєво лікує поранення.
Це все ок. Без цього “кіна б не було”.
Існують також додаткові жанрові умовності. Так, ми звикли, що в фентезі є магія та інші людиноподібні раси. Існують навіть традиційні умовності окремого сетингу чи серії творів: так, в Зоряних Війнах чутно вибухи в космосі.
Є, втім, хороше правило: кожна умовність є зайвою. Це милиця, що дозволяє автору довезти до нас вигаданий світ, не розтрусивши. Якщо можна без неї, то краще без неї.
Тому багато глядачів б’є себе по лобі, коли в фільмі персонаж починає товкати трихвилинну передсмертну промову після того, як йому в груди прилетіла черга з крупнокалиберного кулемету. Або коли герой, як у “Джентльменах”, після довгої пробіжки дістає з-під поли немаленький пістолет-кулемет, і виникає питання, в якому отворі він його ховав всю дорогу. Або коли комуніст-відлюдник в хатині в лісі вирощує своїх дітей вундеркіндами з багажом знань кількох університетів та вільним володінням китайською. Ну й над фентезі 80-х, де найбільш розповсюдженим комплектом одягу воїна були хутряні труси (у випадку воїтельниці доповнювалися бронеліфчиком), народ вже в тих же 80-х починав посміюватися.
Звісно, це все можна, якщо жанр - абсурдистська пародія, яке-небудь Кунг Фьюрі, яке якраз це все стібе. Навіть треба. А от в інших ситуаціях для кожної додаткової умовності, кожного спонукання глядачі до припинення сумнівів, потрібне обгрунтування.
І отут ми підійшли до проблем сучасності.
Я втомився чути від людей, що якщо в творі є хоч одна умовність з призупиненням сумніву, то тепер можна скільки завгодно.
Ні, те, що в світі твору є дракони, не означає, що косинус в ньому може доходити до чотирьох.
Ні, те, що там є іншопланетяни, не означає, що люди зможуть побудувати комунізм.
Ні, те, що там є магія, не скасовує ані закони Ньютона, ані закони Менделя. Долати може. Але не скасовувати.
І головне - кожне таке додаткове “але” має бути обгрунтовано чимось більшим, ніж “а в нас все одно і так є багато умовностей”.
Саме це і є причиною більшості срачів щодо “woke” в творах. Не слід шукати чорношкірого самурая в темній комнаті, якщо там його немає, і робити його, шкаф з антресолями, асасіном серед полутораметрових японських селян. І те, що у вас там іншопланетяни і перенесення пам’яті в поколіннях - не аргумент. І всовувати африканку в скандинавський пантеон не треба. Бо всім очевидно, що робите ви це не задля художньої мети. А коли додаткова умовність, додаткова вимога призупинити сумніви падає людині на голову через те, що у авторів ідеологія - це завжди курвить.
Ну просто для прикладу візьмемо радянську “повесточку” - ви “За двома зайцями” бачили? А вас там не дратували “положительні герої” - себто ті самі соцреалістичні пролетарії з ідеальною вимовою? Саме тому, що вони в творі виглядали просто як чергові по казармі. А не дивувало, якого милого головний кредитор Голохвостого в кінці його здає, хоча вся історія зі шлюбом затівалася саме для того, щоб повернути йому борг, і з ним же проговорювалася?
Все це туди впихнули просто в межах ідеології. І око різало, і вибивалось із загальної стилістики фільму.
BY Tregubov's Purrple Chamber
Warning: Undefined variable $i in /var/www/group-telegram/post.php on line 260
But the Ukraine Crisis Media Center's Tsekhanovska points out that communications are often down in zones most affected by the war, making this sort of cross-referencing a luxury many cannot afford. After fleeing Russia, the brothers founded Telegram as a way to communicate outside the Kremlin's orbit. They now run it from Dubai, and Pavel Durov says it has more than 500 million monthly active users. In addition, Telegram now supports the use of third-party streaming tools like OBS Studio and XSplit to broadcast live video, allowing users to add overlays and multi-screen layouts for a more professional look. Telegram users are able to send files of any type up to 2GB each and access them from any device, with no limit on cloud storage, which has made downloading files more popular on the platform. Channels are not fully encrypted, end-to-end. All communications on a Telegram channel can be seen by anyone on the channel and are also visible to Telegram. Telegram may be asked by a government to hand over the communications from a channel. Telegram has a history of standing up to Russian government requests for data, but how comfortable you are relying on that history to predict future behavior is up to you. Because Telegram has this data, it may also be stolen by hackers or leaked by an internal employee.
from tr
