А і ще: ви можете думати настільки радикально наскільки вам хочеться, але чим радикальніше ви висловлюєтесь (вслух типу, губами рухаєте і слова зʼявляються), тим більше людей ви залишаєте по інший бік від себе, тим більше ізолюєтесь з людьми схожими на вас, тим більше тупієте

Окей, давайте ще раз про мову. Спочатку диспозиція: я сам з Полісся, тутейший. Відповідно, моя материнська мова — суржик. Пишу це без тіні сорому, останнім часом регіональна ідентичність багато значить для мене. Українською, як і російською, володію вільно. Після переїзду в Київ схилився перед культурною домінантою російської (так працює конформізм) й почав вживати в побуті. Був щиро радий камбеку української, витримав паузу і повернувся сам. Але татуювання “сомневайся” не перебʼю ніколи — немає нічого гірше полохливих конʼюнктурних смикань. Я ціную свою історію.

Тепер по суті.

В цій країні найбільш незахищена категорія — переселенці. Втративши дім, вони вимушені інвестувати величезну кількість ресурсів у швидку адаптацію. Батьківська мова — це конструкт, що формується натуральним чином в дитинстві. Легкості вжитку, аналогічну носієві, ти не отримаєш за пару років, навіть якщо їбанеш курси. Вимога “поважати співрозмовника і не спілкуватися мовою окупанта” — це особливо цинічний мув зі сторони київських хіпстерів, які тікали зі свого міста, тєряя гавно, максимум в лютому-березні, а потім туди повернулися. Чекніть вже, нарешті, власні привілеї. Людям хочеться відчувати себе людьми у своїй країні, а не лайном з медведчуковської карти про 3 сорти (їбана політтехнологія стала реальністю).

В цій країні найбільш респектабельна (але не захищена теж) категорія — це військові. Ніби не відкриття для вас, що російської в окопах не менше, ніж української? Бійці повернуться, і не дай боже мовнюку перднути щось про їх малороство. Ви розумієте, яке моральне провалля між нами, хто гріє жопу на гражданкє, і тими, хто дозволяє українській ідентичності продовжити себе в майбутнє? 

Тилова свідомістська пиха, на мою думку, має єдину природу — відчуття безпорадності та втрати контролю. Комсомольці генерують білий шум, щоб уникнути виїдання почуттям провини. Тут їх можна було б пошкодувати й приголубити, травмованих, але своєю жовчю вони отруюють життя іншим. Часто ще більш травмованим. Абсолютно байдуже, яке дитинство було в абʼюзера, якщо він бʼє свою жінку тут і зараз.

Дистанція, що її вибудовують бійці піздабольного фронту, синонімічна пафосу демократів з фракції 25%, що бажали позбавити електоральних прав інші 75%. Те ж саме з заламуванням рук щодо тисячі Зеленського, яку 63% українців витратили на комуналку. Зверхня офісна пліснява не розуміє, що це за категорія така — виживання. Як казав будівничий сучасної України, ви не мозок нації, шановні, ви її гівно.

Будь ласка, перестаньте вивалюватися назовні.

Додам важливе. Мені не симпатична політика ваххабізму очищення української культури від російськомовної єресі. Тому що це мій культурний скарб серед іншого. ВГНВЖ (в минулому «Вагоновожатые») нині охуєнно валять українською. А раніше охуєнно валили російською. Це все моє. Не віддам. Не віддам Довженка, радянську Україну у всій її контраверсійності, Київнаукфільм і його шедевральну мультиплікацію, Батьківщину-Матір, Арку (не)Дружби Народів, що обросла новими густими сенсами, фільми Муратової, відеоесеї Wicker Mag.

Все це творчість минулого часу. Її традиція нині перервана — і, мабуть, на краще. Але не варто наповнювати російський імперський музей нашими артефактами.

не памʼятаю, чи розповідав раніше, але в мене в спотіфай є два цікавих плейлісти: в одному україномовна музика, в іншому російськомовна. тайтл першого - референс на улюблений трек Кургана "запах желєза". тайтл другого взагалі не обирав - підібрало по першому доданому треку. коротше, ніякого особливого наративу я в це не вкладав. а зараз передивлююсь і охуєваю від символізму.

бо все так.

Знов хуйня наснилась

друзі, порадьте гарну тату майстриню чи майстра (Київ)

буквально моє флоу. тільки я ще засинаю

я навіть коментувати не буду