👨🔬Що таке взагалі алхімія? Передусім це дуже суперечливе синкретичне явище середньовічної культури, яке ми найчастіше згадуємо як попередницю сучасної хімії. Сам образ алхіміка також своєрідний: філософ і теолог, експериментатор і теоретик, митець і ремісник, правовірний християнин і маг-чорнокнижник. Філософський камінь, універсальний розчинник, гомункул... Алхімічні ідеї зустрічаються в людській культурі протягом усієї її історії, але для алхімії як явища найважливішим є те, що тут вони зливаються воєдино. По суті йдеться про комбінацію містичних і раціональних доктрин.
☯️Частково цією практичною метою, а частково ідеологічними причинами було викликане поєднання доволі вільного ставлення алхіміків до ритуальної сторони життя та суворого притримування догматичних приписів. З одного боку ми розуміємо, що алхімічні заняття не дуже й позитивно сприймалися в суспільстві. Річ не тільки в тому, що церква засуджувала відповідні пошуки алхіміків. Прості люди боялись тих, хто ним займався: їм здавалося, що хіміки володіють таємним мистецтвом та небезпечними знаннями (тобто, від лукавого), і були прообразом чаклуна, чародія в народних сказаннях. Ця суспільна повага, чи скоріше страх і побоювання, примушувало тих, хто займався цим мистецтвом, писати свої твори загадковими, туманними символами, що підсилювало враження таємничості. Деякі дійшли до висновку, що простіше зробити вигляд, що це їм вдалось, адже це давало владу та створювало відповідну репутацію. Проте Альберт Великий звертає увагу на їхню переважно сумну долю, оскільки якщо їхні спонсори розчаровувалися у таланті того чи іншого алхіміка, то їхнє життя могло обернутися в гірший бік.
🧪Важливим аспектом в цій темі є рецептурність в алхімічній культурі. Алхімічний рецепт був написаний не так, як сьогодні ведуть звіти в лабораторних журналах. Як відомо, алхімія не була позбавлена певного догматизму — зрештою, вчення Арістотеля, що лежало в основі ідеї трансмутації, приймалося ними за істину в останній інстанції без жодних пояснень. Найважливішим наслідком цього було те, що алхімік попри все своє експериментаторство шукав собі опори у традиції. Перш ніж означити особистий внесок, необхідно точно відтворити, скажімо, Гіппократа (V—IV ст. до н. е.), Галена (II ст.), Ар-Разі (IX—X ст.), Бекона, Альберта, Лулія, Арнольда з Вілланови (XIII—XIV ст.). Освячення алхімічного рецепта нерідко супроводжувалося звертанням до найвищого авторитету («Візьми в ім'я пана Ісуса Христа» стільки того й того...»). І лише тоді, після цього, маленьку дещицю становило щось нове, що відзначено особистим умінням алхіміка, тавром майстра, тільки на тлі авторитетів минулого. Рецептурність, що визначає особливість середньовічного мислення, пронизала алхімічну діяльність, суттєво у ній видозмінившись. Честь авторства в порівнянні з причетністю до традиції не має значення. Так з'являються псевдо-Арістотелі, псевдо-Гебери, псевдо-Луллії, фальшиві Василі Валентини.
Проте поступово крихти індивідуальних прирощень, складаючись, дають початок новій традиції. В алхімії масив цитованого величезний, але він багатозначний. Це і доказовий, і стилістичний прийом одночасно, це посилання на авторитет, незримий та нечутний діалог, а також задоволення марнославства (включення себе до ряду найбільших), і контрастний прийом ("ось що зробили вони, а ось що я"). Попри стереотип щодо перебільшеного емпіризму алхіміки зберігали доволі традиціоналістський характер мислення...
👨🔬Що таке взагалі алхімія? Передусім це дуже суперечливе синкретичне явище середньовічної культури, яке ми найчастіше згадуємо як попередницю сучасної хімії. Сам образ алхіміка також своєрідний: філософ і теолог, експериментатор і теоретик, митець і ремісник, правовірний християнин і маг-чорнокнижник. Філософський камінь, універсальний розчинник, гомункул... Алхімічні ідеї зустрічаються в людській культурі протягом усієї її історії, але для алхімії як явища найважливішим є те, що тут вони зливаються воєдино. По суті йдеться про комбінацію містичних і раціональних доктрин.
☯️Частково цією практичною метою, а частково ідеологічними причинами було викликане поєднання доволі вільного ставлення алхіміків до ритуальної сторони життя та суворого притримування догматичних приписів. З одного боку ми розуміємо, що алхімічні заняття не дуже й позитивно сприймалися в суспільстві. Річ не тільки в тому, що церква засуджувала відповідні пошуки алхіміків. Прості люди боялись тих, хто ним займався: їм здавалося, що хіміки володіють таємним мистецтвом та небезпечними знаннями (тобто, від лукавого), і були прообразом чаклуна, чародія в народних сказаннях. Ця суспільна повага, чи скоріше страх і побоювання, примушувало тих, хто займався цим мистецтвом, писати свої твори загадковими, туманними символами, що підсилювало враження таємничості. Деякі дійшли до висновку, що простіше зробити вигляд, що це їм вдалось, адже це давало владу та створювало відповідну репутацію. Проте Альберт Великий звертає увагу на їхню переважно сумну долю, оскільки якщо їхні спонсори розчаровувалися у таланті того чи іншого алхіміка, то їхнє життя могло обернутися в гірший бік.
🧪Важливим аспектом в цій темі є рецептурність в алхімічній культурі. Алхімічний рецепт був написаний не так, як сьогодні ведуть звіти в лабораторних журналах. Як відомо, алхімія не була позбавлена певного догматизму — зрештою, вчення Арістотеля, що лежало в основі ідеї трансмутації, приймалося ними за істину в останній інстанції без жодних пояснень. Найважливішим наслідком цього було те, що алхімік попри все своє експериментаторство шукав собі опори у традиції. Перш ніж означити особистий внесок, необхідно точно відтворити, скажімо, Гіппократа (V—IV ст. до н. е.), Галена (II ст.), Ар-Разі (IX—X ст.), Бекона, Альберта, Лулія, Арнольда з Вілланови (XIII—XIV ст.). Освячення алхімічного рецепта нерідко супроводжувалося звертанням до найвищого авторитету («Візьми в ім'я пана Ісуса Христа» стільки того й того...»). І лише тоді, після цього, маленьку дещицю становило щось нове, що відзначено особистим умінням алхіміка, тавром майстра, тільки на тлі авторитетів минулого. Рецептурність, що визначає особливість середньовічного мислення, пронизала алхімічну діяльність, суттєво у ній видозмінившись. Честь авторства в порівнянні з причетністю до традиції не має значення. Так з'являються псевдо-Арістотелі, псевдо-Гебери, псевдо-Луллії, фальшиві Василі Валентини.
Проте поступово крихти індивідуальних прирощень, складаючись, дають початок новій традиції. В алхімії масив цитованого величезний, але він багатозначний. Це і доказовий, і стилістичний прийом одночасно, це посилання на авторитет, незримий та нечутний діалог, а також задоволення марнославства (включення себе до ряду найбільших), і контрастний прийом ("ось що зробили вони, а ось що я"). Попри стереотип щодо перебільшеного емпіризму алхіміки зберігали доволі традиціоналістський характер мислення...
Далі буде! ✨ #Історія_науки_та_технологій
BY Тайстра Чикаленка
Warning: Undefined variable $i in /var/www/group-telegram/post.php on line 260
In this regard, Sebi collaborated with the Telecom Regulatory Authority of India (TRAI) to reduce the vulnerability of the securities market to manipulation through misuse of mass communication medium like bulk SMS. Additionally, investors are often instructed to deposit monies into personal bank accounts of individuals who claim to represent a legitimate entity, and/or into an unrelated corporate account. To lend credence and to lure unsuspecting victims, perpetrators usually claim that their entity and/or the investment schemes are approved by financial authorities. Telegram boasts 500 million users, who share information individually and in groups in relative security. But Telegram's use as a one-way broadcast channel — which followers can join but not reply to — means content from inauthentic accounts can easily reach large, captive and eager audiences. Lastly, the web previews of t.me links have been given a new look, adding chat backgrounds and design elements from the fully-features Telegram Web client. WhatsApp, a rival messaging platform, introduced some measures to counter disinformation when Covid-19 was first sweeping the world.
from tw
