брати себе в руки і рішать щось в своїй жизні, долати складнощі, робити кроки через страх❌
вирішити що це все надто складно і незрозуміло, лягти і робити вигляд що помер✅

ямки
#спіральнімазюкі

людська і чиста любов пробивається крізь закостенілі колючки, пророслі на поверхні тіла і розуму, сформовані необхідністю захищатись. любов торкається серця і зігріває. розтоплює, помʼякшує. дає зрозуміти - не всюди і не завжди захищатись є необхідністю.
і колючки відступають, ховаються до наступного «небезпечно». і тіло розслабляється, і голова, і душа. відпочивають і заряджаються в «бутті як є».
любов це про безпеку просто бути як є. і про прийняття «буття як є» тих хто поруч.

шматочок спаського людського тепла спільноствореного у холодні зимні вечори. цінний запис.
слухати і грітись.

з любовʼю можна взаємодіяти дуже по різному.
обмінюватись нею через уважні розмови, добрі слова, проникливе слухання, просто перебування поряд, влучні дії, ніжні дотики. навіть через музику і співи можна. навіть просто подавши піалочку чаю. чи щиро посміхнувшись. різні різні способи.
можна взаємодіяти із любовʼю глибоко, занурено, тривало. можна взаємодіяти із нею більш уривчасто і вибірково, хоч при тому і не менш цінно.
одне єдине, що важливо памʼятати - любов не можна контролювати, тримати, притягувати. любові можна тільки відкриватись і дозволяти їй з собою взаємодіяти - впускати в себе іззовні, давати бути в собі, давати із себе виходити назовні, і давати бути десь поза собою. тільки так вона справді зможе бути по чесному, по живому. бо любов - незалежна енергія. усе що ми можемо - поважати її і помічати, дозволяти їй у собі протікати потоком тоді, коли вона захоче це зробити.

вчора під час дихальної практики на слові «видих» я видихнула і більше не дихала, бо ніхто не сказав «вдих»

цікаво, як коли сильно занурюєшся в довіру до когось крім себе, дозволяєш собі в ній розчинитись, то притуплюється здатність самостійно приймати рішення. тільки чекаєш, поки скажуть, що робити, як бути, як відчувати.

в такі моменти класно питати себе «чого я справді хочу?»
коли присутнє це питання, дана і почута відповідь на нього, то далі усе стає набагато простішим. (коли цей процес відпрацьований і вмикається на автоматі у будь яких ситуаціях - оце майстерність самоцінності)
на прикладі з моєю смішною ситуацією з дихальних практик:
якщо відчуваєш, що хочеш вдихнути, але цього не було тобі сказано - скажи собі сам «вдих» і зроби це. одразу повернеш собі над собою контроль.
якщо хочеш ще трохи порозчинятись в довірі, це теж можна, тільки питання «чого хочу я?» ніхто не відміняв. в цьому випадку просто не робиш сам, а озвучуєш свій дискомфорт і питаєш - чи варто уже дихати? і співставляєш: «мені ок ще трохи не подихати, чи я справді хочу вдихнути уже зараз?» і на основі відповіді дієш. обираєш, довіритись, чи ні.
таким чином і довіру можеш відчувати, і вона буде якісною для тебе а не аби якою, і до себе вертаєшся, не передаєш контроль зі своїх рук повністю.

довіра це класно, це зцілююче відчуття, розслабляюче, коли є якісна довіра можна відпочити і прибрати з себе тверді колючки. тільки важливо вчитись із нею взаємодіяти так, щоби себе у ній не губити, щоби через неї не зникати, щоби через неї не ранитись із разу в раз.
і важливо навчитись бачити, де якісна довіра справді можлива, а де у це іти не варто. важливо себе постійно питати, вести з собою діалог, і цінувати свої відповіді - це основа усіх вищезгаданих «важливо».

усвідомлень має бути в міру.
коли дуже багато, різко, інтенсивно, без якісних перерв усвідомлюєш різні речі за невеличкий проміжок часу - дуже легко загубитись і просто не змогти вплести усе це у свою уже наявну реальність. таким чином можна зробити собі навіть гірше - питань стане більше, а відповідей менше, усе злипається в кашу, реальність руйнується, бо не виходить сплести нове із старим. сидиш і не знаєш чому вірити взагалі.
щоб такого не траплялось - важливо давати собі час на проживання, вплітання в наявну реальність, випробування на різному досвіді, розуміння чи це усвідомлення є взагалі підходящим для тебе (воно може бути не твоїм). це можливо зробити якісно лиш тоді, коли кожне усвідомлення опрацьовується по черзі, без мішанини і поспіху.
відчули, що усвідомили щось дуже цінне - дайте собі час із цим усвідомленням попрацювати, випробувати, якщо все ок то вплести в життя, якщо не ок то почистити себе. не біжіть.
у нашого мозку є грань, скільки нового досвіду, нових усвідомлень, нових думок ми можемо сприйняти за один підхід. якщо її перетнути і продовжити інтенсивне наповнення - мозок не зможе переварити усе і просто в якийсь момент відключиться, нове сприйматись уже не буде, почне змішуватись зі старим в кашу, старе стане уже не таким цінним і ясним, забудеться і забрудниться. суцільна каша.
давайте собі час, слухайте коли достатньо, вмійте зупинятись!!! і якщо попали все ж в воронку нового досвіду - хочаб добре спіть (хай хоч підсвідомість матиме час на опрацювання)

і взагалі добре спіть, нізя цим нехтувати. підсвідомість знає шо і куди покласти часто наабагато краще, чим свідомість. це перезарядка насправді найвищого левела, не забувайте про це.

а тепер аналіз трошки з іншого боку. насправді класно іноді віддатись потоку, зануритись в нього з головою, дати усьому опрацьовуватись так, як є, фоново, нічого не контролюючи. тоді ефект і вплив на життя звісно набагато потужніший. бо у нас відключаються фільтри і функція «обмислення» зникає, для цього нема часу, тож залишається тільки сприймати все шо в тебе летить і шо сприйметься і не викличе негативного зламу реальності і бажання здохнуть то й повезло.
таким чином ми просто не кожне усвідомлення по окремості вплітаємо і формуємо цілісне щось поступово, а просто ловим спільну емоцію від усього і потім виносим щось середнє між усім цим. іноді це навіть корисно, іноді так навіть цілісніше може вийти, таке заходить глибоко на емоційний рівень. іноді подолати якісь барʼєри в голові і вийти з своїх замкнутих кругів які псують життя тільки так і можливо.
але все одно міру надо знать. особливо якщо ви не впевнені на багато процентів що увесь цей досвід дасть вам саме те що вам дійсно потрібно, а не щось, від чого потім доведеться чиститись роками.
тому іноді ризикуємо. іноді пробиваємо барʼєри, ахуєваємо, а потім радіємо цьому. а іноді це призводить до піздєца. ніде нема гарантій. думаємо, відчуваємо, балансуємо між одним і іншим. тільки так.

багато чим хочеться поділитись, але з іншого боку все так саме по собі і так сакрально, невідомо поки куди і навіщо іде, що ні часу, ні потреби в конкретному формулюванні процесів які зараз відбуваються в моєму житті поки не знаходиться. з одного боку сумашествіє якесь несеться, а з іншого - цей потужнєйший рух перевертає мій світ і я бачу стільки всього, чого раніше не бачила, долаю те, до чого раніше боялась навіть трошки наблизитись, відкриваю в собі щось, про що й подумати не могла.
і завдяки цьому всьому зʼявляється мега багато корисних, цікавих, захоплюючих думок, інсайтів, усвідомлень відчуттів і емоцій, робочих терапевтичних методик у мене в голові. але мені уже наче не так страшно це все втратити, як раніше. бо я уже не лише записую. я це все літераллі приміняю на практиці, тестую, постійно доповнюю, ділюсь з тими, з ким це формується і хто може це доповнити.
тому всьому свій час, коли дозріє - тоді і позбираємо з вами тут плоди.