Tregubov's Purrple Chamber

Є одна річ, яка мене занадто дратує, і вже час виписати.

Це нерозуміння людьми того, як працює так зване призупинення сумнівів в художніх творах. І навіщо воно взагалі. І як його калібрувати.

Коли ми знайомимось з якимось художнім твором, ми приймаємо певні умовності тому, що розуміємо: інакше нам історію не розкажуть, або вона не буде для нас цікавою. Це і називається призупиненням сумнівів.

Тому в книжках, фільмах, компьютерних іграх час викладається нелінійно, а сюжет концентрується на цікавих подіях, а не описує кожен похід героя до вітру. В театрі ми миримося з тим, що декорації - це наче місце події, а ота картонка - то башта. В кіно - що пласка картинка на екрані є чимось на кшталт вікна в інший світ. В компьютерних іграх - те, що персонаж може відроджуватися, або те, що аптечка миттєво лікує поранення.

Це все ок. Без цього “кіна б не було”.

Існують також додаткові жанрові умовності. Так, ми звикли, що в фентезі є магія та інші людиноподібні раси. Існують навіть традиційні умовності окремого сетингу чи серії творів: так, в Зоряних Війнах чутно вибухи в космосі.

Є, втім, хороше правило: кожна умовність є зайвою. Це милиця, що дозволяє автору довезти до нас вигаданий світ, не розтрусивши. Якщо можна без неї, то краще без неї.

Тому багато глядачів б’є себе по лобі, коли в фільмі персонаж починає товкати трихвилинну передсмертну промову після того, як йому в груди прилетіла черга з крупнокалиберного кулемету. Або коли герой, як у “Джентльменах”, після довгої пробіжки дістає з-під поли немаленький пістолет-кулемет, і виникає питання, в якому отворі він його ховав всю дорогу. Або коли комуніст-відлюдник в хатині в лісі вирощує своїх дітей вундеркіндами з багажом знань кількох університетів та вільним володінням китайською. Ну й над фентезі 80-х, де найбільш розповсюдженим комплектом одягу воїна були хутряні труси (у випадку воїтельниці доповнювалися бронеліфчиком), народ вже в тих же 80-х починав посміюватися.

Звісно, це все можна, якщо жанр - абсурдистська пародія, яке-небудь Кунг Фьюрі, яке якраз це все стібе. Навіть треба. А от в інших ситуаціях для кожної додаткової умовності, кожного спонукання глядачі до припинення сумнівів, потрібне обгрунтування.

І отут ми підійшли до проблем сучасності.

Я втомився чути від людей, що якщо в творі є хоч одна умовність з призупиненням сумніву, то тепер можна скільки завгодно.

Ні, те, що в світі твору є дракони, не означає, що косинус в ньому може доходити до чотирьох.

Ні, те, що там є іншопланетяни, не означає, що люди зможуть побудувати комунізм.

Ні, те, що там є магія, не скасовує ані закони Ньютона, ані закони Менделя. Долати може. Але не скасовувати.

І головне - кожне таке додаткове “але” має бути обгрунтовано чимось більшим, ніж “а в нас все одно і так є багато умовностей”.

Саме це і є причиною більшості срачів щодо “woke” в творах. Не слід шукати чорношкірого самурая в темній комнаті, якщо там його немає, і робити його, шкаф з антресолями, асасіном серед полутораметрових японських селян. І те, що у вас там іншопланетяни і перенесення пам’яті в поколіннях - не аргумент. І всовувати африканку в скандинавський пантеон не треба. Бо всім очевидно, що робите ви це не задля художньої мети. А коли додаткова умовність, додаткова вимога призупинити сумніви падає людині на голову через те, що у авторів ідеологія - це завжди курвить.

Ну просто для прикладу візьмемо радянську “повесточку” - ви “За двома зайцями” бачили? А вас там не дратували “положительні герої” - себто ті самі соцреалістичні пролетарії з ідеальною вимовою? Саме тому, що вони в творі виглядали просто як чергові по казармі. А не дивувало, якого милого головний кредитор Голохвостого в кінці його здає, хоча вся історія зі шлюбом затівалася саме для того, щоб повернути йому борг, і з ним же проговорювалася?

Все це туди впихнули просто в межах ідеології. І око різало, і вибивалось із загальної стилістики фільму.

www.group-telegram.com/tw/purrphyrogenit.com/617

14.5K viewsedited  Dec 16 at 15:11

Є одна річ, яка мене занадто дратує, і вже час виписати.

Це нерозуміння людьми того, як працює так зване призупинення сумнівів в художніх творах. І навіщо воно взагалі. І як його калібрувати.

Коли ми знайомимось з якимось художнім твором, ми приймаємо певні умовності тому, що розуміємо: інакше нам історію не розкажуть, або вона не буде для нас цікавою. Це і називається призупиненням сумнівів.

Тому в книжках, фільмах, компьютерних іграх час викладається нелінійно, а сюжет концентрується на цікавих подіях, а не описує кожен похід героя до вітру. В театрі ми миримося з тим, що декорації - це наче місце події, а ота картонка - то башта. В кіно - що пласка картинка на екрані є чимось на кшталт вікна в інший світ. В компьютерних іграх - те, що персонаж може відроджуватися, або те, що аптечка миттєво лікує поранення.

Це все ок. Без цього “кіна б не було”.

Існують також додаткові жанрові умовності. Так, ми звикли, що в фентезі є магія та інші людиноподібні раси. Існують навіть традиційні умовності окремого сетингу чи серії творів: так, в Зоряних Війнах чутно вибухи в космосі.

Є, втім, хороше правило: кожна умовність є зайвою. Це милиця, що дозволяє автору довезти до нас вигаданий світ, не розтрусивши. Якщо можна без неї, то краще без неї.

Тому багато глядачів б’є себе по лобі, коли в фільмі персонаж починає товкати трихвилинну передсмертну промову після того, як йому в груди прилетіла черга з крупнокалиберного кулемету. Або коли герой, як у “Джентльменах”, після довгої пробіжки дістає з-під поли немаленький пістолет-кулемет, і виникає питання, в якому отворі він його ховав всю дорогу. Або коли комуніст-відлюдник в хатині в лісі вирощує своїх дітей вундеркіндами з багажом знань кількох університетів та вільним володінням китайською. Ну й над фентезі 80-х, де найбільш розповсюдженим комплектом одягу воїна були хутряні труси (у випадку воїтельниці доповнювалися бронеліфчиком), народ вже в тих же 80-х починав посміюватися.

Звісно, це все можна, якщо жанр - абсурдистська пародія, яке-небудь Кунг Фьюрі, яке якраз це все стібе. Навіть треба. А от в інших ситуаціях для кожної додаткової умовності, кожного спонукання глядачі до припинення сумнівів, потрібне обгрунтування.

І отут ми підійшли до проблем сучасності.

Я втомився чути від людей, що якщо в творі є хоч одна умовність з призупиненням сумніву, то тепер можна скільки завгодно.

Ні, те, що в світі твору є дракони, не означає, що косинус в ньому може доходити до чотирьох.

Ні, те, що там є іншопланетяни, не означає, що люди зможуть побудувати комунізм.

Ні, те, що там є магія, не скасовує ані закони Ньютона, ані закони Менделя. Долати може. Але не скасовувати.

І головне - кожне таке додаткове “але” має бути обгрунтовано чимось більшим, ніж “а в нас все одно і так є багато умовностей”.

Саме це і є причиною більшості срачів щодо “woke” в творах. Не слід шукати чорношкірого самурая в темній комнаті, якщо там його немає, і робити його, шкаф з антресолями, асасіном серед полутораметрових японських селян. І те, що у вас там іншопланетяни і перенесення пам’яті в поколіннях - не аргумент. І всовувати африканку в скандинавський пантеон не треба. Бо всім очевидно, що робите ви це не задля художньої мети. А коли додаткова умовність, додаткова вимога призупинити сумніви падає людині на голову через те, що у авторів ідеологія - це завжди курвить.

Ну просто для прикладу візьмемо радянську “повесточку” - ви “За двома зайцями” бачили? А вас там не дратували “положительні герої” - себто ті самі соцреалістичні пролетарії з ідеальною вимовою? Саме тому, що вони в творі виглядали просто як чергові по казармі. А не дивувало, якого милого головний кредитор Голохвостого в кінці його здає, хоча вся історія зі шлюбом затівалася саме для того, щоб повернути йому борг, і з ним же проговорювалася?

Все це туди впихнули просто в межах ідеології. І око різало, і вибивалось із загальної стилістики фільму.

BY Tregubov's Purrple Chamber