НЕМАЄ ЧАСУ НА ЖУРБУ

У палаті Вінницької обласної клінічної лікарні, де пахне ліками та незламністю, панує незвичне пожвавлення. Представники групи соціального супроводу 32 ОМБр приїхали з особливою місією — вручити почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест» старшому солдату Сергію Кумчаку.

Ця нагорода, що присуджується за проявлену мужність та успішне виконання завдань у бою, знайшла свого героя тут, за сотні кілометрів від фронту, де він проходить реабілітацію після важкого поранення.

Для Сергія цей день — не лише про визнання, а й про те, що побратими пам’ятають і цінують його.
«Нагорода — це класно, приємно, але ще більше мені підняло настрій те, що за мене не забули і приїхали», — ділиться воїн-лицар.
Повну розповідь про Андрія читайте за посиланням ⬇️
https://www.facebook.com/share/p/1AjLvXSSPf/

СТАЛЕВІ СЕРЖАНТИ: БОЙОВЕ ХРЕЩЕННЯ ПРОТИ "ВАГНЕРА"

На початку 2023-го після служби в роті охорони ТЦК Едуард підсилив новосформовану 32 ОМБр. Справжнє бойове хрещення старший сержант, тоді головний сержант роти, пройшов у боях проти «вагнерівців». Він згадує, як у перші тижні на передовій стиралися всі ранги.
«У нас був графік чергувань на позиціях, і управління роти нічим не відрізнялося від солдата. Всі були рівні», — розповідає Едуард.
Одного разу на флангову позицію, де мало бути шестеро бійців, через нічний мінометний обстріл і темряву вийшло лише троє. Не вагаючись, Едуард взяв бійця з управління, і вони вдвох вирушили на підсилення, аби прикрити небезпечну ділянку. А на світанку почалося.
Ми зайняли бійниці. Спостерігач у тепловізор побачив кілька силуетів. Як виявилося, "вагнерівці" йшли в штурм на сусідів і вирішили зайти їм у тил через наш фланг, думаючи, що там нікого немає. А там були ми».



Повну розповідь про Едуарда читайте за посиланням https://www.facebook.com/share/p/1AzwkC2BEd/

"ДУЖЕ ЧЕКАЮ ПОВЕРНЕННЯ ТАТА"

До повномасштабного вторгнення її світ був сповнений музики, стрічок та мрії про олімпійське золото 🎶🤸‍♀️🥇. З трьох з половиною років донька нашого побратима присвятила себе художній гімнастиці. Тренування, змагання, розтяжки — все заради того, щоб одного дня побачити синьо-жовтий прапор 🇺🇦 над найвищим п'єдесталом.
💔 А потім прийшла війна. Довелося дитячу мрію змінити 😔.
Коли в четвертому класі її запитали, про що вона мріє, дівчинка написала у випускному альбомі:
«Мрію про завершення війни, бо дуже чекаю повернення тата. Хочу стати психотерапевтом, щоб допомагати військовим з реабілітацією» ✍️❤️‍🩹.
Мрія про особисті перемоги змінилася на мрію про зцілення тих, хто виборює перемогу для всієї країни.
Дитинство, яке мало бути про безтурботність, батьківські обійми, спорт, стало історією про силу, любов і надто раннє дорослішання. Саме заради таких дітей, їхньої стійкості та їхнього майбутнього у мирній країні ми тримаємо стрій.
💛💙

Є місця, де історія опору та незламності буквально вкарбована у землю. Село Лавочне на Львівщині — одне з таких. Тут у Першу світову точилися запеклі бої за участю УСС, а загони УПА боролися з окупантами аж до середини 1950-х років. Ця земля завжди знала, як давати відсіч ворогу.
Сьогодні цей дух боротьби продовжує жити у нових поколіннях. І наш побратим, головний сержант 32 Сталевої бригади Дмитро, доклав до цього особистих зусиль, повернувшись до витоків — у свою рідну школу в Лавочному.
Дмитро організував для місцевих підлітків військово-патріотичний захід з елементами змагань. Новина розлетілася швидко, і до події долучилися близько 60 юнаків та дівчат, навіть із сусідніх сіл.
День видався по-справжньому гарячим, адже на учасників чекали:
🎯 Змагання на влучність зі страйкбольних автоматів.
🚁 Польоти на FPV-дроні під керівництвом досвідченого воїна.
🏃‍♂️ Смуга перешкод для найспритніших.
💪 Перетягування канату, де, до речі, всіх суперників здолала команда, що складалася лише з дівчат! 👧🏆