Так-так, а як я упустила, що вбивцеботика екранізують? Щиро і радісно очікую ^_^
Ситуація, наразі, десь отака - якщо не брати у розрахунок щось, що читається з кіндла, або слухається з Абук. Тому - розповідайте. Що читається хорошого? Скільки котів за цей тиждень погладили? (або собань. Або щуриків. Або хомʼяків - в усіх різні преференції) Як справляєтесь з абсолютно скаженим рівнем накруту від новин?
Надзвичайна Ґрейс Адамс - Фран Літлвуд
Той невдобний момент, коли купляєш книгу, про яку нічого не чула - суто кошик добити до безкоштовної доставки, потім береш її в одну з тривог в підвал - бо воно ж виглядає, як якийсь легенький романчик, та й за описом таке саме... А потім - просто офігіваєш, бо випадково серед піску знайшовся діамант #топ_місяця #топ_взагалі
Ґрейс йде через все місто, щоб подарувати торт своїй доньці на шістнадцятиріччя. Впродовж цієї подорожі очищення вона рефлексує про своїє життя, згадує якісь події, що привели її саму в ту точку, де вона наразі знаходиться, обдумує свої стосунки і досвід материнства.
Книга дуже повільно розкручується, і спочатку виглядає так, що просто абсолютно неврівноважена жіночка, в якої суттєві проблеми по всім фронтам, буде бісити тебе впродовж всієї оповіді. Потім стається перший зсув - бо перестаєш розуміти, як в те, що ми бачимо в розділах, відмічених як "зараз", могла перетворитися ота блискуча поліглотка, якою героїня була 16 років тому. І тільки в кінці стає зрозуміло, чому постійно проводились асоціації в голові то з "Кім Джійон", то з "Ловець у житі". Все, більше сказати не можу - не те, що тут страшні спойлери, просто дуже важливо пройти шлях героїні поступово, і в тому ритмі, як вона йде.
Абсолютно шалено сподобалось те, як історія розкривалась перед моїми очима - дуже повільно, спочатку напів натяками, шар за шаром, по шматочку пазла за раз. Можливо, саме тому читання не далось мені аж так легко - очікувала чогось легенького, а отримала скорботу, мою улюблену тему для дослідження. Взагалі, в книзі сподобалось все - хоча, буду чесною, місцями було боляче. Може бо книги про материнство не є чимось таким, що мені хоч якось близьке, а може тому, що сама стою на порозі саме того віку, коли час дивитися назад і розуміти, що з тієї, що подає надії, я перетворилася в нервову посередність. Хоча ладно, стосовно останнього стадію прийняття давно вже пройшла.
Книга - просто топ з топів, точно хочу її перечитати за якийсь час, і ще й цього разу на цитати розтягнути. А ще - точно рекомендуватиму її своїм панянкам, особливо тим, хто 35+.
Той невдобний момент, коли купляєш книгу, про яку нічого не чула - суто кошик добити до безкоштовної доставки, потім береш її в одну з тривог в підвал - бо воно ж виглядає, як якийсь легенький романчик, та й за описом таке саме... А потім - просто офігіваєш, бо випадково серед піску знайшовся діамант #топ_місяця #топ_взагалі
Ґрейс йде через все місто, щоб подарувати торт своїй доньці на шістнадцятиріччя. Впродовж цієї подорожі очищення вона рефлексує про своїє життя, згадує якісь події, що привели її саму в ту точку, де вона наразі знаходиться, обдумує свої стосунки і досвід материнства.
Книга дуже повільно розкручується, і спочатку виглядає так, що просто абсолютно неврівноважена жіночка, в якої суттєві проблеми по всім фронтам, буде бісити тебе впродовж всієї оповіді. Потім стається перший зсув - бо перестаєш розуміти, як в те, що ми бачимо в розділах, відмічених як "зараз", могла перетворитися ота блискуча поліглотка, якою героїня була 16 років тому. І тільки в кінці стає зрозуміло, чому постійно проводились асоціації в голові то з "Кім Джійон", то з "Ловець у житі". Все, більше сказати не можу - не те, що тут страшні спойлери, просто дуже важливо пройти шлях героїні поступово, і в тому ритмі, як вона йде.
Абсолютно шалено сподобалось те, як історія розкривалась перед моїми очима - дуже повільно, спочатку напів натяками, шар за шаром, по шматочку пазла за раз. Можливо, саме тому читання не далось мені аж так легко - очікувала чогось легенького, а отримала скорботу, мою улюблену тему для дослідження. Взагалі, в книзі сподобалось все - хоча, буду чесною, місцями було боляче. Може бо книги про материнство не є чимось таким, що мені хоч якось близьке, а може тому, що сама стою на порозі саме того віку, коли час дивитися назад і розуміти, що з тієї, що подає надії, я перетворилася в нервову посередність. Хоча ладно, стосовно останнього стадію прийняття давно вже пройшла.
Книга - просто топ з топів, точно хочу її перечитати за якийсь час, і ще й цього разу на цитати розтягнути. А ще - точно рекомендуватиму її своїм панянкам, особливо тим, хто 35+.
Оце пишуть у видавництві про книгу Ганни Улюри 366. А от тут можна цю книгу виграти: один квиток - 50 грн, плюс так лелекам на такмед зберемо, плюс мене з днем народження привітаєте (а він вже за 10 днів…ееех).
Ніч була гучна і взагалі дискомфортна без міри. Взагалі, здається, кожна ніч останнім часом - не дивно, що підплавлює і збиває взагалі всі внутрішні графіки життя. Та намагаюсь навіть в таких обставинах знаходити щось нове - наприклад, зайві 3 години на читання. На фото - трохи підвальної романтики, а в голові - сподівання, що з вами і вашими близькими все в порядку.
Царівна - Ольга Кобилянська
Давно такого не бувало - прочитати книгу, додати її в особистий топ з топів і зовсім не знати, що про неї сказати. Бо зачепила вона мої почуття дуже потужно, а я ж не Кобилянська, щоб ті самі почуття майстерно описувати, ну... #топ_місяця #топ_взагалі
Історія Наталки - сироти, що живе у дядька, і замість стандартного "шляху жінки"(™️) обирає читання і мрії бути письменницею. Книга майстерно описує і внутрішній світ Наталки, і показує світ навколо її очима, її закоханості і роздуми.
З класичною українською літературою в мене у шкільні часи прям не задалось. Так, школу я не перестану в цьому винуватити, та після геніальної книги Семківа "Пригоди української літератури" пообіцяла собі це трохи виправити. А потім пан Рафалович подарував мені томік "Царівни" за донат. А потім, не знаючи про попередній фактаж, котичок Маріко додала саме цей твір в коробочку нашого обміну #міжкультурний_книгообмін (нагадаю, що це рубрика, де я всліпу обмінююсь з іншими блогерками-блогерами книгами, я читаю щось на їхній смак, вони - на мій) - тож діватися нікуди. І сказати, що я в результаті закохалась в історію - взагалі нічого не сказати.
По-перше, книга через спину перекидає той самий стереотип про те, що "українська класика - то про село і його страждання". Бо наша Наталка легко по памʼяті цитує Ніцше, Лессінґа і Гайне - а в неї за плечима виключно самоосвіта, бо ж нащо жінці вчитися, якщо єдине, що від неї треба - стати дружиною і матірʼю? (так розумію, що це авторка писала зі свого досвіду). По-друге, фемінізм. Його тут багато, він тут чистий і викристалізований за найкращими європейськими стандартами. По-третє, сама мова оповіді. Наталка - абсолютна інтровертка, схильна до рефлексій і спостереження, її почуття сильні і щирі, і носить в собі вона значно більше, ніж показує зовні. А через те, що історія подана нам від першої особи - через щоденник панни, цей потік свідомості проходить крізь нас, тож відчуття залученості абсолютно щире і всеосяжне. Дивним чином, було легко читати - і я вдячна за це книзі "Фелікс Австрія", яка стала мені провідником по діалектизмам і застарілим словам, що вийшли з ужитку. Буквально пару разів попадалось щось, що треба було гуглити і не було зрозуміло з контексту.
Роман дивним чином актуальний і зараз - нехай не в тих масштабах, та все одно: про роль жінки в суспільстві, про потенціал українців як нації і про власні амбіції. Історія написана щиро і з любовʼю - що й досі відчувається, навіть століття потому. Точно перечитуватиму, і знаю, що ця книга лишиться в моєму серці надовго - бо я просто не могла її не полюбити.
Давно такого не бувало - прочитати книгу, додати її в особистий топ з топів і зовсім не знати, що про неї сказати. Бо зачепила вона мої почуття дуже потужно, а я ж не Кобилянська, щоб ті самі почуття майстерно описувати, ну... #топ_місяця #топ_взагалі
Історія Наталки - сироти, що живе у дядька, і замість стандартного "шляху жінки"(™️) обирає читання і мрії бути письменницею. Книга майстерно описує і внутрішній світ Наталки, і показує світ навколо її очима, її закоханості і роздуми.
З класичною українською літературою в мене у шкільні часи прям не задалось. Так, школу я не перестану в цьому винуватити, та після геніальної книги Семківа "Пригоди української літератури" пообіцяла собі це трохи виправити. А потім пан Рафалович подарував мені томік "Царівни" за донат. А потім, не знаючи про попередній фактаж, котичок Маріко додала саме цей твір в коробочку нашого обміну #міжкультурний_книгообмін (нагадаю, що це рубрика, де я всліпу обмінююсь з іншими блогерками-блогерами книгами, я читаю щось на їхній смак, вони - на мій) - тож діватися нікуди. І сказати, що я в результаті закохалась в історію - взагалі нічого не сказати.
По-перше, книга через спину перекидає той самий стереотип про те, що "українська класика - то про село і його страждання". Бо наша Наталка легко по памʼяті цитує Ніцше, Лессінґа і Гайне - а в неї за плечима виключно самоосвіта, бо ж нащо жінці вчитися, якщо єдине, що від неї треба - стати дружиною і матірʼю? (так розумію, що це авторка писала зі свого досвіду). По-друге, фемінізм. Його тут багато, він тут чистий і викристалізований за найкращими європейськими стандартами. По-третє, сама мова оповіді. Наталка - абсолютна інтровертка, схильна до рефлексій і спостереження, її почуття сильні і щирі, і носить в собі вона значно більше, ніж показує зовні. А через те, що історія подана нам від першої особи - через щоденник панни, цей потік свідомості проходить крізь нас, тож відчуття залученості абсолютно щире і всеосяжне. Дивним чином, було легко читати - і я вдячна за це книзі "Фелікс Австрія", яка стала мені провідником по діалектизмам і застарілим словам, що вийшли з ужитку. Буквально пару разів попадалось щось, що треба було гуглити і не було зрозуміло з контексту.
Роман дивним чином актуальний і зараз - нехай не в тих масштабах, та все одно: про роль жінки в суспільстві, про потенціал українців як нації і про власні амбіції. Історія написана щиро і з любовʼю - що й досі відчувається, навіть століття потому. Точно перечитуватиму, і знаю, що ця книга лишиться в моєму серці надовго - бо я просто не могла її не полюбити.
Жити треба так, щоб першим другом на тікток стала Даша з ніжно любимого ЩЯЧ (але, якщо що, туди я поки що нічого не знімаю - просто сміливости набираюсь, на інших дивлюсь, ото всьо…)
Міні-відгук на міні-книжку (в загальний залік не піде, але я провела з нею приємні 40 хвилин)
Ліннея в саду художника
Історія про дівчинку Ліннею, що відкрила для себе творчість Моне. І якось їй видається можливість відправитись в Париж, подивитись вживу його картини, а також - зʼїздити в Живерні - до того самого рожевого будиночка, де художник жив (а ще, памʼятаю, саме там було місце подій «чорних водяних лілій»).
Мила історія, підійде для розмов з дитиною про мистецтво. Окрім фотографій картин, тут є ще фотографії квітів, самого художника і його сімʼї, а також милі ілюстрації. Важко сказати, на який вік розрахована книга - мені таке майже неможливо визначити, але сподіваюсь, що в коменти прийде хазяйка книги, і цей момент уточнить 😅. Додам книгу в список «купити для племінниці» (головне - сформувати його і купити все заплановане до того, як вона в універ піде - знаємо ми, як я люблю все відкладати, тож те, що пані М. наразі 8 місяців, дає мені невелику фору).
Ліннея в саду художника
Історія про дівчинку Ліннею, що відкрила для себе творчість Моне. І якось їй видається можливість відправитись в Париж, подивитись вживу його картини, а також - зʼїздити в Живерні - до того самого рожевого будиночка, де художник жив (а ще, памʼятаю, саме там було місце подій «чорних водяних лілій»).
Мила історія, підійде для розмов з дитиною про мистецтво. Окрім фотографій картин, тут є ще фотографії квітів, самого художника і його сімʼї, а також милі ілюстрації. Важко сказати, на який вік розрахована книга - мені таке майже неможливо визначити, але сподіваюсь, що в коменти прийде хазяйка книги, і цей момент уточнить 😅. Додам книгу в список «купити для племінниці» (головне - сформувати його і купити все заплановане до того, як вона в універ піде - знаємо ми, як я люблю все відкладати, тож те, що пані М. наразі 8 місяців, дає мені невелику фору).
Що я робила в цей день три роки тому…гм. За день до я купила найчервонішу з помад, що в мене колись була (десь три рази насмілилась її використати), а манікюрниця ж уломала мене зробити довгі червоні нігті. Про що я доволі скоро пошкодувала, бо потім постійно ними за все чіплялась. Так, переїхали з чоловіком в підвал, за пару днів після того в підвалі зʼявились гірлянди, cards against humanity і спільна гора чаїв і печива (ми ж там не вдвох були, тож всі покращення - то спільна заслуга). Зробили з сусідами ящик коктейлів Молотова на чорний день. Доволі скоро я дізналась, що гіпстерська кавʼярня через дорогу працює, і бігала туди під гупання, що доносились з передмістя. Тоді ж зрозуміла, що мені фізично погано від новин (тим паче, в тій кількості, яку всі ми тоді вживали), і почала перечитувати сагу про Воркосіґана (тоді ще російською, але це був найбезпечніший варіант: я завжди знала, чим все закінчиться, і честь в тих історіях завжди перемагала). Власне, таким був початок повномасштабки і мого читацького запою, обидва тривають досі, з одним з них я готова попрощатись без жалю (і, зважаючи на те, що шафа в спальні в мене виключно з нечитаним - зрозуміло, який з пунктів я лишу з собою).
Що я хочу завжди тримати в голові - свою тягу до нормальності, яка тоді втримала мою психіку на місці, і віру в своїх людей. Тримайтесь, мої хороші! «Терпи, терпи - терпець тебе шліфує…»(с)
Також нагадую про банку для фонду Лелека, на який ми збираємо кругленькі 10К
Що я хочу завжди тримати в голові - свою тягу до нормальності, яка тоді втримала мою психіку на місці, і віру в своїх людей. Тримайтесь, мої хороші! «Терпи, терпи - терпець тебе шліфує…»(с)
Також нагадую про банку для фонду Лелека, на який ми збираємо кругленькі 10К
Санаторій - Сара Пірс
Звичка писати довгі відгуки інколи грає категорично проти мене - хоча б тому, що інколи попадаються книги, про які мало що є сказати. Та реферат з ятрохімії я свого часу написала - то і тут розберусь.
Елін - слідча, що після травматичної події перебуває у відпустці. В якийсь момент вона їде зі своїм бойфрендом до Швейцарії у колишній санаторій для хворих на туберкульоз (який перебудуваливали в модний готель класу люкс) святкувати заручини свого брата - та в якийсь момент наречена загадково зникає, невдовзі знаходять труп ще однієї жінки, а шлях до готелю перекриває спочатку снігова буря, а потім і лавина. Тож, розкриття всіх загадок лягає саме на плечі Елін - хоче вона того, чи ні.
В якийсь момент про цю книгу я чула з кожної праски. Здається, її реклама була в усіх соцмережах, в усіх книгарнях стояли охайні стосики і заманювали мене в свої тенета. А я, що типово, купила її в аудіоформаті, бо треба було під щось готувати і чистити котячі лотки. Тим парадоксальнішим було відчуття вже десь відсотках на 30, що воно якось "ну норм" - і не більше того.
Страшенно бісила звичка авторки кожну главу закінчувати спробою в кліфгенґер. Це нагадало мені мене зразка 2006 року, коли кожне речення закінчувалось виключно трикрапкою - в надії, що так я матиму таємничий вигляд, за яким ховається неймовірна глибина. Десь на 70% мені вже було неймовірно нудно, і хотілось, щоб кого треба вже повбивали, а кого треба - кинули у вʼязницю. Непопулярна думка: довгі монологи в кінці для пояснювання злодійської мотивації ротом - то відбірна крінжатіна, і виключення з цього правила я поки що не знайшла.
Гештеґу про нахіба тут не буде - бо історія виконала свою роль, послугувавши мені фоном під рутинні завдання. Плюс, воно не прям погане - просто посереднє аж до хресту щелеп. Не певна, що слухатиму другу частину - хіба що на Абук закінчаться трилери, або мене все ж таки доконає бажання дізнатись, що там з Елін далі сталося, і чому її знов понесло в віддалений куточок. От що було в цій історії прекрасне - так... яка неочікуваність, хто б здогадався, що я про це напишу - голос Соні Сотник. Богіня! Обожнюю! А для всього іншого лишимо слово meh.
Звичка писати довгі відгуки інколи грає категорично проти мене - хоча б тому, що інколи попадаються книги, про які мало що є сказати. Та реферат з ятрохімії я свого часу написала - то і тут розберусь.
Елін - слідча, що після травматичної події перебуває у відпустці. В якийсь момент вона їде зі своїм бойфрендом до Швейцарії у колишній санаторій для хворих на туберкульоз (який перебудуваливали в модний готель класу люкс) святкувати заручини свого брата - та в якийсь момент наречена загадково зникає, невдовзі знаходять труп ще однієї жінки, а шлях до готелю перекриває спочатку снігова буря, а потім і лавина. Тож, розкриття всіх загадок лягає саме на плечі Елін - хоче вона того, чи ні.
В якийсь момент про цю книгу я чула з кожної праски. Здається, її реклама була в усіх соцмережах, в усіх книгарнях стояли охайні стосики і заманювали мене в свої тенета. А я, що типово, купила її в аудіоформаті, бо треба було під щось готувати і чистити котячі лотки. Тим парадоксальнішим було відчуття вже десь відсотках на 30, що воно якось "ну норм" - і не більше того.
Страшенно бісила звичка авторки кожну главу закінчувати спробою в кліфгенґер. Це нагадало мені мене зразка 2006 року, коли кожне речення закінчувалось виключно трикрапкою - в надії, що так я матиму таємничий вигляд, за яким ховається неймовірна глибина. Десь на 70% мені вже було неймовірно нудно, і хотілось, щоб кого треба вже повбивали, а кого треба - кинули у вʼязницю. Непопулярна думка: довгі монологи в кінці для пояснювання злодійської мотивації ротом - то відбірна крінжатіна, і виключення з цього правила я поки що не знайшла.
Гештеґу про нахіба тут не буде - бо історія виконала свою роль, послугувавши мені фоном під рутинні завдання. Плюс, воно не прям погане - просто посереднє аж до хресту щелеп. Не певна, що слухатиму другу частину - хіба що на Абук закінчаться трилери, або мене все ж таки доконає бажання дізнатись, що там з Елін далі сталося, і чому її знов понесло в віддалений куточок. От що було в цій історії прекрасне - так... яка неочікуваність, хто б здогадався, що я про це напишу - голос Соні Сотник. Богіня! Обожнюю! А для всього іншого лишимо слово meh.
Forwarded from книжкова хуліганка👑
а зараз дуже важливий пост, який я попрошу вас поширити на своїх каналах, переслати вашим знайомим зі статусом ВПО чи, можливо, поділитися власним досвідом, якщо ви самі ВПО.
до мене звернулася журналістка проєкту «Донбас Реалії» на Радіо Свобода. пані Ольга працює над матеріалом про труднощі з отриманням медичних послуг для ВПО.
можливо, ви самі чи ваші знайомі не можете пройти обстеження і повноцінно лікуватися, бо програма медичних гарантій не покриває ці потреби, а виплат від держави (2-3 тисячі) не вистачає на це? або є люди зі статусом ВПО, які мають труднощі з доступом до медпослуг узагалі?
у своєму матеріалі пані Ольга хоче звернути увагу на проблему і показати шляхи вирішення. для цього збирає історії людей, щоб зрозуміти масштаб проблем і дізнатися, як вони шукали вихід.
якщо знайдуться охочі поспілкуватися в будь-якому форматі (можна й анонімно), з Ольгою можна з’являтися у телеграмі: @o_katsan або фейсбуці: https://www.facebook.com/bulkaolia
будемо дуже вдячна за допомогу та поширення🌸
якщо у вас є твітер, то можете ретвітнути ще мій допис там: https://x.com/khuli_hanka/status/1894022007508930893
до мене звернулася журналістка проєкту «Донбас Реалії» на Радіо Свобода. пані Ольга працює над матеріалом про труднощі з отриманням медичних послуг для ВПО.
можливо, ви самі чи ваші знайомі не можете пройти обстеження і повноцінно лікуватися, бо програма медичних гарантій не покриває ці потреби, а виплат від держави (2-3 тисячі) не вистачає на це? або є люди зі статусом ВПО, які мають труднощі з доступом до медпослуг узагалі?
у своєму матеріалі пані Ольга хоче звернути увагу на проблему і показати шляхи вирішення. для цього збирає історії людей, щоб зрозуміти масштаб проблем і дізнатися, як вони шукали вихід.
якщо знайдуться охочі поспілкуватися в будь-якому форматі (можна й анонімно), з Ольгою можна з’являтися у телеграмі: @o_katsan або фейсбуці: https://www.facebook.com/bulkaolia
будемо дуже вдячна за допомогу та поширення🌸
якщо у вас є твітер, то можете ретвітнути ще мій допис там: https://x.com/khuli_hanka/status/1894022007508930893
Telegram
Ольга Кацан
Все забуваю похизуватись. Подивіться, який гарний ґранджевий фон мені подарувала Оля з каналу «цей туманний сад»! Не все мені книги на котах та на ліжку фоткати ;)