ЗНАЙТИ ВСІХ / Найти всех

Цей текст хочеться поширити усіма мовами, розвісити плакатами на будинках, кричати про це на все горло!! Що роблять із людиною російські паскуди. Як вибивають життя по краплині найхитрішими способами. Аби мучився, що є українцем.
Це розповідь кікбоксера Олексія Ануля про девʼять місяців російського полону, або девʼять місяців найбільш нелюдського пекла. 108 днів карцеру, постійні побої, психологічні тортури, голод…
Далі – пряма мова Олексія:
«Після чергових катувань повернувся в камеру. У мене вже було заготовлене скручене простирадло, на якому планував повіситися. Тільки закидаю на решітки нар, аж переді мною з’являється силует покійної бабусі. Вона померла незадовго до війни. Ходить, миє умивальник і каже: «Куди ти зібрався? Ти ще дітям подарунки на Новий рік не купив». У мене двоє: доньці — дев’ять, сину — п’ять. Наглядачі через відеоспостереження побачили, що я нібито з кимось розмовляю, відчинили камеру й знову з усієї сили побили мене», — згадує Олексій.
У полоні, аби не вмерти з голоду, Олексію довелося їсти живу мишу, зберігаючи цей шматок мʼяса як скарб і порятунок від голодної смерті. І ніби цього було мало, знову безкінечні побої і знущання.
«Якось я спіймав її і вдарив об цвяшок. Убити не встиг, зірвав лише шматок шкіри. Наглядачі бачать, що в мене в карцері є рух, що було заборонено. Ідуть до мене, відчиняють двері. Щоб мишеня не втекло, кидаю до рота. Притискаю зубами, щоб не побігло в стравохід. Він обгризає мені піднебіння, прокушує язик. Хвіст як пропелер у всьому роті. Дряпає кігтями. Мені, коли вони заходять, треба доповідь зробити. А я не можу, бо не хочу відпускати їжу. Кілька днів до того не їв, нічого не давали.
Вивели мене й почали бити по правій нирці. Били сильно. Синьо-зелена гематома довго не сходила на тому місці. Б’ють, а я міцно мишу тримаю в зубах. Із рота кров тече. Вони подумали, що відбили мені нирку: «Вставай, вот так тебе лучше будет». Насправді то було через покусаний мишею рот. Тому тоді катування було недовгим.
Я заповзаю до камери по фекаліях на підлозі, бо протікала труба. Ледь є сили встати, а на душі радісно. Болю не відчував. На рівні підсвідомості розумів, що їм м’ясо. І це мені допоможе дожити до ранку. У роті смак крові й печінки. Ніби свинець облизуєш. Шерсть застрягла між зубами. Виплюнув лише мишачі зуби. Хвіст жував довго, як жуйку».
“Били щодня, безперестанку і без причини. О 6:00 підйом. І починається: о 7:00 б’ють, о 8:00 на перевірці б’ють, о 10:00 перед прогулянкою б’ють. Ідеш по СІЗО — б’ють, перед прогулянковим двориком б’ють, заходиш туди — б’ють ще сильніше”.
Це сучасний “Гетсиманський сад” Багряного, лише в тисячі, тисячі разів страшніше.
Дякую Олексію за мужність розповіді і Texty.org.ua за матеріал.
Додаю посилання в коментарі, закликаю максимально поширювати текст!!!

www.group-telegram.com/tw/znaitivsih22.com/3539

1.1K viewsFeb 18 at 18:11

Цей текст хочеться поширити усіма мовами, розвісити плакатами на будинках, кричати про це на все горло!! Що роблять із людиною російські паскуди. Як вибивають життя по краплині найхитрішими способами. Аби мучився, що є українцем.
Це розповідь кікбоксера Олексія Ануля про девʼять місяців російського полону, або девʼять місяців найбільш нелюдського пекла. 108 днів карцеру, постійні побої, психологічні тортури, голод…
Далі – пряма мова Олексія:
«Після чергових катувань повернувся в камеру. У мене вже було заготовлене скручене простирадло, на якому планував повіситися. Тільки закидаю на решітки нар, аж переді мною з’являється силует покійної бабусі. Вона померла незадовго до війни. Ходить, миє умивальник і каже: «Куди ти зібрався? Ти ще дітям подарунки на Новий рік не купив». У мене двоє: доньці — дев’ять, сину — п’ять. Наглядачі через відеоспостереження побачили, що я нібито з кимось розмовляю, відчинили камеру й знову з усієї сили побили мене», — згадує Олексій.
У полоні, аби не вмерти з голоду, Олексію довелося їсти живу мишу, зберігаючи цей шматок мʼяса як скарб і порятунок від голодної смерті. І ніби цього було мало, знову безкінечні побої і знущання.
«Якось я спіймав її і вдарив об цвяшок. Убити не встиг, зірвав лише шматок шкіри. Наглядачі бачать, що в мене в карцері є рух, що було заборонено. Ідуть до мене, відчиняють двері. Щоб мишеня не втекло, кидаю до рота. Притискаю зубами, щоб не побігло в стравохід. Він обгризає мені піднебіння, прокушує язик. Хвіст як пропелер у всьому роті. Дряпає кігтями. Мені, коли вони заходять, треба доповідь зробити. А я не можу, бо не хочу відпускати їжу. Кілька днів до того не їв, нічого не давали.
Вивели мене й почали бити по правій нирці. Били сильно. Синьо-зелена гематома довго не сходила на тому місці. Б’ють, а я міцно мишу тримаю в зубах. Із рота кров тече. Вони подумали, що відбили мені нирку: «Вставай, вот так тебе лучше будет». Насправді то було через покусаний мишею рот. Тому тоді катування було недовгим.
Я заповзаю до камери по фекаліях на підлозі, бо протікала труба. Ледь є сили встати, а на душі радісно. Болю не відчував. На рівні підсвідомості розумів, що їм м’ясо. І це мені допоможе дожити до ранку. У роті смак крові й печінки. Ніби свинець облизуєш. Шерсть застрягла між зубами. Виплюнув лише мишачі зуби. Хвіст жував довго, як жуйку».
“Били щодня, безперестанку і без причини. О 6:00 підйом. І починається: о 7:00 б’ють, о 8:00 на перевірці б’ють, о 10:00 перед прогулянкою б’ють. Ідеш по СІЗО — б’ють, перед прогулянковим двориком б’ють, заходиш туди — б’ють ще сильніше”.
Це сучасний “Гетсиманський сад” Багряного, лише в тисячі, тисячі разів страшніше.
Дякую Олексію за мужність розповіді і Texty.org.ua за матеріал.
Додаю посилання в коментарі, закликаю максимально поширювати текст!!!

BY ЗНАЙТИ ВСІХ / Найти всех