Виплакую очі вже другу ніч підряд, а новини створюють ще більш гнітюче тло, і відчуваю, що я виснажений.

Тому хай тут буде хоч ця весняна білочка з Дермані. Білочка з одного з найтепліших днів, які пам'ятаю.

Винничуку слід писати свої романи й не вилазити на публіку зі своїми непопулярними думками. Не йде йому роля голосу суспільної совісті. Та й суспільство розучилося проводити межу між автором і текстом. Хоча межа ця завжди існувала й існуватиме завжди. Більше того, ніякої залежності між "хороший текст" і "хороша людина" не існує. Тому якщо закенселити всіх "нехороших" авторів, то боюся, що читати особливо й не буде чого.

Отож, скажу дещо і я щодо вчорашнього (від 26 лютого) допису Юрія Винничука на Збручі.

Дисклеймер: якщо тема харасменту тригерить вас так, що очі наливаються кров'ю і такі речі, як чужа точка зору, іронія чи сарказм перестають для вас існувати, то не читайте, будь ласка. Зрештою, кенселінг мене нічим світу не допоможе й ніким помічений не буде, бо я ніхто і звуть мене ніяк.

Прочитав я шкіц Винничука і почитав коментарі. Й перше, що кинулося в очі - це цілковита невідповідність між рівнем "огидності" тексту й агресії коментаторів. Не побачив я у Винничука ностальгії за часами, коли було безкарно приставати до дівчат, і його іронічні примітки прекрасно це ілюструють. Весь текст - це неприхована іронія й радше висміювання тих, кому тільки й хочеться когось закенселити (от саме тут ностальгію в нього я відчув - за часами, коли цього не було), а ще тих, у кого стається психологічна травма від "погладжування руки" чи слів, що "треба вагітніти" - і на цьому місці читачів Винничука порвало. Але що ж тут не так? Камон, якщо отримати розрив сраки від погладжування руки, то як пережити весь той пиздець, який щодня - буквально, сука, щодня - відбувається в житті. І я не про війну, точніше далеко не тільки про війну.

1. Честь і хвала журналістці Катерині Родак за те, що нарешті розповіла про старого збоченця Йосипа Лося, який гладив її по руці. І десятиліття не пройшло. Ой, пройшло. І за той час, поки вона мовчала, один Бог знає, скількох дівчат ще гладив Лось. Тільки Бог знає, бо Лось у свої літа (діду 87 років) навряд чи має таку хорошу пам'ять. А якби вліпила ляпаса і розповіла відразу на загал (вона в журналістиці з 2015-го), то допомогла б усім тим дівчатам, яких він домагався після неї. А якби ще якась студентка зробила це раніше, то і Катерину Родак ніхто би по руці не гладив. Прикриватися тим, що 19-річна студентка "боялася" санкцій від професора університету, адже він мав "владу" - це грьобане лицемірство. Тим більше з боку журналістки, якій буквально і треба робити те, що доносити незручну правду до суспільства. Це був приблизно 2017-ий рік, а не дрімучі часи тотального патріархату. Я їх чудово пам'ятаю, бо тоді якраз закінчував аспірантуру в одному з найбільш лицемірних, консервативних і "традиційних" університетів, де субординація сприймалася на рівні Закону Божого - Острозькій Академії. Там теж був харасмент і за опір нікого, окрім викладачів, не виганяли. Чорт, я ще в 2010-му собі на аватар у фейсбуці ставив Гітлера, за що мене пізнього вечора викликали з дому до декана (за доносом викладача Сергія Рудька). І навіть за це мені ніхто нічого не зробив. При тому, що проректором в ОА раніше взагалі був цілком намаханий і хворий на голову священик. Якось він мені погрожував за те, що в університетському парку в мене на колінах сиділа дівчина. І що? Мене не вигнали. І не тому, що я хлопець. А тому, що боятися власті вишестоящєй - це абсурд і потурання.

2. Винничук пише: "А скільки юних поетес стартануло з ліжок і кабінетів членів Спілки письменників! Їх сотні. Був такий жарт: «Коротич – це драч молодих поетес». І жодна не запротестувала, не обурилася. Жодна не написала спогадів про свій «шлях» в літературу." - і він цілковито правий, подобається це вам чи ні. Поясню.

В Острозькій Академії була спеціальність "Літературна творчість", куди свого часу я успішно не вступив. З відомих літераторів на моїй пам'яті там викладав хіба що Ірванець. І один лиш Бог знає (бо Ірванець з прокуреними мізками не знає точно), скільки студенток літературної творчості пройшло через його ліжко. Цілком добровільно. Декого знаю дуже добре, адже вони не цуралися вихвалятися, що "трахнули" самого Ірванця. Студентки буквально вішалися йому на шию - й усі це бачили, й усіх влаштовувало. Чи "віддячив" він комусь за це в подальшій літературній кар'єрі - ну ще б пак! Але питання: якщо котрась із колишніх студенток через 10 років раптом вирішить звинуватити Ірванця у харасменті, то як йому довести, що все було добровільно? І що тоді буде з його кар'єрою? Одного бездоказового звинувачення вистачить, щоб спровокувати кенселінг. Так це працює. На жаль, лише в один бік.

Чому ніхто не звинувачує в харасменті Андрія Любку (найпершого бета-рідера романів Винничука і його близького друга, до речі)? Бо він ще не старий дід, як Ніл Гейман чи Винничук. Поки що ніхто не повірить, що до сексу когось силою змусив красунчик-ловелас, який буквально в своїх творах нахваляється численними звабленнями. А ще тому, що коли твою руку гладить Андрій Любка, то це не так і огидно, правда?

Але згадаєте мої слова (запишіть десь!) - прийдуть такі звинувачення і до Андрія Любки. Просто не зараз, поки він молодий і має беззаперечну репутацію. Але як тільки десь оступиться і потрапить у неласку, йооой, все ще буде...

3. Винничук пише: "...окремі студентки зав'язували з викладачами теплі стосунки, а деякі повиходили заміж, відбивши їх від законних дружин". Знову ж таки: Острозька академія. Буквально ідентична ситуація. Вже згаданий мій викладач розлучається з дружиною заради студентки Христини Семерин (її теперішній послужний список вражає). Я ж пам'ятаю Христину з першого її курсу - рідко був який вечір, щоб вона не вибиралася на побачення чи поверталася без квіточки він чергового залицяльника. Врешті зупинилася на викладачеві. І таких історій кохання - половина викладацького складу Острозької академії. Далеко не всі викладачі чекали бодай випуску їхніх пасій хоча б з бакалаврату, як от Іван Шишкін, скажімо. Дехто знаходив собі "нову" студентку тоді, коли його "колишня" студентка ставала дорослою жінкою. Бо як казав мій старенький викладач-археолог, жартуючи з того ж таки Сергія Рудька, що "жінка старіє, а третьокурсниця - ні". А мого наукового керівника - юного Андрія Смирнова, - студентки обзивали "підаром", бо він не вівся на тих, хто його зваблював (там цілі змагання були в нас на факультеті) і до кінця мого навчання там залишався самотній (і своє особисте життя тримав осторонь від університету). І це тільки вершина айсберга, про яку мені було відомо тому, що про це знали всі. А методисти (переважно студенти) на кафедрах розповідали куди пікантніші історії. Тож у чому Винничук згрішив проти правди?

4. Харасмент щодо жінок спричиняє хвилю суспільного обурення. Харасмент щодо чоловіків сприймається як жарт. В тій же Острозькій Академії одному симпатичному студенту журналістики викладач дарував білизну. Білизну, Карле! І я поняття не маю, чим та історія закінчилася і які там були подробиці. Чи когось це їбе? Абсолютно нікого.

5. Так само всім поїбать на те, що в КМА скасували лекцію філософа Сергія Чаплигіна (про що теж пише Винничук), бо проблеми чоловіків, а тим більше проблеми тих, хто сповідує "традиційні цінності" (як би їх не розуміли будь-які сторони конфлікту) - не на часі. Чаплигін, бляха, має право бути в опозиції до лгбт+ дискурсу, подобається нам це чи ні, бо надавати трибуну всім адекватним сторонам суспільної дискусії - це ознака демократичного суспільства. Якби Чаплигін не був адекватним, то його б судили - за дискримінацію в нас, взагалі-то, судять, якщо хтось раптом не знав. А лгбт+ організація Gender Zet, за ініціативи якої скасували лекцію Чаплигіна, точно вже мала б знати. Знати й добиватися суду над гомофобом, якщо він гомофоб.
І знову згадую Острозьку академію, де студентів якось зігнали на лекцію цілковито їбанутої на креаціонізмі тьоті, яка розповідала про "водний екран" і змову еволюціоністів, щоб настроїти людей проти Бога. І чомусь ніяка журналістка про це не написала душещіпатєльного поста у фейсбуці. Хоча в нас, студентів, якраз було відчуття, що нас брутально виїбали в мозок у примусовому порядку.

6. Винничука зацькували теж і за кінцеве речення "Власне ностальгія за тими часами і посприяла немало тому, що американці вибрали Трампа", хоча він прямо посилається на американського психоаналітика Даррена Гейбера. І мало того, що висновок про Трампа не належить Винничуку, але й ніхто не здогадався погуглити, хто ж це такий - той Даррен Гейбер. Напевно, намаханий старий дід, як і Винничук. А от і ні, курва мать. Дядя далеко не лох.

Та й ностальгія за "старими добрими" часами, на якій піднявся Трамп, це не ностальгія за тим, щоб можна було шльопати незнайомок по сідницях, а ностальгія за тим, щоб можна було висловитися і не полетіти в довічний "бан". Це ностальгія за стихійною, хаотичною свободою слова, де хоч і боролися різкі протилежні дискурси, кострубаті й навіжені як півні на арені, але всі відчували себе в рівних умовах. Натомість зараз панує тоталітарна "свобода слова", де домінує один панівний дискурс - наразі ліволіберальний, - а всі проби суспільної дискусії жорстко обмежуються. Але стримування призводить до протилежного ефекту - радикалізації. І радикалізуються не старі пердуни, як Винничук, а молодь, яка вихована якраз панівним ліволіберальним дискурсом і західними цінностями. Не переплутайте.

І насамкінець - вертаємося до харасменту й Винничука.
Не сказав дідо нічого катастрофічно травматичного. Ну згадав молодість в статті до порталу, який уже й так мало хто читає. Висловився, побурчав, пальчиком покрутив біля скроні, мовляв світ звар'ював. І... отримав на себе непропорційно смердючу купу лайна звідусіль. Мало не прямі побажання здохнути. Камон, пані та панове, організаторки Київ-прайду прямо бажали здохнути на фронті в посадці азовцям та іншим військовим, щоб вони могли тут без них будувати демократичне суспільство. Відчуваєте іронію ситуації? Піздєцову іронію, якщо вже точніше. Може, такі от речі треба стримувати і кенселити таких от лідерів думок? Риторичне питання, звісно. Далі.
Про харасмент треба говорити й говорити голосно. От тільки не двадцать лєт спустя, як Дюма про мушкетерів. Бо толку тоді з того. Щоб з висоти своєї кар'єри опустити 87-літнього діда? Це не є адекватною реакцією. Один гучний ляпас у ситуації, коли тебе гладять по руці, одна заява в поліцію по свіжих слідах - це речі, які змінюють статус кво. Натомість мовчання - це толерування. Зло існує доти, доки хороші люди ігнорують і толерують поганих. Світ збіса несправедливий, а життя жорстоке. І воно - постійна боротьба. Якщо отримувати психологічну травму на все життя, бо соромишся сказати діду, щоб не чіпав твою руку - то як вивезти той пиздець, що твориться навколо? І навпаки - якщо мовчати в ситуаціях, коли мовчати не можна, то стаєш співучасником. *тепер можете відписуватися* У мене є добрий десяток знайомих дівчат/жінок, які свого часу стали жертвами зґвалтування. Не колись в часи совєтські, а в нормальних собі двотисячних. І ЖОДНА з них не заявила на свого кривдника. Майже всі приховували це навіть від своїх рідних роками, або й не зізналися досі. Питання: яким чином має бути покараний злочин, про який нікому невідомо? Розповіддю в фейсбуці через двадцять років потому? Коли ґвалтівник познущається зі ще якихось дівчат? Раніше я був сповнений співчуття і розуміння того, що страшно, що соромно, що, врешті, банально ВАЖКО добиватися справедливості. Але тепер це викликає в мене не співчуття, а злість. Важко добиватися справедливості? Звісно, що важко! А як інакше? Є якийсь інший спосіб? Немає.

В такі моменти постійно згадую особисті мотиви Богдана Хмельницького на початку козацької революції. В 1647 році Даніель Чаплинський захоплює хутір Хмельницького в Суботові, забиває малого сина Остапа і викрадає дружину Мотрону. Що сталося потім - усі ми знаємо. Особливо добре знають поляки, нащадки тих, які чотириста років тому отримали піздюлів.
А якби це сталося зараз? Напевно, Хмельницькому порадили б хорошого психотерапевта і забути про Мотрону й вбитого сина. Він би лежав на кушетці й плакав, розповідаючи психологу про те, що квіти в саду нагадують йому дружину щодня. Спився б чоловік у безкінечних жалощах до себе й, напевно, написав би сльозливий пост у фейсбуці.

Чомусь в усіх інших сферах життя суспільства дискурс боротьби цілком органічно себе почуває і повсюдно заохочується. Не досяг успіху? А ти їбашив як папа карло з п'ятої ранку? Нє? Ну то не жалійся. Ниєш, що мало заробляєш? А ти напряжися! Добивайся успіху! Хочеш гарну дівчину - заробляй по 4к доларів в місяць і вона погодиться йти з тобою на побачення. Боїшся тцк? Уууухилянт! Чого не на фронті?

Написати заяву в поліцію на ґвалтівника? Емм, а може якось нє, може не треба...
От тільки сексуальне насильство інакше не викорінити, ніж як жорстким покаранням злочинця. Як Хмельницький покарав Чаплинського і всю грьобану систему. Натомість ми бачимо хвилю заяв про побутовий харасмент, де масні жарти чи погладжування рук підміняють собою реальні злочини так, ніби погладжування по руці - це проблема більша, ніж зґвалтування.

А старий дідо, що іронізує над цим в інтернеті, - страшніший за ґвалтівника.

Що ж, коли відпишуться всі незгодні з моєю думкою, що на ґвалтівників треба заявляти в поліцію, а старих дідів за сексуальні домагання треба бити по морді, - продовжаться звичні розмови про літературу.

Щойно прочитав чергову історію про домагання театрального режисера Андрія Білоуса до одинадцятикласниці. І несподівано охуїв.

Жінка розповідає, що будучи в 11 класі дуже хотіла вступити на курси саме до Білоуса, і... - далі мені вже це все на голову не налазить. Вона сама написала йому, вони призначили зустріч в Молодому театрі. Там він запитав її, чи може вона зняти сукню. Вона зняла. Потім він вже торкався її грудей і знімав топ. І ПІСЛЯ ЦЬОГО запросив до себе на квартиру. Вона запрошення прийняла. Там у них була ню-фотосесія. Дівчина на прохання фотографа сіла вульвою на розкриту книгу - на зображення Діви Марії. Він сказав їй мастурбувати і вона мастурбувала. І вже коли він пальцями торкнувся її вульви - оце, наскільки я зрозумів, було межею. Або ні. Я заплутався.

Що я хочу сказати? Чесно, я не розумію, якими розмитими є межі дозволеного і пристойного для людей, поруч з якими я живу. Одинадцятикласниця призначає незнайомому старшому чоловіку зустріч, шоб шо? Домовитися про вступ в індивідуальному порядку? Він запитує, чи може вона зняти сукню - вона погоджується. Він торкається її грудей - це для неї ок, він її роздягає - ок, вже після цього він запрошує її в приватну студію - ок, дівчина їде на ніч не до себе додому, а до незнайомого мужика, який щойно її облапав. Він просить її роздягунтися - ок, вона сідає вульвою на Діву Марію - ок, вона мастурбує для нього - ок. Питання: а де межа? Де в цій історії шістнадцятилітня дівчина мала зупинитися? До того моменту, поки режисер не облизав пальці й не став торкатися її вульви чи навіть це була не межа? Я не розумію... Я не розумію, чому люди це роблять. Я не розумію, чому люди такі огидні. Чому це толерують і називають сміливістю?

Мене верне від режисера, який просить шістнадцятилітню дівчину мастурбувати на камеру, мене верне від шістнадцятилітньої дівчини, яка їде на ніч до збоченця, який щойно її лапав, мене верне від Винничука, який нормалізує сприйняття зґвалтувань п'яних дівчат, мене верне від п'яних дівчат на тусовках з такими чоловіками теж, мене верне від цих історій, мене верне від медій, які називають це сміливістю, мене верне від цієї нової моралі, мене верне від цієї нової щирості, від цих нових цінностей.

Мене верне від людей.

Після цих історій я не хочу мати ні сина, ні доньки. Після цих історій я не хочу жити в цьому світі. Він огидний. І мені байдуже, де пролягають особисті кордони всіх цих персонажів людського театру, хто наскільки дозволив їх порушувати і хто їх порушив. В мене не залишається емпатії.

Тільки бажання піти в душ і вимитися.

Перший день весни
Перший день посту

Після лавини невтішних новин і нестерпного емоційного напруження останніх днів сприймаю піст як благословення, як можливість на місять заглибитися в себе, обмежити себе в багатьох речах, перезавантажитися. Парадоксально, як насправді місяць посту завжди відновлює сили - і психічні, і фізичні.

Машаллаг!

От, минув ще один тиждень.
Як свідомий мусульманин - з початком Рамадану читаю Коран.

А що читаєте Ви?
(діліться в коментарях)
Буду щотижня робити ревізію, щоб Ви не розслаблялися ☝️