[Початок]
Осматривая себя дома вдвоем с женой, кроме упомянутого непонятного предмета за ухом, обнаружили на шее трехцветное "клеймо", светившееся в темноте. Его форма - в центре как бы массивная точка, а от нее концентрические окружности разного цвета.
После этих событий мужчина обнаружил, что может читать чужие мысли при том условии, что человек перед этим должен выпить хотя бы один стакан воды. Кстати, когда ехал в троллейбусе, чувствовал, что во рту все было заполнено какой-то «ватой». Постороннее вещество мешало, хотя материального предмета в виде ваты во рту не было. А потом это ощущение исчезло само собой.
Тольятти, Центральный район, зима:
По поводу какой-то хвори пожилая женщина, инженер на пенсии, отправилась на прием к врачу. На дорожке около поликлиники ей перегородили дорогу два молодых человека в целом обычного вида. Необычным в них было только то, что они оба были окружены радужной коконообразной оболочкой, которая вращалась вокруг каждого из них. Женщина была настолько удивлена, что чуть было не протерла себе глаза – не мерещится ли…
Эти двое сказали ей со странной интонацией: "Лечиться идешь? Ну, лечись, лечись..." Через пару десятков минут, ожидая приема у врача, эта женщина услышала крик - в приемный покой вбежала девушка лет двадцати в слезах и с криком: "Помогите, меня инопланетяне хотели забрать!" Расспросы позволили выяснить, что и эта девушка видела тех же самых двоих «людей» в тех же самых радужных «коконах».
Дачный массив напротив Тольятти на правом берегу Волги, июль:
Хозяину участка не спалось, он ночью зажег костер посреди участка, а сам стал заниматься мелкой работой. В какой-то момент времени отошел к границе участка в темную зону. Только собрался возвращаться к костру, как увидел, что вокруг него возникли семь фигур странного вида – высокие, в одежде, напоминающей комбинезоны с круглыми шлемами. Они окружили его, раздался голос: «Летим с нами». На этот призыв ответил категорически: «Нет», призыв был повторен в целом три раза. После этого фигуры визитеров, по его ощущению, как бы «втянулись куда-то наверх». После этого хозяин участка стал более осторожен, перестал жечь по ночам костры, а всю работу решил делать только в светлое время суток.
Тольятти, Центральный район, обычная квартира на третьем этаже, лето:
Хозяин квартиры – мужчина средних лет - вернулся домой. В зале была открыта дверь, и вдруг он увидел, что из-за этой двери появляется гуманоид (в оригинальном рассказе очевидец применял слово "марсиянин" – именно в таком произношении). Рост гуманоида примерно 190 см, обтягивающее по форме тела зеленое трико с капюшоном, черты лица не слишком-то различимы - лицо выглядело как радужное световое пятно. Через эту «радугу» виднелись только глаза существа - очень вытянутые, коричневого цвета. Очевидец отмечал, что у него самого в момент визита было какое-то неприятное сильно подавленное состояние вплоть до того, что двигаться он не мог. Внезапно гуманоид исчез - просто пропал из виду. У мужчины почти сразу же восстановилась способность двигаться, он подбежал к окну и увидел удаляющийся НЛО в форме юлы.
Тольятти, Центральный район, другой жилой дом, осень:
Хозяйка квартиры легла спать в зале. Дверь на балкон, находившаяся здесь же, в зале, была открыта. Этаж четвертый. Не успела закрыть глаза, как увидела, что снаружи напротив ее балкона зависла "тарелка" с мигающими огоньками по краям. Точнее описать ее внешний вид она пока не сумела. В "тарелке" она увидела нескольких человек в блестящих скафандрах. Было ощущение, что они или сами светились, или были подсвечены от какого-то источника света. Произнеся типичное "полетели с нами", пришельцы услышали в ответ категорическое: "Нет! Не могу, у меня семья, дети". Такой же визит повторился через несколько дней и с тем же результатом. Третьей попытки странные визитеры не стали делать, видимо, двух отказов оказалось достаточно.
[Кінець]
Осматривая себя дома вдвоем с женой, кроме упомянутого непонятного предмета за ухом, обнаружили на шее трехцветное "клеймо", светившееся в темноте. Его форма - в центре как бы массивная точка, а от нее концентрические окружности разного цвета.
После этих событий мужчина обнаружил, что может читать чужие мысли при том условии, что человек перед этим должен выпить хотя бы один стакан воды. Кстати, когда ехал в троллейбусе, чувствовал, что во рту все было заполнено какой-то «ватой». Постороннее вещество мешало, хотя материального предмета в виде ваты во рту не было. А потом это ощущение исчезло само собой.
Тольятти, Центральный район, зима:
По поводу какой-то хвори пожилая женщина, инженер на пенсии, отправилась на прием к врачу. На дорожке около поликлиники ей перегородили дорогу два молодых человека в целом обычного вида. Необычным в них было только то, что они оба были окружены радужной коконообразной оболочкой, которая вращалась вокруг каждого из них. Женщина была настолько удивлена, что чуть было не протерла себе глаза – не мерещится ли…
Эти двое сказали ей со странной интонацией: "Лечиться идешь? Ну, лечись, лечись..." Через пару десятков минут, ожидая приема у врача, эта женщина услышала крик - в приемный покой вбежала девушка лет двадцати в слезах и с криком: "Помогите, меня инопланетяне хотели забрать!" Расспросы позволили выяснить, что и эта девушка видела тех же самых двоих «людей» в тех же самых радужных «коконах».
Дачный массив напротив Тольятти на правом берегу Волги, июль:
Хозяину участка не спалось, он ночью зажег костер посреди участка, а сам стал заниматься мелкой работой. В какой-то момент времени отошел к границе участка в темную зону. Только собрался возвращаться к костру, как увидел, что вокруг него возникли семь фигур странного вида – высокие, в одежде, напоминающей комбинезоны с круглыми шлемами. Они окружили его, раздался голос: «Летим с нами». На этот призыв ответил категорически: «Нет», призыв был повторен в целом три раза. После этого фигуры визитеров, по его ощущению, как бы «втянулись куда-то наверх». После этого хозяин участка стал более осторожен, перестал жечь по ночам костры, а всю работу решил делать только в светлое время суток.
Тольятти, Центральный район, обычная квартира на третьем этаже, лето:
Хозяин квартиры – мужчина средних лет - вернулся домой. В зале была открыта дверь, и вдруг он увидел, что из-за этой двери появляется гуманоид (в оригинальном рассказе очевидец применял слово "марсиянин" – именно в таком произношении). Рост гуманоида примерно 190 см, обтягивающее по форме тела зеленое трико с капюшоном, черты лица не слишком-то различимы - лицо выглядело как радужное световое пятно. Через эту «радугу» виднелись только глаза существа - очень вытянутые, коричневого цвета. Очевидец отмечал, что у него самого в момент визита было какое-то неприятное сильно подавленное состояние вплоть до того, что двигаться он не мог. Внезапно гуманоид исчез - просто пропал из виду. У мужчины почти сразу же восстановилась способность двигаться, он подбежал к окну и увидел удаляющийся НЛО в форме юлы.
Тольятти, Центральный район, другой жилой дом, осень:
Хозяйка квартиры легла спать в зале. Дверь на балкон, находившаяся здесь же, в зале, была открыта. Этаж четвертый. Не успела закрыть глаза, как увидела, что снаружи напротив ее балкона зависла "тарелка" с мигающими огоньками по краям. Точнее описать ее внешний вид она пока не сумела. В "тарелке" она увидела нескольких человек в блестящих скафандрах. Было ощущение, что они или сами светились, или были подсвечены от какого-то источника света. Произнеся типичное "полетели с нами", пришельцы услышали в ответ категорическое: "Нет! Не могу, у меня семья, дети". Такой же визит повторился через несколько дней и с тем же результатом. Третьей попытки странные визитеры не стали делать, видимо, двух отказов оказалось достаточно.
[Кінець]
Тольятти, завод ЖБИ, май, полночь:
Женщина работала сторожем на заводе много лет, но такого с ней ни до, ни после не происходило.
В этот день она заступила на пост в полночь, час спустя обошла территорию и вернулась в будку, присела на кушетку, а через пару минут почувствовала, что над ее головой закрутился какой-то вихрь (даже волосы за ним потянулись). Эта неведомая сила начала подниматься вверх и поднимать за собой ее. Подчинилась, встала – все прекратилось. Она села, и опять закрутился вихрь над головой – опять встала, ущипнула себя – щипок был болезненным, отчего немного успокоилась, дескать, в сознании еще… В будке было светло (свет отключать запрещалось по технике безопасности).
И тут она увидела, что дверь в будку раскрыта, а около входа стоят 5 или 6 пришельцев (сколько их точно было - не посчитала из-за удивления). Внешность пришельцев была такова. Тела худощавые, тонкие, будто слабые. Рост примерно от 1,2 до 1,65 (да, они были разного роста…). Комбинезон белый с голубым оттенком, поблескивающий, будто посыпан кусочками битого зеркала. Вырез у комбинезона сделан «мыском», без воротника. Опознавательных знаков на одежде не было. Глаза без уголков, зрачок большой, черный, без радужки, брови как обычно, лоб высокий. У одного из пришельцев заметила морщины. Нос был, но форму его не запомнила. Кожа на лицах бугристая, как после оспы, а цвет ее как у переспелой малины. Ушей не видела. Волосы, брови и губы рыжего цвета. Позвали ее как бы механистичным голосом: «Пойдем с нами. Пойдем с нами. Пойдем с нами».
Голос - тенор, но не писклявый. При разговоре с ней самый высокий из этих субъектов шевелил губами, а остальные как статисты - ни речи, ни мимики. Женщина отказалась категорически и не раздумывая, куда и зачем ее зовут. Эти «малиновые» развернулись и друг за другом, как куклы, ушли из пределов ее видимости. Она, вздохнув с облегчением, села на кушетку, но тут же, словно опомнившись, вскочила, схватила ружье и оббежала всю свою территорию. Никого не обнаружив, вернулась в будку, и только тут заметила, что ни болей, ни одышки нет (а у нее была группа инвалидности по причине сердечного заболевания, она и двигаться-то быстро обычно не могла). Не появлялись боли и в дальнейшем.
Тольятти, «Синтезкаучук», территория заводских железнодорожных путей:
Середина восьмидесятых годов. Работник этого завода, отработав смену, возвращался домой. Было лето, светлое время суток. Территория эта многолюдностью не отличается, но он привык и спокойно направлялся в сторону остановки. Когда ему перегородили путь двое в серебристых комбинезонах, ростом каждый метра по два с половиной, он не испугался, но насторожился – что это еще за верзилы? На удивление тонким голосом, не соответствовавшим такому росту, один из верзил сказал ему: «Летим с нами!» - и стал перегораживать ему дорогу. Второй тоже держался рядом. Но что такое – отвлечь уставшего рабочего человека от мыслей о скором отдыхе?! Реакция со стороны этого человека была вполне предсказуемая: «Это еще что за шутки! – возмутился он. – А ну, пошли отсюда, оба!» Эти двое отскочили в сторону и исчезли, как их и не было.
Тольятти, тропинка от остановки к железнодорожному вокзалу, осень:
Женщина спешила на электричку. С натугой волоча внушительные сумки, она, тем не менее, немного тревожилась. Дорога там и вообще-то многолюдностью не отличается, а тут она была совсем пустая. К ее удивлению, посреди дороги ей навстречу попался человек средних лет в старомодном простеньком плаще. Он задал вопрос, смысл которого до нее дошел не сразу: «Скажите, какая сейчас эпоха?» Она удивленно посмотрела и ничего не ответила. Мужчина продолжил вопрос: «Кто сейчас правит?» Женщина повертела бы пальцем у виска, но руки были заняты сумками. Разминулись. Через пару шагов она обернулась – а никого в пределах видимости уже не было. Как появился из ниоткуда, так и пропал в никуда…
<...>
Джерело
Женщина работала сторожем на заводе много лет, но такого с ней ни до, ни после не происходило.
В этот день она заступила на пост в полночь, час спустя обошла территорию и вернулась в будку, присела на кушетку, а через пару минут почувствовала, что над ее головой закрутился какой-то вихрь (даже волосы за ним потянулись). Эта неведомая сила начала подниматься вверх и поднимать за собой ее. Подчинилась, встала – все прекратилось. Она села, и опять закрутился вихрь над головой – опять встала, ущипнула себя – щипок был болезненным, отчего немного успокоилась, дескать, в сознании еще… В будке было светло (свет отключать запрещалось по технике безопасности).
И тут она увидела, что дверь в будку раскрыта, а около входа стоят 5 или 6 пришельцев (сколько их точно было - не посчитала из-за удивления). Внешность пришельцев была такова. Тела худощавые, тонкие, будто слабые. Рост примерно от 1,2 до 1,65 (да, они были разного роста…). Комбинезон белый с голубым оттенком, поблескивающий, будто посыпан кусочками битого зеркала. Вырез у комбинезона сделан «мыском», без воротника. Опознавательных знаков на одежде не было. Глаза без уголков, зрачок большой, черный, без радужки, брови как обычно, лоб высокий. У одного из пришельцев заметила морщины. Нос был, но форму его не запомнила. Кожа на лицах бугристая, как после оспы, а цвет ее как у переспелой малины. Ушей не видела. Волосы, брови и губы рыжего цвета. Позвали ее как бы механистичным голосом: «Пойдем с нами. Пойдем с нами. Пойдем с нами».
Голос - тенор, но не писклявый. При разговоре с ней самый высокий из этих субъектов шевелил губами, а остальные как статисты - ни речи, ни мимики. Женщина отказалась категорически и не раздумывая, куда и зачем ее зовут. Эти «малиновые» развернулись и друг за другом, как куклы, ушли из пределов ее видимости. Она, вздохнув с облегчением, села на кушетку, но тут же, словно опомнившись, вскочила, схватила ружье и оббежала всю свою территорию. Никого не обнаружив, вернулась в будку, и только тут заметила, что ни болей, ни одышки нет (а у нее была группа инвалидности по причине сердечного заболевания, она и двигаться-то быстро обычно не могла). Не появлялись боли и в дальнейшем.
Тольятти, «Синтезкаучук», территория заводских железнодорожных путей:
Середина восьмидесятых годов. Работник этого завода, отработав смену, возвращался домой. Было лето, светлое время суток. Территория эта многолюдностью не отличается, но он привык и спокойно направлялся в сторону остановки. Когда ему перегородили путь двое в серебристых комбинезонах, ростом каждый метра по два с половиной, он не испугался, но насторожился – что это еще за верзилы? На удивление тонким голосом, не соответствовавшим такому росту, один из верзил сказал ему: «Летим с нами!» - и стал перегораживать ему дорогу. Второй тоже держался рядом. Но что такое – отвлечь уставшего рабочего человека от мыслей о скором отдыхе?! Реакция со стороны этого человека была вполне предсказуемая: «Это еще что за шутки! – возмутился он. – А ну, пошли отсюда, оба!» Эти двое отскочили в сторону и исчезли, как их и не было.
Тольятти, тропинка от остановки к железнодорожному вокзалу, осень:
Женщина спешила на электричку. С натугой волоча внушительные сумки, она, тем не менее, немного тревожилась. Дорога там и вообще-то многолюдностью не отличается, а тут она была совсем пустая. К ее удивлению, посреди дороги ей навстречу попался человек средних лет в старомодном простеньком плаще. Он задал вопрос, смысл которого до нее дошел не сразу: «Скажите, какая сейчас эпоха?» Она удивленно посмотрела и ничего не ответила. Мужчина продолжил вопрос: «Кто сейчас правит?» Женщина повертела бы пальцем у виска, но руки были заняты сумками. Разминулись. Через пару шагов она обернулась – а никого в пределах видимости уже не было. Как появился из ниоткуда, так и пропал в никуда…
<...>
Джерело
26 лютого 1966 року в Римі, Італія, поштовий службовець і художник Лучано Гасбаррі раптово прокинувся о 2:00 ночі: сліпуче світло та голос кликали його до майстерні.
Там він опинився перед істотою, яка стояла приблизно в двох метрах перед ним - це був високий гуманоїд, у сріблястому костюмі та шоломі, на грудях у нього була якась «ромашка» з «пелюстками», які ворушилися й блимали.
Істота сказала, що його звуть «Никодим», що він має позаземне походження і може за бажанням матеріалізуватися в фізичному тілі.
У шоломі можна було побачити «прозоре віконечко», крізь яке Гасбаррі бачив своє обличчя, яке здавалося «анатомічно відмінним» від людського, його очі були «червоні та блискучі».
Лучано впізнав в цьому обличчі форми, які він намалював кілька місяців тому перебуваючи у стані трансу. Пізніше Гасбаррі матиме ще зустрічі з іншими істотами з різних планет Сонячної системи.
Раніше про випадок Лучано Гасбаррі
Moreno Tambellini, UFO e Alieni in Italia
Там він опинився перед істотою, яка стояла приблизно в двох метрах перед ним - це був високий гуманоїд, у сріблястому костюмі та шоломі, на грудях у нього була якась «ромашка» з «пелюстками», які ворушилися й блимали.
Істота сказала, що його звуть «Никодим», що він має позаземне походження і може за бажанням матеріалізуватися в фізичному тілі.
У шоломі можна було побачити «прозоре віконечко», крізь яке Гасбаррі бачив своє обличчя, яке здавалося «анатомічно відмінним» від людського, його очі були «червоні та блискучі».
Лучано впізнав в цьому обличчі форми, які він намалював кілька місяців тому перебуваючи у стані трансу. Пізніше Гасбаррі матиме ще зустрічі з іншими істотами з різних планет Сонячної системи.
Раніше про випадок Лучано Гасбаррі
Moreno Tambellini, UFO e Alieni in Italia
Повідомлення з архіву Комісії по вивченню аномальних явищ (Комиссия АЯ) про дивний "драконячій хвіст, що спостерігався в небі над селищем Ольшанка, в Житомирській області, УРСР, 25 січня 1988 року.
Детальніше про випадок
Детальніше про випадок
"25 января 1988 г. я находился в селе Ольшанка Чудновского района Житомирской области, где я остановился, где живет моя мама по улице Бабушковского, 43.
В тот день примерно с 14:45 в течение примерно 0,5 часа мы с мамой и соседями наблюдали в небе явление, которое было настолько необычным и неожиданным, что оно может представлять интерес для вашей комиссии.
Вот его подробное описание: во время наблюдения я находился недалеко от дома моей матери. В северо-северо-восточной части неба я увидел длинную темную вертикальную линию, свисающую с серых облаков в верхней части неба. Верхний конец полосы перекрывал облака на несколько метров. Полоса была светлее облаков в этом месте. Нижний, более длинный конец полосы, был примерно такой же ширины и темно-серого цвета, и был направлен вниз. Это было похоже на хвост дракона в небе.
Нижний конец полосы от края облаков и ниже находился в безоблачной части серого неба. Верхний конец полосы наблюдался под углом около 45 градусов к земле. Трудно оценить длину полосы, потому что расстояние до неё было около 1 км на глаз. Конец «хвоста» находился примерно в 50-100 метрах от земли. Ширина «хвоста», очевидно, несколько метров, я наблюдал за линией в течение 15-20 минут непрерывно. Затем я снова посмотрел на небо примерно через 20 минут. Полоса, которая до этого была неподвижной, несмотря на небольшой ветер, наблюдалась на той же высоте, но уже на востоке. Он стал уже, а его верхний конец, видимый на фоне облаков, изогнулся под углом 1200 градусов".
В тот день примерно с 14:45 в течение примерно 0,5 часа мы с мамой и соседями наблюдали в небе явление, которое было настолько необычным и неожиданным, что оно может представлять интерес для вашей комиссии.
Вот его подробное описание: во время наблюдения я находился недалеко от дома моей матери. В северо-северо-восточной части неба я увидел длинную темную вертикальную линию, свисающую с серых облаков в верхней части неба. Верхний конец полосы перекрывал облака на несколько метров. Полоса была светлее облаков в этом месте. Нижний, более длинный конец полосы, был примерно такой же ширины и темно-серого цвета, и был направлен вниз. Это было похоже на хвост дракона в небе.
Нижний конец полосы от края облаков и ниже находился в безоблачной части серого неба. Верхний конец полосы наблюдался под углом около 45 градусов к земле. Трудно оценить длину полосы, потому что расстояние до неё было около 1 км на глаз. Конец «хвоста» находился примерно в 50-100 метрах от земли. Ширина «хвоста», очевидно, несколько метров, я наблюдал за линией в течение 15-20 минут непрерывно. Затем я снова посмотрел на небо примерно через 20 минут. Полоса, которая до этого была неподвижной, несмотря на небольшой ветер, наблюдалась на той же высоте, но уже на востоке. Он стал уже, а его верхний конец, видимый на фоне облаков, изогнулся под углом 1200 градусов".
Дивне створіння, вкрите хутром, яке навесні 1970 року зненацька вистрибнуло на залізничні колії перед двома рибалками, біля Шелбі-Сіті, (нині Джанкшн-Сіті), Кентуккі
Більше про випадок
Більше про випадок
Навесні 1970 року, близько полудня двоє друзів вирушили сходити порибалити на ставок, розташований за кілька миль на схід від залізничних колій L&N. біля Шелбі-Сіті, (нині Джанкшн-Сіті), Кентуккі. Головний свідок повинен був повернутися додому до обіду, тому через деякий час, він вирушив назад сам, залишивши свого друга ловити окунів в ставку.
Коли він повертався назад, щось приземлилося на колії прямо перед ним, тобто коли він каже «приземлилася», він має на увазі «стрибнула», тому що все, що він бачив, було розмитим, а потім з'явилася ця істота
Вона була близько 4 футів заввишки і стояла, або сиділа навпочіпки на двох ногах. Товсте тіло було вкрите справжнім тонким хутром, маленька кругла голова рухалася, як у сови, майже по колу. У створіння були маленькі круглі оченята і повний рот гострих, як бритва, зубів - майже таки як у кажана.
Обличчя теж було "кажанячим", маленькі вуха та маленький ніс. Губ не було, тільки зуби. Веретеноподібні руки виглядали так, ніби вони виходили з грудей, і мали довгі пальці, на великі пальці на кожній руці з довгими кігтями. На руках не було ні волосся, ні шерсті, вони виглядали слизькими і маслянистими на вигляд.
Істота, очевидно, погано бачила при денному світлі, тому що сильно мружилася і так і не помітила свідка, хоча приземлилася прямо перед ним - дивне створіння поводилося так, ніби спостерігало за потягами, час від часу терлося своєю крихітною голівкою об руку.
Дивлячись прямо на свідка, воно не бачило його, хоча він був лише за 30 або 40 футів від нього і міг бачити, як ворушиться його шерсть. Істота не видавала жодного звуку.
Свідок був ошелешений - ніколи в житті він не бачив нічого подібного, ні раніше і ні з тих пір. Спочатку він не злякався, бо не знав, чого очікувати, але тримаючи в одній руці коробку зі снастями, а в іншій - вудку, він згадав, що має мисливський ніж і вирішив його дістати. Коли він перекладав вудку з руки в руку, то забряжчав коробкою зі снастями, і саме тоді істота почула його.
Він нахилився вперед, примружила очі і побачивши свідка, відступила назад і трохи надулася. Свідок подумав, що вона збирається напасти на нього і висмикнув свій ніж.
Коли він це зробив, істота злетіла так швидко, що була схожа на розмиту пляму - одним стрибком вона перелетіла через паркан на відстані близько 40 футів і у мить зникла, настільки швидко, що свідок не міг збагнути, наскільки швидко вона могла рухатися.
Він кинувся бігти туди, де воно перестрибнуло паркан, але більше ніколи його не бачив. Неподалік від того місця, де він бачив істоту, знаходилося старе сімейне кладовище з могилами із плит та оточене кам'яною стіною навколо. На цьому кладовищі під могилами є величезні діри. Бабуся розповідала йому про невідому істоту, яку старі люди називають «Graverobber», що дуже швидко рухається та риє ями на кладовищах.
Barton M. Nunnelly, 'The Inhumanoids: Real Encounters with Beings that can't Exist!,; 2011, pp. 88-89
Коли він повертався назад, щось приземлилося на колії прямо перед ним, тобто коли він каже «приземлилася», він має на увазі «стрибнула», тому що все, що він бачив, було розмитим, а потім з'явилася ця істота
Вона була близько 4 футів заввишки і стояла, або сиділа навпочіпки на двох ногах. Товсте тіло було вкрите справжнім тонким хутром, маленька кругла голова рухалася, як у сови, майже по колу. У створіння були маленькі круглі оченята і повний рот гострих, як бритва, зубів - майже таки як у кажана.
Обличчя теж було "кажанячим", маленькі вуха та маленький ніс. Губ не було, тільки зуби. Веретеноподібні руки виглядали так, ніби вони виходили з грудей, і мали довгі пальці, на великі пальці на кожній руці з довгими кігтями. На руках не було ні волосся, ні шерсті, вони виглядали слизькими і маслянистими на вигляд.
Істота, очевидно, погано бачила при денному світлі, тому що сильно мружилася і так і не помітила свідка, хоча приземлилася прямо перед ним - дивне створіння поводилося так, ніби спостерігало за потягами, час від часу терлося своєю крихітною голівкою об руку.
Дивлячись прямо на свідка, воно не бачило його, хоча він був лише за 30 або 40 футів від нього і міг бачити, як ворушиться його шерсть. Істота не видавала жодного звуку.
Свідок був ошелешений - ніколи в житті він не бачив нічого подібного, ні раніше і ні з тих пір. Спочатку він не злякався, бо не знав, чого очікувати, але тримаючи в одній руці коробку зі снастями, а в іншій - вудку, він згадав, що має мисливський ніж і вирішив його дістати. Коли він перекладав вудку з руки в руку, то забряжчав коробкою зі снастями, і саме тоді істота почула його.
Він нахилився вперед, примружила очі і побачивши свідка, відступила назад і трохи надулася. Свідок подумав, що вона збирається напасти на нього і висмикнув свій ніж.
Коли він це зробив, істота злетіла так швидко, що була схожа на розмиту пляму - одним стрибком вона перелетіла через паркан на відстані близько 40 футів і у мить зникла, настільки швидко, що свідок не міг збагнути, наскільки швидко вона могла рухатися.
Він кинувся бігти туди, де воно перестрибнуло паркан, але більше ніколи його не бачив. Неподалік від того місця, де він бачив істоту, знаходилося старе сімейне кладовище з могилами із плит та оточене кам'яною стіною навколо. На цьому кладовищі під могилами є величезні діри. Бабуся розповідала йому про невідому істоту, яку старі люди називають «Graverobber», що дуже швидко рухається та риє ями на кладовищах.
Barton M. Nunnelly, 'The Inhumanoids: Real Encounters with Beings that can't Exist!,; 2011, pp. 88-89
Вестник Похищенных Пришельцями (Journals of abducted by aliens Magazine) № 1/2, 2014
Збірки спілкування з абдуктантами, написані О. Пак та опубліковані українським порталом «Новости Уфологии»
Збірки спілкування з абдуктантами, написані О. Пак та опубліковані українським порталом «Новости Уфологии»
"Космічно-механічна мумія", що з'явилась під час потрійного викрадення неподалік Бісмарка, Північна Дакота, серпень 1975 року
Більше про "alien meccano-mummy"
Більше про "alien meccano-mummy"
Пізно ввечері 26 серпня 1975 року Сандра Ларсон, її хлопець та донька Джекі їхали на авто до Бісмарка, штат Північна Дакота, коли з неба з гуркотом спустилися помаранчеві кулі, що швидко наблизилися до їхнього автомобіля. Несподівано усі троє відчули дивне знерухомлення та «застрягання», здавалося що вони вмерзли в лід.
Через деякій час Сандра, яка була за кермом, прийшла до тями і збагнула, що несподівано опинилася на задньому сидінні, в той час як її дочка перемістилась на переднє. Почуваючись себе розгубленими та дезорієнтованими, вони зупинилася на заправці, щоб виявити,де вони втратили цілу годину часу.
Пізніше Сандра і Джекі пройдуть декілька сеансів гіпнозу від психолога Р. Лео Спрінкла з Університету Вайомінгу, під час яких Сандра згадала, що її левітували до одного з НЛО, де її оглянула дивна істота.
За словами жінки, це створіння мало великі, вирячені очі, які дивилися з голови, вкритої тим що виглядало як обгортки - «як у мумії»; довгі руки були зроблені зі з'єднаних смуг металу, як у дитячому конструкторі «Meccano», а тіло було вкрите чимось, що Сандра описала як «коричневий вініл»
Аналіз випадку / Aналіз випадку 2
Через деякій час Сандра, яка була за кермом, прийшла до тями і збагнула, що несподівано опинилася на задньому сидінні, в той час як її дочка перемістилась на переднє. Почуваючись себе розгубленими та дезорієнтованими, вони зупинилася на заправці, щоб виявити,де вони втратили цілу годину часу.
Пізніше Сандра і Джекі пройдуть декілька сеансів гіпнозу від психолога Р. Лео Спрінкла з Університету Вайомінгу, під час яких Сандра згадала, що її левітували до одного з НЛО, де її оглянула дивна істота.
За словами жінки, це створіння мало великі, вирячені очі, які дивилися з голови, вкритої тим що виглядало як обгортки - «як у мумії»; довгі руки були зроблені зі з'єднаних смуг металу, як у дитячому конструкторі «Meccano», а тіло було вкрите чимось, що Сандра описала як «коричневий вініл»
Аналіз випадку / Aналіз випадку 2
Контакт 3-го роду на Харківщині, 2007 рік
Свідок, Кондіна Віра Миколаївна, 57 років, була в квартирі разом з повнолітньою донькою Оксаною. Раптово вони почули на власному балконі якийсь гуркіт. Балкон в той момент був відчиненим. Коли вони пішли подивитись, що сталось, то побачили на балконі істоту: невисокого зросту, схожу на дівчинку. На голові волосся, зі стрижкою "каре" і бантиком.
Колір волосся, шкіри та "бантику" - металево-сірий. Одягнена в накидку до колін зелено-камуфляжного кольору. Обличчя теж металево-сірого кольору, великі очі з віями, маленький ніс та дуже маленький рот (цитую: "майже як кома(запятая)"). Будова очей схожа на людську (тільки більші), за виключенням того, що райдужка, якщо вона була, чорного кольору і зливалась з зіницями. Очі моргали. Істота переводила погляд то на Віру Миколаївне, то на її доньку.
Перелякавшись за доньку (про себе Віра Миколаївна в той момент не думала), а особливо, коли згадала всілякі історії про прибульців, що викрадають людей, вона спробувала собою затулити Оксану, і подумки (так як від хвилювання їй було важко щось сказати вголос), вона звернулась до дівчинки-прибульця: "Іди з миром!". Майже одразу після цього істота швидко підтягнулась на поруччах балкону і зістрибнула вниз (поверх був не перший).
Віра Миколаївна вибігла на балкон, і встигла помітити, що істота не розбилась, а спускається вниз на своїй накидці, що відкрилась на манір парашута.
Коли істота приземлилась, накидка знов склалась, а сама істота швидко побігла, за словами Віри Миколаївни, імовірно в підвал будинку.
Коли істота зникла, вона запитала у доньки, чи та це теж бачила, так як вона сама вже не вірила своїм очам. Донька підтвердила. Крім того, Віра Миколаївна зауважила, що у погляді істоти а також у погляді доньки щось змінювалось, коли ще перед "стрибком з балкона" істота дивилась у вічі доньки. Щось, що підказало їй, що вони (дівчинка-прибулець та Оксана) якщо і не знайомі між собою, то в крайньому разі, бачать одне одного не в перше.
Повідомлення було записане зі слів Віри Миколаївни, при цьому поговорити з донькою наразі вона не дозволила, так як їй наразі не можна хвилюватися у зв`язку з тим, що на момент звернення на гарячу лінію, Оксана була вагітна, а спогади про той день можуть негативно вплинути за здоров'я дитини.
Крім того, пережитий стрес у той момент, розвинувся у Віри Миколаївни у постійний страх залишати відчиненим балкон. З тих пір балкон вона не залишає відчиненими навіть у найгарячіші дні літа, не кажучи вже про інші, менш теплі пори року.
Повідомлення отримане на гарячу лінію УФОДОС-Київ у січні 2012 року
Свідок, Кондіна Віра Миколаївна, 57 років, була в квартирі разом з повнолітньою донькою Оксаною. Раптово вони почули на власному балконі якийсь гуркіт. Балкон в той момент був відчиненим. Коли вони пішли подивитись, що сталось, то побачили на балконі істоту: невисокого зросту, схожу на дівчинку. На голові волосся, зі стрижкою "каре" і бантиком.
Колір волосся, шкіри та "бантику" - металево-сірий. Одягнена в накидку до колін зелено-камуфляжного кольору. Обличчя теж металево-сірого кольору, великі очі з віями, маленький ніс та дуже маленький рот (цитую: "майже як кома(запятая)"). Будова очей схожа на людську (тільки більші), за виключенням того, що райдужка, якщо вона була, чорного кольору і зливалась з зіницями. Очі моргали. Істота переводила погляд то на Віру Миколаївне, то на її доньку.
Перелякавшись за доньку (про себе Віра Миколаївна в той момент не думала), а особливо, коли згадала всілякі історії про прибульців, що викрадають людей, вона спробувала собою затулити Оксану, і подумки (так як від хвилювання їй було важко щось сказати вголос), вона звернулась до дівчинки-прибульця: "Іди з миром!". Майже одразу після цього істота швидко підтягнулась на поруччах балкону і зістрибнула вниз (поверх був не перший).
Віра Миколаївна вибігла на балкон, і встигла помітити, що істота не розбилась, а спускається вниз на своїй накидці, що відкрилась на манір парашута.
Коли істота приземлилась, накидка знов склалась, а сама істота швидко побігла, за словами Віри Миколаївни, імовірно в підвал будинку.
Коли істота зникла, вона запитала у доньки, чи та це теж бачила, так як вона сама вже не вірила своїм очам. Донька підтвердила. Крім того, Віра Миколаївна зауважила, що у погляді істоти а також у погляді доньки щось змінювалось, коли ще перед "стрибком з балкона" істота дивилась у вічі доньки. Щось, що підказало їй, що вони (дівчинка-прибулець та Оксана) якщо і не знайомі між собою, то в крайньому разі, бачать одне одного не в перше.
Повідомлення було записане зі слів Віри Миколаївни, при цьому поговорити з донькою наразі вона не дозволила, так як їй наразі не можна хвилюватися у зв`язку з тим, що на момент звернення на гарячу лінію, Оксана була вагітна, а спогади про той день можуть негативно вплинути за здоров'я дитини.
Крім того, пережитий стрес у той момент, розвинувся у Віри Миколаївни у постійний страх залишати відчиненим балкон. З тих пір балкон вона не залишає відчиненими навіть у найгарячіші дні літа, не кажучи вже про інші, менш теплі пори року.
Повідомлення отримане на гарячу лінію УФОДОС-Київ у січні 2012 року
Десь у червні-липні 1997 року, місцевий хлопець Антон, який нещодавно закінчив університет, повертався вечері додому, в селище Криничне, Вільнянського р-ну, Запорізької області
На дорозі нікого не було, і тому Антон дуже здивувався коли побачив не менше семи абсолютно однакових, чорних автомобілів невідомої іноземної марки, які проїхали повз нього.
Пізніше, опівночі того ж дня, вже перебуваючи у себе вдома, він помітив дуже дивне створіння, яке дивилося на нього крізь вікно. Воно віддалено виглядало як одноокий восьминіг, вкритий бородавчастими наростами. Переляканий свідок відскочив від вікна, щоб не дивитись на страхіття, але щось змусило його негайно повернутися та знову поглянути на істоту за вікном, яка після цього зникла.
Після цього випадку, Антон почав чути голоси у своїй голові, які попереджали, відчув на собі феномен "автоматичного письма" та отримав здатність до "астральних польотів у інші світи"
З листа свідка до газети "Инопланетянин" № 42, 1 листопада 2005 року
На дорозі нікого не було, і тому Антон дуже здивувався коли побачив не менше семи абсолютно однакових, чорних автомобілів невідомої іноземної марки, які проїхали повз нього.
Пізніше, опівночі того ж дня, вже перебуваючи у себе вдома, він помітив дуже дивне створіння, яке дивилося на нього крізь вікно. Воно віддалено виглядало як одноокий восьминіг, вкритий бородавчастими наростами. Переляканий свідок відскочив від вікна, щоб не дивитись на страхіття, але щось змусило його негайно повернутися та знову поглянути на істоту за вікном, яка після цього зникла.
Після цього випадку, Антон почав чути голоси у своїй голові, які попереджали, відчув на собі феномен "автоматичного письма" та отримав здатність до "астральних польотів у інші світи"
З листа свідка до газети "Инопланетянин" № 42, 1 листопада 2005 року
Італієць Мауріціо Кавалло з міста з Верчеллі стверджує, що у вересні 1981 року його викрали інопланетяни планети Кларіон, яка розташована в галактиці Орел, за 150 000 світлових років від Землі.
За словами Кавалло, він отримав свій перший контактний досвід у 7 років, але той стерся з його пам'яті. Пізніше Коли його вперше викрали інопланетяни в 1981 році і доставили на секретну базу в тропічних лісах Амазонки, він згадав перший контакт, що відбувся в дитинстві,
Кавалло стверджував, що кілька разів знімав на камеру інопланетян. Він описав їх як схожих на нас, але риси їхнього обличчя трохи відрізнялися від наших. Звичайно, такі заяви викликали різку критику, і багато хто вважає, що фотографії інопланетян з людськими рисами могли бути відфотошоплені.
За словами Кавалло, він отримав свій перший контактний досвід у 7 років, але той стерся з його пам'яті. Пізніше Коли його вперше викрали інопланетяни в 1981 році і доставили на секретну базу в тропічних лісах Амазонки, він згадав перший контакт, що відбувся в дитинстві,
Кавалло стверджував, що кілька разів знімав на камеру інопланетян. Він описав їх як схожих на нас, але риси їхнього обличчя трохи відрізнялися від наших. Звичайно, такі заяви викликали різку критику, і багато хто вважає, що фотографії інопланетян з людськими рисами могли бути відфотошоплені.