😱 Ой-вей, із затишних гравітаційних обіймів скупчення M15 викинуло зіроньку... Винувата чорна діра проміжної маси?
✨ Група вчених розглянула рух майже 1000 високошвидкісних зір та більше 100 кулястих скупчень. Їх увагу привернула зоря J0731+3717, що аномально швидко рухається (майже 550 км/с). Простеживши назад її траєкторію та проаналізувавши хімічний склад, науковці дійшли до висновку, що зоря колись належала щільному кулястому скупченню M15. На небі J0731+3717 та M15 знаходяться доволі далеко, але й з моменту викидання пройшло чимало часу - 21 млн років.
💫 Моделювання показує, що у певний момент зоря знаходилася буквально в 1 астрономічній одиниці від центру скупчення. На думку авторів, такий розгін пояснюється "гравітаційним ефектом рогатки" (він же - механізм Хіллса). Якщо J0731+3717 колись входила до складу подвійної системи, що опинилася занадто близько до масивної чорної діри, то припливні сили могли розірвати пару: одна зоря виявилася захопленою, а інша - вилетіла зі скупчення. Розрахунки показують, що в центрі M15 в цьому випадку має бути (з ймовірністю 98%) рідкісний об'єкт - чорна діра проміжної маси, щонайменше в 100 разів масивніша за Сонце.
📷 Скупчення М15, зняте в Mount Lemmon SkyCenter, обробка Adam Block.
Всесвіт у кишені | Ми на Facebook
✨ Група вчених розглянула рух майже 1000 високошвидкісних зір та більше 100 кулястих скупчень. Їх увагу привернула зоря J0731+3717, що аномально швидко рухається (майже 550 км/с). Простеживши назад її траєкторію та проаналізувавши хімічний склад, науковці дійшли до висновку, що зоря колись належала щільному кулястому скупченню M15. На небі J0731+3717 та M15 знаходяться доволі далеко, але й з моменту викидання пройшло чимало часу - 21 млн років.
💫 Моделювання показує, що у певний момент зоря знаходилася буквально в 1 астрономічній одиниці від центру скупчення. На думку авторів, такий розгін пояснюється "гравітаційним ефектом рогатки" (він же - механізм Хіллса). Якщо J0731+3717 колись входила до складу подвійної системи, що опинилася занадто близько до масивної чорної діри, то припливні сили могли розірвати пару: одна зоря виявилася захопленою, а інша - вилетіла зі скупчення. Розрахунки показують, що в центрі M15 в цьому випадку має бути (з ймовірністю 98%) рідкісний об'єкт - чорна діра проміжної маси, щонайменше в 100 разів масивніша за Сонце.
📷 Скупчення М15, зняте в Mount Lemmon SkyCenter, обробка Adam Block.
Всесвіт у кишені | Ми на Facebook
"M15 - єдине кулясте скупчення, в якому знайшли планетарну туманність".
Правда чи хиба?
Правда чи хиба?
Anonymous Quiz
25%
Правда
57%
Хиба
17%
🤷🏻
Оце справді несподівано... Всередині культової планетарної туманності "Кільце" знайшли хмару пилу і, ймовірно, ще одну зорю.
"Кільце" (вона ж - M57 або NGC 6720) знаходиться в сузір'ї Ліри на відстані 2570 світлових років. Вона добре відома астро-аматорам, відносно яскрава, і її доволі легко знайти на небі - для цього достатньо вельми скромного інструменту. В центрі туманності знаходиться гарячий білий карлик (135000 K), маса якого - лише 60% сонячної.
Група вчених дослідила детальні інфрачервоні знімки туманності M57 (NGC 6720), отримані в різних діапазонах космічним телескопом ім. Джеймса Вебба. Виявляється, центральний білий карлик оточений хмарою розміром 2600 астрономічних одиниць, що складається з крихітних силікатних зерен - до 0,01 мікрометри (1 мкм = 0,001 мм). Причому загальна маса пилу оцінюється лише в 0,00000186 маси Землі!
Крім того, науковці виявили невеличку змінність блиску білого карлика. Її вони пов'язують з можливою наявністю зорі-компаньйона. Скоріш за все, це червоний карлик у 10 разів легший за Сонце. Доречі, центральну зорю вже підозрювали у потрійній природі, тобто не виключено що білий карлик має навіть не одного, а двох супутників.
Всесвіт у кишені | Ми на Facebook
"Кільце" (вона ж - M57 або NGC 6720) знаходиться в сузір'ї Ліри на відстані 2570 світлових років. Вона добре відома астро-аматорам, відносно яскрава, і її доволі легко знайти на небі - для цього достатньо вельми скромного інструменту. В центрі туманності знаходиться гарячий білий карлик (135000 K), маса якого - лише 60% сонячної.
Група вчених дослідила детальні інфрачервоні знімки туманності M57 (NGC 6720), отримані в різних діапазонах космічним телескопом ім. Джеймса Вебба. Виявляється, центральний білий карлик оточений хмарою розміром 2600 астрономічних одиниць, що складається з крихітних силікатних зерен - до 0,01 мікрометри (1 мкм = 0,001 мм). Причому загальна маса пилу оцінюється лише в 0,00000186 маси Землі!
Крім того, науковці виявили невеличку змінність блиску білого карлика. Її вони пов'язують з можливою наявністю зорі-компаньйона. Скоріш за все, це червоний карлик у 10 разів легший за Сонце. Доречі, центральну зорю вже підозрювали у потрійній природі, тобто не виключено що білий карлик має навіть не одного, а двох супутників.
Всесвіт у кишені | Ми на Facebook
🔥 Астрофізикам вперше вдалося побачити міграцію та злиття ядерних зоряних скупчень в центрах карликових галактик!
✨ Ядерними зоряними скупченнями (nuclear star cluster або NSC) називають щільні яскраві скупчення поблизу центрів галактик. Вони часто спостерігаються у маломасивних карликових галактиках, з масою близько 1 млрд мас Сонця, де немає центральної чорної діри, або її маса незначна. Аби пояснити формування ядерних зоряних скупчень, останні десятиліття пропонувалося 2 сценарії: або "природнє" накопичення газу в центрі галактики (характерно для більш масивних з них - як в галактиці Андромеди), або міграція та злиття зоряних скупчень в єдиний компактний об'єкт.
🔭 І ось нарешті - щасливе відкриття: за допомогою "Хаббла" вченим вдалося роздивитися 5 карликових галактик зі складними ядерними областями, у трьох навіть спостерігаються "припливні хвости", які раніше взагалі ніколи не спостерігалися. Все свідчить про те, що зоряні скупчення в ядрах знаходяться у процесі злиття. Парочку прикладів (MATLAS-138 і MATLAS-987) ви бачите на першому зображенні. На другому показано результат моделювання цього процесу, який триває близько 100 мільйонів років.
Всесвіт у кишені | Ми на Facebook
✨ Ядерними зоряними скупченнями (nuclear star cluster або NSC) називають щільні яскраві скупчення поблизу центрів галактик. Вони часто спостерігаються у маломасивних карликових галактиках, з масою близько 1 млрд мас Сонця, де немає центральної чорної діри, або її маса незначна. Аби пояснити формування ядерних зоряних скупчень, останні десятиліття пропонувалося 2 сценарії: або "природнє" накопичення газу в центрі галактики (характерно для більш масивних з них - як в галактиці Андромеди), або міграція та злиття зоряних скупчень в єдиний компактний об'єкт.
🔭 І ось нарешті - щасливе відкриття: за допомогою "Хаббла" вченим вдалося роздивитися 5 карликових галактик зі складними ядерними областями, у трьох навіть спостерігаються "припливні хвости", які раніше взагалі ніколи не спостерігалися. Все свідчить про те, що зоряні скупчення в ядрах знаходяться у процесі злиття. Парочку прикладів (MATLAS-138 і MATLAS-987) ви бачите на першому зображенні. На другому показано результат моделювання цього процесу, який триває близько 100 мільйонів років.
Всесвіт у кишені | Ми на Facebook
❤️🔥 Красива і водночас дивна туманність, яка поки що не має назви.
Астрофотограф Wei-Hao Wang зняв область неба, яку дуже рідко фотографують. Легка як хмаринка відбивна блакитна туманність - вже відома VdB 70, а темна туманність верхньої частини кадру - LBN 990. А от центральна червонувата туманність не внесена в жоден каталог. З першого погляду вона дещо нагадує планетарну. Але для цих туманностей більш характерний зеленувато-блакитний колір іонізованого кисню, у той час як червоний притаманний водню.
Зоря в центрі кадру - HD 42050 - гарячий блакитний гігант. Схоже, вона іонізує оточуючий газ, змушуючи його світитися. Однак на певній відстані фотони ультрафіолетового випромінювання досягають межі, за якою більше не можуть збуджувати газ - це так звана сфера Стремгрена. Більш різка границя відповідає більшій щільності міжзоряного середовища.
Автор знімка пропонує назвати цю туманність Sunset Nebula. А що - цілком пасує.
Всесвіт у кишені | Ми на Facebook
Астрофотограф Wei-Hao Wang зняв область неба, яку дуже рідко фотографують. Легка як хмаринка відбивна блакитна туманність - вже відома VdB 70, а темна туманність верхньої частини кадру - LBN 990. А от центральна червонувата туманність не внесена в жоден каталог. З першого погляду вона дещо нагадує планетарну. Але для цих туманностей більш характерний зеленувато-блакитний колір іонізованого кисню, у той час як червоний притаманний водню.
Зоря в центрі кадру - HD 42050 - гарячий блакитний гігант. Схоже, вона іонізує оточуючий газ, змушуючи його світитися. Однак на певній відстані фотони ультрафіолетового випромінювання досягають межі, за якою більше не можуть збуджувати газ - це так звана сфера Стремгрена. Більш різка границя відповідає більшій щільності міжзоряного середовища.
Автор знімка пропонує назвати цю туманність Sunset Nebula. А що - цілком пасує.
Всесвіт у кишені | Ми на Facebook
В далекій-далекій нічим не примітній галактиці SDSS1335+0728, за 300 млн світлових років від нас, спала собі надмасивна чорна діра (~1 млн мас Сонця). В тому сенсі, що від неї не реєструвалося випромінювання. Аж раптом монстр почав прокидатися та показували спалахи.
Перші ознаки пробудження вчені побачили ще наприкінці 2019 р., коли зросла яскравість галактики. Після кількох років спостережень її центральна частина класифікується як активне галактичне ядро, що отримало прізвище Ansky.
Рік тому науковці почали реєструвати майже регулярні короткочасні спалахи у рентгенівському діапазоні - так звані квазіперіодичні спалахи.
Це унікальна можливість для астрономів спостерігати пробудження чорної діри, і результати були опубліковані сьогодні в Nature. Дивно, але спалахи від Ansky в 10 разів інтенсивніші та у 10 разів триваліші, ніж типові квазіперіодичні спалахи в інших галактиках. Поки що немає єдиної думки щодо їх природи. Щось подібне зазвичай спостерігається під час поступового розривання близької зорі чорною дірою. Але в даному випадку ознак такого руйнування не помічено. Інша гіпотеза - захоплення газу в акреційний диск навколо чорної діри, а причиною спалахів є високоенергетичні удари в диску, спровоковані якимось невеличким тілом в ньому.
📷 Художня ілюстрація різних станів надмасивної чорної діри в галактиці.
Всесвіт у кишені | Ми на Facebook
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Вражаюча панорама марсіанського кратера Єзеро від ровера Perseverance показує розмаїття гірських порід, яке може дещо розповісти про минуле Червоної планети. З січня марсохід зібрав три зразки, у тому числі камінь, якому, ймовірно, 3,9 мільярда років, зі слідами стародавньої води, та один - із особливостями, яких команда ніколи раніше не бачила.
Західний край кратеру Єзеро, де опинився марсохід, містить безліч фрагментованих, колись розплавлених порід, вибитих з більш глибоких шарів мільярди років тому одним або кількома зіткненнями. Одне оголення скельної породи привернуло особливу увагу вчених, оскільки воно містить мінерали, кристалізовані з магми глибоко в корі Марса. Але після того, як дві спроби буріння зазнали невдачі (порода виявилася занадто крихкою), Perseverance був змушений рушити далі.
Скеля неподалік - Tablelands. Вона майже повністю складається з порід, що утворюються в результаті реагування великої кількості води із мінералами магматичного походження, що містять залізо та магній. Марсохід спробував взяти пробу Tablelands, але запечатати зразок відразу йому не вдалося. Знадобилося 33 маніпуляції очищення верхньої частини трубки та 8 спроб, але врешті-решт зразок надійно загерметизовано.
Всесвіт у кишені | Ми на Facebook
Західний край кратеру Єзеро, де опинився марсохід, містить безліч фрагментованих, колись розплавлених порід, вибитих з більш глибоких шарів мільярди років тому одним або кількома зіткненнями. Одне оголення скельної породи привернуло особливу увагу вчених, оскільки воно містить мінерали, кристалізовані з магми глибоко в корі Марса. Але після того, як дві спроби буріння зазнали невдачі (порода виявилася занадто крихкою), Perseverance був змушений рушити далі.
Скеля неподалік - Tablelands. Вона майже повністю складається з порід, що утворюються в результаті реагування великої кількості води із мінералами магматичного походження, що містять залізо та магній. Марсохід спробував взяти пробу Tablelands, але запечатати зразок відразу йому не вдалося. Знадобилося 33 маніпуляції очищення верхньої частини трубки та 8 спроб, але врешті-решт зразок надійно загерметизовано.
Всесвіт у кишені | Ми на Facebook
🤬
Якщо у когось є якісь цензурні коментарі - пишіть. Бо в мене не така багата фантазія. Звісно, це все поки що попередньо, але... просто почитайте перелік:
https://www.group-telegram.com/alphacentaurichannel/9771
Якщо у когось є якісь цензурні коментарі - пишіть. Бо в мене не така багата фантазія. Звісно, це все поки що попередньо, але... просто почитайте перелік:
https://www.group-telegram.com/alphacentaurichannel/9771
Telegram
Alpha Centauri | Космос
Отже, як адміністрація Трампа робить NASA знову великим:
- Загальний бюджет рубається на 20%
- Скасовується телескоп Ненсі Грейс Роман (це "ширококутний Хаббл")
- Скасовується доставлення зразків Марсу на Землю
- Скасовується місія DAVINCI на Венеру
- Закривається…
- Загальний бюджет рубається на 20%
- Скасовується телескоп Ненсі Грейс Роман (це "ширококутний Хаббл")
- Скасовується доставлення зразків Марсу на Землю
- Скасовується місія DAVINCI на Венеру
- Закривається…
Ну і хто тепер найбільша планета? 😅 А ще - "король голий".
П'ять планет на денному небі впродовж початку квітня відловив Sebastian Voltmer, і представив їх на колажі в єдиному масштабі. Венера, Меркурій та Сатурн зараз знаходяться неподалік від Сонця, і їх зйомка безперечно є своєрідним викликом для астрофотографів.
Особливо зверніть увагу на Сатурн - у нього не видно кілець. Це пов'язано з тим, що кільця планети орієнтовані майже ребром до нас. Тепер поступово видимість планети на ранковому небі буде покращуватися, кільця трохи розгорнуться, а наприкінці листопада, коли Сатурн буде видно на вечірньому небі, вони знову майже (хоча й не повністю) зникнуть.
Всесвіт у кишені | Ми на Facebook
П'ять планет на денному небі впродовж початку квітня відловив Sebastian Voltmer, і представив їх на колажі в єдиному масштабі. Венера, Меркурій та Сатурн зараз знаходяться неподалік від Сонця, і їх зйомка безперечно є своєрідним викликом для астрофотографів.
Особливо зверніть увагу на Сатурн - у нього не видно кілець. Це пов'язано з тим, що кільця планети орієнтовані майже ребром до нас. Тепер поступово видимість планети на ранковому небі буде покращуватися, кільця трохи розгорнуться, а наприкінці листопада, коли Сатурн буде видно на вечірньому небі, вони знову майже (хоча й не повністю) зникнуть.
Всесвіт у кишені | Ми на Facebook
Віктім-блеймінг по-астрономічному: у загибелі планети винувата сама планета, а не зоря, що (не)розширилася.
Яскравий спалах зорі, з якого почалася ця історія, був помічений оптичним оглядом Zwicky Transient Facility в Паломарській обсерваторії, а подія отримала позначення ZTF SLRN-2020. Аналіз більш старих даних космічного інфрачервоного телескопу NEOWISE показав, що зоря почала нарощувати яскравість приблизно за рік до спалаху, що натякало на присутність пилу. Тоді дослідники припустили, що подія була пов'язана з розширенням зорі на стадії червоного гіганта та поглинанням планети.
Тепер же нові дані "Джеймса Вебба" показують, що зоря не була червоним гігантом, як того очікували вчені. Скоріше сама планета (розміром щонайменше з Юпітер), яка вже оберталася на небезпечно малій відстані, почала входити в атмосферу зорі. Це прискорило процес гальмування; планета "розмазувалася" навколо зорі і врешті-решт була повністю поглинена нею.
📷 Модель від Центру Годдарда, NASA
Всесвіт у кишені | Ми на Facebook
Яскравий спалах зорі, з якого почалася ця історія, був помічений оптичним оглядом Zwicky Transient Facility в Паломарській обсерваторії, а подія отримала позначення ZTF SLRN-2020. Аналіз більш старих даних космічного інфрачервоного телескопу NEOWISE показав, що зоря почала нарощувати яскравість приблизно за рік до спалаху, що натякало на присутність пилу. Тоді дослідники припустили, що подія була пов'язана з розширенням зорі на стадії червоного гіганта та поглинанням планети.
Тепер же нові дані "Джеймса Вебба" показують, що зоря не була червоним гігантом, як того очікували вчені. Скоріше сама планета (розміром щонайменше з Юпітер), яка вже оберталася на небезпечно малій відстані, почала входити в атмосферу зорі. Це прискорило процес гальмування; планета "розмазувалася" навколо зорі і врешті-решт була повністю поглинена нею.
📷 Модель від Центру Годдарда, NASA
Всесвіт у кишені | Ми на Facebook
🛰 Космічний апарат New Horizons вийшов з режиму глибокого сну, аби дослідити здалеку об'єкти поясу Койпера.
Запущений 19 січня 2006 року, New Horizons спершу направився до 9-ї планети Сонячної системи - Плутона. Так, тоді це космічне тіло ще вважалося планетою. Але вже в серпні того ж року Міжнародний астрономічний союз понизив Плутон в статусі. Тож коли New Horizons у 2015-му досяг своєї першої мети, він вивчав вже карликову планету та її супутники. На другому зображенні найбільший з них - Харон. Після цього апарат був переведений в режим гібернації, аж до зустрічі з астероїдом Аррокот у 2019. Цікаво що Аррокот (третє фото) був відкритий у 2014 р, тобто не входив у початковий план місії, і був доданий у якості цільового об'єкту вже пізніше.
Тепер, з 7 квітня, New Horizons розпочинає шість місяців активних операцій, які включатимуть дистанційні спостереження за об’єктами поясу Койпера та збір даних про пил та радіаційне середовище в цій віддаленій частині геліосфери нашого Сонця.
Всесвіт у кишені | Ми на Facebook
Запущений 19 січня 2006 року, New Horizons спершу направився до 9-ї планети Сонячної системи - Плутона. Так, тоді це космічне тіло ще вважалося планетою. Але вже в серпні того ж року Міжнародний астрономічний союз понизив Плутон в статусі. Тож коли New Horizons у 2015-му досяг своєї першої мети, він вивчав вже карликову планету та її супутники. На другому зображенні найбільший з них - Харон. Після цього апарат був переведений в режим гібернації, аж до зустрічі з астероїдом Аррокот у 2019. Цікаво що Аррокот (третє фото) був відкритий у 2014 р, тобто не входив у початковий план місії, і був доданий у якості цільового об'єкту вже пізніше.
Тепер, з 7 квітня, New Horizons розпочинає шість місяців активних операцій, які включатимуть дистанційні спостереження за об’єктами поясу Койпера та збір даних про пил та радіаційне середовище в цій віддаленій частині геліосфери нашого Сонця.
Всесвіт у кишені | Ми на Facebook
Плутон - найбільша за розміром карликова планета.
А що скажете про висловлювання "Будь-яка карликова планета є меншою за Місяць" - правда це чи хиба?
А що скажете про висловлювання "Будь-яка карликова планета є меншою за Місяць" - правда це чи хиба?
Anonymous Quiz
38%
Правда - Місяць більший за будь-яку відому карликову планету.
20%
Хиба - вони усі більші за Місяць.
42%
Хиба - Плутон та Ерида більші за Місяць, а усі інші - менші.
😱 Малу Магелланову Хмару розриває на шмаття?
Група японських вчених дослідила рух ~7000 яскравих зір в одній з найближчих карликових галактик - Малій Магеллановій Хмарі. Виявилося, що зорі в ній рухаються у протилежних напрямках, ніби зоряний острівець розриває на шматки. Одна з груп прямує до іншої карликової галактики - Великої Магелланової Хмари, тож саме вона може бути причиною гравітаційного руйнування Малої Магелланової Хмари.
Дивно, але науковці не побачили обертального руху масивних зір Малої Магелланової Хмари. Зазвичай молоді масивні зорі рухаються разом із газом, з якого вони утворилися. Поки що дослідники роблять висновок, що і газ в галактиці теж не обертається, але ця теза суперечить попереднім уявленням про рух галактики, тож потребує додаткової перевірки. Втім, якщо гіпотеза підтвердиться, доведеться переглянути минулі оцінки маси галактики та історії її взаємодії із Чумацьким Шляхом.
Всесвіт у кишені | Ми на Facebook
Група японських вчених дослідила рух ~7000 яскравих зір в одній з найближчих карликових галактик - Малій Магеллановій Хмарі. Виявилося, що зорі в ній рухаються у протилежних напрямках, ніби зоряний острівець розриває на шматки. Одна з груп прямує до іншої карликової галактики - Великої Магелланової Хмари, тож саме вона може бути причиною гравітаційного руйнування Малої Магелланової Хмари.
Дивно, але науковці не побачили обертального руху масивних зір Малої Магелланової Хмари. Зазвичай молоді масивні зорі рухаються разом із газом, з якого вони утворилися. Поки що дослідники роблять висновок, що і газ в галактиці теж не обертається, але ця теза суперечить попереднім уявленням про рух галактики, тож потребує додаткової перевірки. Втім, якщо гіпотеза підтвердиться, доведеться переглянути минулі оцінки маси галактики та історії її взаємодії із Чумацьким Шляхом.
Всесвіт у кишені | Ми на Facebook
😍 Фантастичної краси Чумацький Шлях над руїнами Дголавіра, Індія.
На Землі не так вже й багато насправді темних місць. Але острів Гадір-бет у заповіднику дикої природи пустелі Качч - одне з них. Дголавіра є найбільш видатною археологічною пам'яткою Індії - величезне древнє місто, де вирувало життя близько 4,5 тисяч років тому. Саме в такому місці Чумацький Шлях розкриває усю свою красу: від яскравої області центру Галактики у Стрільці, і до витончених темних пилових волокон.
📷 Naiteek Vikamsey
Всесвіт у кишені | Ми на Facebook
На Землі не так вже й багато насправді темних місць. Але острів Гадір-бет у заповіднику дикої природи пустелі Качч - одне з них. Дголавіра є найбільш видатною археологічною пам'яткою Індії - величезне древнє місто, де вирувало життя близько 4,5 тисяч років тому. Саме в такому місці Чумацький Шлях розкриває усю свою красу: від яскравої області центру Галактики у Стрільці, і до витончених темних пилових волокон.
📷 Naiteek Vikamsey
Всесвіт у кишені | Ми на Facebook