Не знаю, нащо. Просто проїжджали повз парк письменників. Хотілося зберегти в пам'яті (якось у мого покоління ця фраза продовжується словом «телефона») якнайбільше спогадів з цієї поїздки. Адже кілька років тому я трохи прожили в Ірпені, і тому у мене особливе ставлення до цього міста. Саме тут, по цій дорозі, я якось їздили з подругою на моєму скейті

🚲🚲🚲

чому? бо ось — але тоді була весна 2023

Де сердечки!?

Вечір, чекаю останню електричку, щоб під'їхати пару станцій. Краса

з.п. Лісники

[_] пише, що з середини квітня в лісах — сподіваюся, Київщини також, — почне рости ця краса. Тоді я оголошу на неї полювання.
Це сморчки. Як на мене, одні з найцікавіших їстівних грибів, які можна знайти в Україні. Здебільшого в листяних лісах

Поки молоде тепло весни бореться зі старим зимовим холодом, час таки викласти фото з останньої далекої поїздки, яка сталася спонтанно взимку. А паралельно я вже шукаю людей, з якими можна буде їздити влітку. Ідей — багато.

В одні з останніх вихідних лютого я вирішили поїхати в Гайворон. Це мале містечко Кіровоградської області на межі з Вінничиною, яке зараз стало столицею української вузькоколійки. Мало хто знає, але колись в Україні залізниця була переважно вузькою. Ледь не всю Україну покривала велика мережа вузьких залізниць. 750 мм відстані між рейками. Згодом більшість з них перешили під широку, а деякі просто розібрали.

Зараз в Україні лишилося кілька ліній вузькоколійок: Гайворонська на Кіровоградщині та Вінниччині, Боржавська на Закарпатті, та Поліська кукушка на Рівненщині. З них працює лише одна. Закарпатська перестала працювати ще років десять тому, а Поліську закрили в епоху коронавірусу. Тепер її не відновлюють з низки причин, але одна з них — вона знаходиться на прикордонні з Білоруссю.
↓↓↓

Гайворонська вузькоколійка — зараз єдиний шанс відчути атмосферу минулого та поринути в історію української історичної вузької колії. Я поїхали тоді, коли Укрзалізниця організувала ретро-тур, що робиться спеціально для людей з усієї України, що приїжджають сюди подивитися та покататися на живій історії. Такі ретро-тури роблять по разу кожного місяця. Але вузькоколійка живе: вона працює щодня як звичайний приміський поїзд для місцевих людей.

Коли я приїхали, було холодно. Я не люблю зиму за неможливість поїхати кудись без відмерзлих всіх частин тіла. І до того ж я поїхали вже хворі (такими ж і повернутися, на стан здоров'я це в результаті не вплинуло). Але в планах поїхати в Гайворон ще раз, вже по теплу, навесні або влітку. І потрапити не на ретро-тур, а поїхати на звичайному потязі з Гайворона аж до Рудні, де можна сісти на електричку до Вінниці і згодом повернутися в Київ.

Коли їхали в Гайворон цього лютого, їхали без друзів. Але все ж не самі — дякую долі за знайомство з @recashet , завдяки якій навіть вдалося потрапити в Гайворонське локомотивне депо. До речі, локомотив з Поліської кукушки евакуйований та стоїть саме тут.

Вчора проїхали на велику зранку 50км, за чотири години. Подолали ¾ шляху до Українки/Трипілля, може і доїхали би, але треба було встигнути на електричку назад, аби повернутися в Київ і встигнути в останню робочу п'ятницю зробити купу справ. Тому звернули до станції Нові Безрадичі.

На карті помаранчевим — шлях на велосипеді (і в кінці з Деміївки додому), синім — дорога назад на електричці

Поки їхали, вийшло, що випадково проїжджали повз ось це. За деревами — одне з найбільших сміттєзвалищ Київської області. Масштаб вражає, як і запах. Усюди навколо літають ворони та це ж сміття розкидане вже поза сміттєзвалищем. І, до речі, за двадцять метрів від нього починаються поля, де росте їжа для людей.

Можливо, якби воно було розташоване ближче до Києва, люди би більше задумувалися про сортування і переробку. Дуже легко просто викидати, не думаючи про наслідки. Особливо коли сміттєзвалища подалі від твоїх очей, біля маленьких ноунейм сіл, про які навіть ніхто ніколи не чув, але людям там живеться не солодко. Людям там живеться дуже вонюче.

Локація: біля села Креничі

Можете також подивитися на цей об'єкт на мапах (вмикайте супутниковий режим): https://maps.app.goo.gl/TPcXDnvG7GjW5NXXA

Статистика вчорашньої поїздки:

Пропедалено: 50км

Середня швидкість: 12,5км/год

Витрачено грошей: 22,50 грн (квиток на електричку назад)

Ґуґл карти проклали шлях через прекрасні дороги в нікуди, тому довелося розвертатися і їхати назад, разів: 2

Кількість сіл, через які проїхали: 9

Не забувайте про сердечки, а я ще трохи додам до цієї історії нижче

Мій основний мотив для будь-яких поїздок — я раді, коли мої знання України збільшуються. Реально зрозуміти, з чого вона складається, можна тільки пройшовши всю її ногами та побачивши очима.

Київщина, яку я побачили вчора, мене розчарувала. Оця ділянка від Ходосівки до Старих і Нових Безрадичів виглядає зовсім кепсько. Між ними ось це велике обласне сміттєзвалище, повз яке я проїжджали. Воняє жах. І навколо ноунейм села, де сильно немає нічого, і вони не гарні. І навряд їх можна назвати осередками якоїсь культури. І виглядають вони аж зовсім безладно: багато деокупованих чи прифронтових громад і то виглядають краще.

Я поки так і не доїхали до Трипілля, але там має бути краще: там і промислові центри, і осередки культури та такої просто гарної естетики мають бути.

Але ось ця ділянка, яка між Києвом і Трипіллям виглядає як, знаєте, якийсь крутий клуб (Київ), а прямо поруч з ним страшна підворотня. Сумно, бо я не очікували такого

За це її і обожнюю 😍🥰

Автор невідомий; знайдено на просторах фейсбуку

Сучасний світ з постійно зростаючою часткою інтернету в усіх сферах життя дедалі більше віддаляє людину від людини.

Може, багато не зовсім здорових людей сприймуть це як щось хороше, але я себе до таких не зараховую. Я нормальна відкрита людина з високою потребою у комунікації. Я не боюся людей як таких, а для неадекватів чи «ворогів» є засоби самозахисту в кишені.

Тому так, я обожнюю Укрзалізницю, де можна пограти в карти з простими мужиками чи жінками. Я обожнюю Укрпошту, де обслуговування — це не мінімум слів або їхня відсутність, як на новій, а ціла розмова. Живучи в Харкові, я навіть подружилися з поштарками свого відділення і кожного разу ми ділилися одне з одними новинами з життя. І я навіть люблю Ощадбанк — причина та ж сама.

Антисоціальність — це не норма, навіть якщо тимчасові тренди зворотні. Ми всі маємо бути змішаним плацкартом, єдине що — з базовими повагою та безпекою