Текст писався в 2015 р. коли ми з побратимами вирішили зʼїздити в місця де діяв та починав свій життєвий шлях Отаман «Лихо»

Ті хто йшов за волю народу, тих кого боялись вороги до такого жаху, що навіть після смерті забороняли згадувати про них, виправдав тільки час.

Будучи на Врадіївщині ми не могли не відвідати село Катеринки Первомайського району, батьківщину Кирило Бондарука, більш відомого як Отаман Лихо.

Кирило Бондарук навчався в церковно-парафіяльній, а потім два роки в земській школі. Дякуючи вчителю, він усвідомив себе українцем, а не малоросом. В середині березня 1917 р., коли селом промайнула чутка про революцію в Петрограді та зречення царя, Кирило за чотири золотих монети вартістю по 10 руб. кожна виміняв у колишнього ананьївського жандарма шаблю і пістоль та справив уніформу вояка.

Взагалі час зупинився на цих землях, суворий степ, таємничі ліси, котрі з козацької сивини були місцем запеклої боротьби. У Катеринках майже немає молоді, про Отамана Лихо місцеві нічого не знають, лише місцева церква, пам'ятник архітектури, пам'ятає як Кирило попрохав місцевого священика благословити «на боротьбу за свободу матері-України» і на початку травня разом з односельчанином Степаном Доценком подався до Умані, де дислокувався курінь полку імені Гетьмана Полуботка. Згодом у складі куреня прибув до столиці. Був зарахований в команду, яка охороняла Центральну Раду та інші українські установи. Брав участь в охороні Другого Всеукраїнського з'їзду українських військовиків.

Перше бойове хрещення Кирило отримав під Крутами у січні 1918р. Курінь, в складі якого перебував Кирило Бондарук воював на правому фланзі оборони.З 1 березня 1918 року хорунжий Кирило Боднарук перебував при штабі Симона Петлюри у якості дорадника та старшини з особливих доручень. Потім був призначений політичним дорадником командира Запорізької армійської групи генерал-хорунжого Михайла Омеляновича-Павленка.

У 1919р. бере участь у Першому зимовому поході. 17 березня 1919 р. кінний полк отамана Андрія Гулого-Гуленка з яким був Кирило Бондарук звільнила Ольвіополь, Богопіль і Голту та навколишні села. Бондарук побував у Катеринці, де на його заклик до війська вступила група мешканців його рідного села. Після цього він відбув у Врадіївку, де інспектував загони К. Колоса — головнокомандувача Врадіївської Хліборобської Республіки. В тому ж 1919 році Врадіївська Хліборобська Республіка, була захоплена більшовиками.Сталося це насамперед через несподівану зраду командиру загону кіннотників С. Мокряка, яка поставила українські частини у вкрай скрутне становище.С. Мокряк виказав схеми розташування українських військ і повстанців. З важкими боями територія «Врадіївської Хліборобської республіки» була захоплена більшовицькими військами. Зрадникові С. Мокряку спеціальна колегія армійської групи генерала М. Омеляновича-Павленка винесла смертельний вирок.

Підтримали «республіку» у Великій Врадіївці селяни Лисої Гори. Вони намагалися пошкодити залізницю, по якій рухалися більшовицькі частини. Зустрінуті вогнем бронепоїзда (командир Т. Гуляницький), повсталі були змушені відступити. Їм вдалося полонити 6 червоноармійців і одного матроса з команди бронепоїзда, яких пізніше стратили.

У 1920р. Бондарук та Нагірний, відновлювали зв'язки з українською інтелігенцією, створювали підпільні патріотичні групи. Лише в Ольвіопольському повіті було створено кілька підпільних груп, в тому числі в Грушівці, Мигії, Сировому, Берізках, Доманівці, Кінецьполі, Голті, Ольвіополі, Богополі. Різні підпільні групи були організовані в єдину петлюрівську Первомайську організацію, а отамана Лихо-Бондарука почали називати командуючим повстанськими військами Херсонщини.

У подальшому, учасники «Врадіївської Хліборобської республіки» зустрілися у 1921 р., коли піднялася нова хвиля антибільшовицької боротьби. К. Бондарук став головнокомандувачем.