давайте окреслимо найважливіше. почнемо з конкурсу… він цікавий і різнобарвний, як національний так і міжнародний. а те, що головні нагороди нас конкурсу забрала наталія ільчук із фільмом «сьома зміна» було неочікуваним рішенням журі. якщо коротко, ці нагороди ідуть як і конкретно за цю роботу, «сьому зміну» — сильну як феміністичне, так і просто людяне висловлювання, але вбачається, що нагорода дещо повинна підкреслити фігуру ільчук в сучасному українському кінематографі. вона виграла минулорічну молодість із картиною «анкета» (вважаю, що один з найважливіших українських коротких метрів останніх років). на молодості також була «сьома зміна», але залишилась менш помітною ніж «анкета», це теж вплинуло на рішення журі на мою думку. але загалом наталія ільчук повинна займати більше місце в дискурсі сучасного українського кінематографа. вона заслуговує як на великі ретроспективи так і на фінансування більших проектів, якщо в неї є такі задуми (гадаю, що є). скоріше за все це компромісне рішення. але я думаю, воно не може затьмарити інші фільми нас конкурсу: «там де закінчується росія» олексія радинського (переможець та головний фільм останнього кісфф), «синумеру» — цікава експериментальна робота митців анни та максима зацарінних, «під знаком якоря» тараса співака (переможець цьогорічного докудейз в національному короткометражному конкурсі) отримав спеціальні відзнаки на 4:3. ну і звісно, новий фільм мого любого друга геника заяця «sony dcr-trv265e digital8», який на жаль не отримав нагород, але він знаходиться в одній ваговій категорії з вищезгаданими картинами. Резюмуючи, конкурс був достойним. Але ж не єдиним конкурсом, бо як всім відомо, конкурс частіше за все це не про найякісніше кіно, а про дещо інше. Я поважаю кінофестивалі за ретроспективи. особливо в україні, де культура ретроспективного кінотеатрального прокату тільки зароджується. одна з головних причин чому я поїхав на 4:3, а якби я не був частиною командою, то це була б головна причина — ретроспектива келлі райхарт. келлі райхарт — американська незалежна режисерка. і це знову ж таки окрема тема для розмови, але келі не просто визначна авторка американського інді, вона режисерка першого ешелону світового кінематографу, одним словом — генійка. вона ікона, але в тільки в фестивально-синефільських колах. у саши гойсана пішов рік, щоб зробити «американську мрію» — ретроспективу келі рейхарт. це перший офіційний показ келі в україні, чотири фільма, які розірвали серця всім глядачам на 4:3. ця програма — маркер серйозного кінофестивалю. і могла б стати головною складовою медійного розголосу. а також ретроспективний показ йонаса мекаса, без якого неможливо уявити експериментальне кіно та нью-йоркський кіно-авангард, власне тому йому і дали титул «хрещеного батька». на 4:3 була змога подивитись чи передивитись один з найважливіших картин мекаса «спогади про подорож до литви» в дуже крутому мистецькому просторі асортиментна кімната (одна з локацій фестивалю). також ретроспектива українського авангарду кінця 1920-х. колаборація з довженко-центром ніби не є чимсь унікальним, але насправді таких показів не так і багато, особливо за межами києва. до того ж це вдумлива програма, яку доповнив паблік-ток з альоною пензій, головною кінознавицею довженко-центру, яка власне і представляла фільми. закінчує цей довгий список ретроспектив незвична і цікава програма — ретроспектива франківського відеоарту. описати показ доволі важко. було яскраво, драйвово та моментами смішно. це той самий локал, щось унікальне за чим треба їхати у франківськ. давайте підбивати підсумки. програма, не побоюсь цього слова, ідеальна. якісь більш індустрійні події будуть, коли індустрія поїде на фестиваль. вкрай потрібно, щоб приїзжало більше людей з інших міст україни і та з інших країн, а для цього потрібен розголос, а щоб він стався потрібна серйозна пресслужба кінофестивалю, ну а далі ви розумієте… але на цій едиції було чотири артист-токів та два паблік-токів, які виглядали абсолютно органічними в рамках фестивалю, деякі з них були навіть дуже змістовні.
давайте окреслимо найважливіше. почнемо з конкурсу… він цікавий і різнобарвний, як національний так і міжнародний. а те, що головні нагороди нас конкурсу забрала наталія ільчук із фільмом «сьома зміна» було неочікуваним рішенням журі. якщо коротко, ці нагороди ідуть як і конкретно за цю роботу, «сьому зміну» — сильну як феміністичне, так і просто людяне висловлювання, але вбачається, що нагорода дещо повинна підкреслити фігуру ільчук в сучасному українському кінематографі. вона виграла минулорічну молодість із картиною «анкета» (вважаю, що один з найважливіших українських коротких метрів останніх років). на молодості також була «сьома зміна», але залишилась менш помітною ніж «анкета», це теж вплинуло на рішення журі на мою думку. але загалом наталія ільчук повинна займати більше місце в дискурсі сучасного українського кінематографа. вона заслуговує як на великі ретроспективи так і на фінансування більших проектів, якщо в неї є такі задуми (гадаю, що є). скоріше за все це компромісне рішення. але я думаю, воно не може затьмарити інші фільми нас конкурсу: «там де закінчується росія» олексія радинського (переможець та головний фільм останнього кісфф), «синумеру» — цікава експериментальна робота митців анни та максима зацарінних, «під знаком якоря» тараса співака (переможець цьогорічного докудейз в національному короткометражному конкурсі) отримав спеціальні відзнаки на 4:3. ну і звісно, новий фільм мого любого друга геника заяця «sony dcr-trv265e digital8», який на жаль не отримав нагород, але він знаходиться в одній ваговій категорії з вищезгаданими картинами. Резюмуючи, конкурс був достойним. Але ж не єдиним конкурсом, бо як всім відомо, конкурс частіше за все це не про найякісніше кіно, а про дещо інше. Я поважаю кінофестивалі за ретроспективи. особливо в україні, де культура ретроспективного кінотеатрального прокату тільки зароджується. одна з головних причин чому я поїхав на 4:3, а якби я не був частиною командою, то це була б головна причина — ретроспектива келлі райхарт. келлі райхарт — американська незалежна режисерка. і це знову ж таки окрема тема для розмови, але келі не просто визначна авторка американського інді, вона режисерка першого ешелону світового кінематографу, одним словом — генійка. вона ікона, але в тільки в фестивально-синефільських колах. у саши гойсана пішов рік, щоб зробити «американську мрію» — ретроспективу келі рейхарт. це перший офіційний показ келі в україні, чотири фільма, які розірвали серця всім глядачам на 4:3. ця програма — маркер серйозного кінофестивалю. і могла б стати головною складовою медійного розголосу. а також ретроспективний показ йонаса мекаса, без якого неможливо уявити експериментальне кіно та нью-йоркський кіно-авангард, власне тому йому і дали титул «хрещеного батька». на 4:3 була змога подивитись чи передивитись один з найважливіших картин мекаса «спогади про подорож до литви» в дуже крутому мистецькому просторі асортиментна кімната (одна з локацій фестивалю). також ретроспектива українського авангарду кінця 1920-х. колаборація з довженко-центром ніби не є чимсь унікальним, але насправді таких показів не так і багато, особливо за межами києва. до того ж це вдумлива програма, яку доповнив паблік-ток з альоною пензій, головною кінознавицею довженко-центру, яка власне і представляла фільми. закінчує цей довгий список ретроспектив незвична і цікава програма — ретроспектива франківського відеоарту. описати показ доволі важко. було яскраво, драйвово та моментами смішно. це той самий локал, щось унікальне за чим треба їхати у франківськ. давайте підбивати підсумки. програма, не побоюсь цього слова, ідеальна. якісь більш індустрійні події будуть, коли індустрія поїде на фестиваль. вкрай потрібно, щоб приїзжало більше людей з інших міст україни і та з інших країн, а для цього потрібен розголос, а щоб він стався потрібна серйозна пресслужба кінофестивалю, ну а далі ви розумієте… але на цій едиції було чотири артист-токів та два паблік-токів, які виглядали абсолютно органічними в рамках фестивалю, деякі з них були навіть дуже змістовні.
BY кухонний синефіл
Warning: Undefined variable $i in /var/www/group-telegram/post.php on line 260
Groups are also not fully encrypted, end-to-end. This includes private groups. Private groups cannot be seen by other Telegram users, but Telegram itself can see the groups and all of the communications that you have in them. All of the same risks and warnings about channels can be applied to groups. The company maintains that it cannot act against individual or group chats, which are “private amongst their participants,” but it will respond to requests in relation to sticker sets, channels and bots which are publicly available. During the invasion of Ukraine, Pavel Durov has wrestled with this issue a lot more prominently than he has before. Channels like Donbass Insider and Bellum Acta, as reported by Foreign Policy, started pumping out pro-Russian propaganda as the invasion began. So much so that the Ukrainian National Security and Defense Council issued a statement labeling which accounts are Russian-backed. Ukrainian officials, in potential violation of the Geneva Convention, have shared imagery of dead and captured Russian soldiers on the platform. Messages are not fully encrypted by default. That means the company could, in theory, access the content of the messages, or be forced to hand over the data at the request of a government. In addition, Telegram's architecture limits the ability to slow the spread of false information: the lack of a central public feed, and the fact that comments are easily disabled in channels, reduce the space for public pushback. In February 2014, the Ukrainian people ousted pro-Russian president Viktor Yanukovych, prompting Russia to invade and annex the Crimean peninsula. By the start of April, Pavel Durov had given his notice, with TechCrunch saying at the time that the CEO had resisted pressure to suppress pages criticizing the Russian government.
from tw
