В цьому пості один недолік — російська мова. Все інше — різка правда. Так, можете сказати: «А яке він має право це говорити із-за кордону? А міг би тут?»

Він — нардеп? Ні, не маючи жодного захисту, Олексій би давно штурмував посадки, чи лежав десь кістками в черговому залишеному селі, або ж сидів у СІЗО з клеймом проросійського пропагандиста. І це прекрасно розумієте. Це злить. Багатьох злить реальність і те, що не якісь 5–6 менеджерів, а наша країна як явище, як спільнота, як система, не може зібратися докупи і вирішити елементарні, надкритичні завдання. Ще не вечір. Але тільки з усвідомленням. Я не буду більше писати про нього, просто запрошу на бесіду без "теплої ванни" на свій новий YouTube. Тут лише нагадаю ще, як уся країна жила Арестовичем на початку повномасштабного вторгнення.

І ще, в усіх нещодавніх розборках мені також спало на думку, що хейт Олексія також пов'язаний із запереченням радянської спадщини. Але мова йде не про пам'ятники і совок, совок, проти якого я борюся, взагалі класифікую як продукт напіврозпаду, що утворився після розвалу СРСР. Справа у витісненні державницького наробку часів СРСР, який насправді був значно упорядкованішим за те, що ми маємо зараз: що армія, що військова юстиція, що освіта, тощо. Не закликаю до жодної ностальгії, закликаю до усвідомлення та врахування всіх етапів нашого розвитку. Також вважаю, що несистемна, заполітизована "євроатлантична інтеграція", яка переважно слугувала ширмою для політичних тасувань та міжнародної корупції, наклалася на совок і ще більше заплутала взаємовідносини та структуру держави. Тепер ми — "клаптева ковдра". Якщо болісно не будемо відкривати очі, то загинемо у якості державного утворення дуже швидко. Зараз такі часи. Новий світовий порядок вкотре розгортає свою трансформацію, пожираючи слабких і нестабільних.

Так, окремий індивід зможе навіть непогано почуватися, як почуваються деякі з внутрішньо переміщених осіб, які потім повернулися в Маріуполь чи Лисичанськ, бо "квартіра" і "ета власть нічего не дала". Як почуваються деякі в США чи Німеччині, хто влаштував собі нове життя на хвилі пільг для біженців з України, чи як щороку повномасштабного вторгнення готується до виборів купа політичних старожилів, яким будувати гетьманат хоч у Львові, хоч у Лондоні. Окреме благополуччя було і в наших прадідів, коли середньовічні українські найманці ставали одними з найкращих в Європі, але не гуртувалися в Українську армію. Або ж коли Директорія «жерла» Скоропадського...

Дивіться вгору і під ноги!

P.S. Поширюю, бо мене не чують у власній владній команді, а часу, часу все менше.

https://www.group-telegram.com/O_Arestovich_official/6828

І крайнє, маленьке нагадування

Хм, тепер запрошувати на YouTube обох, чи що.

Це просто діалектика, Розвідко Ноєм

Просто нагадаю, що Український дім у Давосі організовує олігарх Пінчук, який розкладає свої яйця в усі можливі кошики, щоб утриматися на плаву за будь-якої влади.

Тому кожен військовий / політик / активіст, який згоджується взяти його запрошення і приходить в цей дім, має розуміти, що особисто доєднується до збереження олігархату.

Чи "ето другоє"?

Бажаю успіхів Михайлу Драпатому як новому керівнику основної ділянки фронту, "Хортиці". Це була складна і суперечлива внутрішня адвокаційна кампанія, адже інституційно, якщо вже призначили командувачем Сухопутних військ, то слід займатися тилом і розвитком основного та найбільшого виду ЗСУ, а не перекидати людину назад на розширений бойовий функціонал. Але Драпатий — саме бойовий менеджер, і його призначення в Сухопутні війська з самого початку було суперечливим результатом інтриг, спрямованих на його усунення як кандидата на посади начальника Генштабу чи Головнокомандувача ЗСУ.

Водночас він завжди демонстрував результати саме на полі бою, і після його перенаправлення ситуація в ОТУ "Луганськ" значно погіршилася, вже не кажучи про загальну динаміку фронту. На жаль, командувач "Хортицею" Гнатов не проявив проактивності протягом усього часу своєї роботи. Хоча він, звісно, не був таким одіозним і жорстоким "совком", як його попередник Содоль, однак, залишаючись затиснутим між ручним контролем Сирського та його Генштабу і реальними потребами підрозділів на фронті, не зміг впоратися з викликами.

Отже, пазл для фронту нарешті склався, і ми отримали одного з найкращих на керівну посаду. Щиро бажаю успіхів Драпатому. Дякую Президенту.

Дуже сподіваюся на швидке звільнення відсталої верхівки — Головнокомандувача та його наближених.

Маємо позбавитися ілюзій щодо того, в якому катастрофічному становищі зараз опиниться Драпатий. Йому доведеться проявляти безмежну винахідливість в організації, одночасно долаючи шалений тиск та інтриги згори.

Мій Х (Твіттер) https://x.com/marybezuhla.com

Ніч не тиха... типово

Мар'яну не забаниш, бо це як забанити реальність. Вона все одно є.

Переписала Гімн, як вам?

"Розквітає України і слава, і воля,
Усміхається нам, браття, виплекана доля.
Гинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
І пануємо ми, браття, у своїй сторонці.

Душу й тіло ми вкладаєм у нашу свободу,
І доводимо, що ми всі козацького роду".

Це в продовження міркувань⬆️

Найбільше сподобалось

А от рівно 186 років тому, 27 січня 1839 року, народився Павло Платонович Чубинський — видатний український етнолог, фольклорист, поет, громадський діяч та автор слів Державного Гімну України.

Бабусиних батьків СРСР звинуватив у заможності та розкуркулив. Прадіду запропонували йти в колгосп, створений на базі його ж садиби та фермерського господарства. Він відмовився, і його розстріляли. Прабабусю заслали до табору. Але це не був "Аушвіц", і коли сьогодні у світі відзначали 80-річчя звільнення в’язнів нацистського концентраційного табору "Аушвіц", варто пам’ятати, що інший табір у потворній своїй множині існував значно довше. Значно.

Після років ГУЛАГу прабабуся таки повернулася — тиха, незламна, але з повністю зламаним життям. Вона завжди відверто ненавиділа радянську владу, сім’я боялася, що Одарка скаже щось на людях. Я її зовсім не знала. Тим не менш, як пізня дитина пізніх дітей, мала змогу охопити ширший часовий проміжок драматичних сімейних історій.

Коли світ позбувся одних концтаборів і встановив пам’ятні дати, інші залишилися. Вкотре відбувся поділ, було створено низку міжнародних організацій із безсилими статутами та красивими символами, запроваджено правила хорошого тону та правила мовчання. Так, навіть зараз ви не зустрінете помітних пам’ятних дат ГУЛАГу, а факт Голодомору нам довелося доводити та пробивати роками.

І от, кувалда накопичених напівмір усе більше трощить світовий порядок. Коли вже людство навчиться? Можливо, після Третьої світової.