🇦🇹 Розповіла про сьогоднішній обстріл України, у якому Росія застосувала понад 400 дронів і ракет, федеральній міністерці закордонних та європейських справ Австрії Беате Майнль-Райзінгер під час зустрічі у Відні.

Говорила, що нині світ має не лише реагувати на наш біль, а й активно протидіяти агресії.

Міністрека висловила співчуття та скорботу за загиблими українцями, яких наразі вже 15 (рятувальні роботи досі тривають).

🤝 У 2022 році пані Беате особисто й однією з перших серед європейських політиків привозила гуманітарну допомогу в Україну. А ставши у 2025-му федеральною міністеркою закордонних та європейських справ Австрії, свій перший візит у цьому статусі здійснила до Києва.
Подякувала їй за всю підтримку, яку відчуваємо й цінуємо.

Сьогодні нам було особливо важливо обговорити гуманітарний аспект допомоги Україні.

Вдячна всім, хто не залишається байдужим до зла та несправедливості, які чинить агресор.

🛡 Оборона України – це ще й оборона від дезінформації та неправди, які Росія застосовує не менш часто, ніж ракети.
Протиставити цьому маємо правду та її якнайбільше поширення.

Якраз для цього вже працює Глобальна коаліція українських студій.

🏛 Це державна ініціатива України, спрямована на розвиток україністики й кримськотатарських студій у світі, подолання фейків та викривлень в академічному середовищі, створення партнерства між нашими та закордонними університетами. Заявки на приєднання до коаліції подали 67 університетів з усього світу.

✍️ І сьогодні у Відні підписуємо меморандуми про долучення до коаліції одразу чотирьох австрійських університетів – Клагенфурта, Відня, Граца та Інсбрука. Ці авторитетні заклади вже в перший місяць російського вторгнення оприлюднили заяви на підтримку України і з засудженням російської агресії.

Вдячна й за те, що вони підтримують партнерські відносини з українськими колегами: Віденський університет – із Київським університетом імені Тараса Шевченка, Університет Клагенфурта – із Чернівецьким університетом імені Юрія Федьковича, Інсбрукський університет – із Харківським університетом імені Каразіна та Дрогобицьким університетом.

📚 Лекції, курси, заходи, які проводять австрійські заклади освіти, особливо цінні, адже в більшості європейських підручників українська історія подавалася в контексті російської (дослідження Українського інституту, 2022 рік).

Але нині завдяки Глобальній коаліції українських студій робимо ще один крок геть від російських наративів.

Що швидше у світі почнуть дізнаватися та вивчати правду, то ближче справедливий і безпечний світ.

Люди, яких відібрали в близьких і всіх нас російські обстріли. В День жалоби за загиблими проходять перед очима ще десятки й сотні історій тих, кого ми втратили за останні місяці та роки російського терору.

Незалежно від міст і дат пам’ять вихоплює імена та долі. У нашій колективній свідомості вже меморіал, який завжди носитимемо із собою.

Ось Дмитро, 31-річний студент, порятунку якого батьки чекали вчора біля уламків будинку в Києві. На жаль, не дочекалися.

Ось родина рятувальника, яку 5 червня вбив«шахед» у Прилуках. Загинули дружина, донька-поліцейська Дарина, однорічний онук.

Ось квітень цього року. Ще один київський будинок, який зруйнувала Росія. Біля нього так сподіваються побачити живим 17-річного Івана його однокласники й друзі.

Ось шкільні фото Тамари, Станіслава й Романа – дітей із Коростишева. 25 травня російський обстріл убив сестричку та братиків у рідному домі.

Ось усміхнене обличчя Софії, продавчині з Нікополя. 4 червня російський дрон убив її на робочому місці, в крамничці.

Ось батько з Харкова на зупинці над тілом 13-річного сина. Це ще 2022-й, перші місяці вторгнення. А скільки вже загиблих.

Ось мати… Ось дівчинка… Ось хлопчик… Ось… Ось…

А ще безліч трагедій, які не потрапили в об’єктиви камер і не дістали розголосу. Лише промайнули скупим рядком на місцевих сайтах: «Від уламка загинув житель села», «Ішла додому з роботи, коли прилетів снаряд», «Родина була на кухні, коли…».
Або й зовсім лаконічно: «Через російський обстріл загинула одна людина».

Ні, це не просто «одна людина». Це гине цілий світ. Складний багатий всесвіт зникає під бетонними уламками чи на вулиці серед дня, серед ночі. Гинуть історія, досвід, почуття, минуле і майбутнє.

Разом із кожним збитим життям меншає цього на землі в кожного з нас. І ціла ракетна вирва залишається в серцях близьких.

Пробачте ті, кого не згадала в цьому дописі поіменно. Росія відібрала в нас уже стільки дітей і батьків, жінок і чоловіків, що для імен і доль потрібні томи.

Немає таких слів, які вгамували б біль родин загиблих. Ми можемо лише розділити його з вами.

Ті, хто читають ці рядки, бережіть одне одного ще більше. Ділом, але й словом. Обережним, чуйним поводженням і в інтернеті, і в реальному спілкуванні. Всі ми переповнені болем, тож болісним є навіть необережний дотик. Пам’ятаймо про це.

Нікому у світі не бажаю пережити те, що переживає Україна. Але бажаю зрозуміти. Це можливо і без страшного досвіду, якщо дозволити собі чути й бачити правду. Побачте і почуйте нас нарешті. Це не лише про Україну. Це про вас теж.