Потрапила мені до рук книжка Майкла Фінкеля про французького афериста Стефана Брайтвізера, який обікрав близько 200 музеїв зі своєю коханкою-напарницею; такий собі Герострат нашої непевної доби. Загалом — непогане чтиво у якусь дорогу, раджу.

Що ж щодо самої історії — то тут маю одразу кілька зауваг і питань. Перше і, ймовірно, головне — як зі звичайного клептомана намагаються зробити генія і «не такого, як усі». Ідеться про мотиви крадіжок: мовляв, Стефан, не міг бачити, як інші злодії грабують музеї, продаючи експонати на чорному ринку, а він же, така мамина ягідка, просто «позичає» цінні речі з метою колись у майбутньому повернути. Або — Стефана сексуально збуджували усі ці вкрадені Рембрандти і Кранахи, підвішені у мансарді, тому він не зважувався їх продавати — просто накопичував, як лахмітник.

Інше питання — безпека музеїв. Тут Фінкель вділив навіть кілька абзаців, наголошуючи саме на потребі більше перейматися захистом памʼяток. Ілюструючи це цікавими деталями, як Брайтвізера (цього генія з геніїв) кілька разів ледь не викрили, але йому (повторюю: цьому генієві з геніїв) просто банально щастило.

Проте вважаю головним наративом цієї усієї історії не так надуману якимось злочинцем любов до мистецтва, як розуміння, що історія мистецтва — це і є історія крадіжок. На жаль. І ми, в Україні, в цьому неодноразово переконувалися. Чого варта доля робіт Куїнджі, Мясоєдова, Ріпина, Малевича…

Історія мистецтва, розповідає Брайтвізер, — це історія крадіжок. Для єгипетських папірусів доби ранньої писемності загрозу становлять розкрадачі гробниць. Вавилонський цар Навуходоносор ІІ 586 року до н.е. вивіз із Єрусалима Ковчег Заповіту. Перси грабували вавилонян, греки робили набіги на персів, римляни крали в греків. Вандали присвоїли собі багатства Риму. Франсиско Пісарро та Ернан Кортес на початку 16 ст. розоряли інків та ацтеків. Королева Швеції Кристина у 1648-му конфіскувала тисячу картин із Праги й заплатила своїм генералам витворами мистецтва.

Наполеон крав, щоби заповнити Лувр, а Сталін — Ермітаж. Гітлер, аквареліст-початківець, якому двічі відмовили у Віденській академії образотворчих мистецтв, планував створити у своєму рідному місті Лінц музей, де зберігалися б усі важливі роботи світу.

Насамкінець — остання заувага і суттєва причина, що таких злочинців, як і їхні мотиви, не варто ідеалізувати, а тим паче надихатися: епізод, коли Стефана таки саджають за ґрати, а його мамця знищує десятки вкрадених експонатів.

Сам Стефан після відбуття терміну навіть хотів реабілітуватися — написав цілу книжку, представлявся як експерт у сфері безпеки музеїв. Однак на презентації першого ж накладу щось пішло не так: «фахівець» виніс з брендованого магазину кілька пар штанів і був знову затриманий правоохоронними органами. Ну, така доля тих, хто спокусився на місце Герострата і ховався за таємничим статусом «поціновувача мистецтва».

Axis mundi

Отримала досить незвичний подарунок — роботу мого знайомого (а ще — фотографа, режисера, лектора), що, зокрема, експонувалася на його виставці, яка, я щиро сподіваюся, пройде колись і в Києві.

Даю слово автору:

Світове дерево народилося з води і прямує до неба. Його гілля пронизує повітря, а корені — дно ставу. Воно — простір для життя, найбільш помітний орієнтир цього місця.

Через декілька років це дерево померло, як це відбувається з більшістю верб — поступово ламаючись і занурюючись у воду.

Виростуть інші, так само живитимуться водою і прямуватимуть до неба, даючи тінь, будучи домами для птахів. Почнеться нове коло.

— Волокна, 2017
Артур Ароян

Карл Ясперс, Ганна Арендт, Карл Левіт
Мартін Гайдеґґер очима сучасників

До книжки з серії «Сучасна гуманітарна бібліотека», започатковану Українським філософським фондом, увійшли статті та спогади найвідоміших із Гайдеґґерових колеґ і учнів – Карла Ясперса (есей «Гайдеґґер» і нотатки 1928–1988 років), Ганни Арендт («До 80-річчя Мартіна Гайдеґґера»), Карла Левіта («До питання Гайдеґґера про буття: природа людини і світ природи» й «Оказіональна рішучість Карла Шмітта»), Ганса Йонаса (інтерв’ю, дане професорові Андреасу Ізеншміду для швейцарського радіо) та інших. Сукупно добірка текстів, значною мірою зосереджених навколо тоталітарних, власне, націонал-соціялістичних уподобань Гайдеґера, має дати читачеві уявлення і про суперечливу особистість «таємничого короля у королівстві мислення», і про вельми контроверсійні політичні та ідеологічні погляди цієї чільної фігури європейської думки XX століття.

Ян де Бан. Трупи братів де Вітт, ~1672

Гойя. Святий Фрасиско де Борха біля грішника, що помирає, не розкаявшись.

Фрагмент

Здзіслав Бексінський. Без назви

Оділон Редон. Вікно, 1902

Лукас Кранах Старший. Диптих «Адам і Єва», фрагмент