Катастрофічний 2024 рік путіна. Енергія витрачена даремно, втрачена назавжди. Висновки з допису Ендрю Таннера:

Постмодерністська ілюзія була розбита вщент в Україні, коли путін вторгся. Для когось цей момент настав у 2014 році, для більшості інших – у 2022-му. Тоді українці і будь-хто інший, хто там опинився, – прокинулися і виявили, що перебувають під атакою в епічному прикладі постмодерністського божевілля, що вийшло з-під контролю. Традиційні цінності путіна – фікція: він постмодерністський шахрай до мозку кісток.

Українці знайшли сили насамперед у власних громадах, а потім поширили їх на всю країну. Безпілотники були прийняті на озброєння не тому, що уряд наказав їх використовувати, а тому, що українці самоорганізувалися. Поки що немає жодних ознак того, що вони не бажають продовжувати боротьбу, лише ставлять під сумнів те, як її краще вести. Це справжня причина, чому Зеленський не може вести переговори щодо Криму та Донбасу. Йому бракує демократичного мандату.

430 000 жертв заради захоплення близько 4200 квадратних кілометрів – це в жодному разі не є стійким рішенням. І хоча боротьба, очевидно, запекла і дорого коштує, Україна неухильно нарощує потенціал, необхідний для того, щоб скористатися слабкими навичками путіна в азартних іграх.

Те, що більшість людей, які пишуть про Україну, хочуть зараз розповісти не цю історію, є потужною ознакою того, де насправді лежать їхні інтереси.

Гіркий факт війни в Україні з 2014 року полягає в тому, що вона взагалі сталася лише тому, що Україну зрадив західний світ, яким керує власний клас олігархів, які продадуть будь-кого, аби зберегти такий вигідний для себе статус-кво.

Якщо ви хочете по-справжньому зрозуміти, що сьогодні відбувається у світі, не покладайтеся на журналістів, істориків чи експертів з міжнародних відносин. Бізнес-модель, яку обрала більшість, навмисно містифікує науку про людські системи, щоб позбавити влади якомога більшу кількість людей.

Мета: полонена аудиторія. Як і в будь-якому культі.

Але війна в Україні – це не якась сутичка за територію. Це не той конфлікт, який можна безпечно заморозити, сподіваючись, що одна чи обидві сторони згодом змінять свою принципову позицію. Він не схожий на жоден конфлікт з часів Другої світової війни, і тому класичні підходи до його врегулювання приречені на провал – вони були створені після останньої Великої війни, щоб запобігти новому кошмару, подібному до цього.

Повоєнний порядок повністю розвалився через зухвалу відмову США виконувати свої зобов'язання за Будапештським меморандумом та істинний дух НАТО. Імперія путіна вже фактично воює з Альянсом, проводячи диверсійні операції і погрожуючи ударами. Робити вигляд, що це не так – фатальна помилка. Чи буде атака, яка не вбиває американців, підпадати під дію П'ятої статті, якщо путін погрожуватиме ядерною відплатою? Практично ніхто в західній медіа-екосистемі і, звичайно, федеральний уряд США не впорається з серйозністю ситуації.

У 2025 році я продовжуватиму працювати над тим, щоб пробитися крізь медійний шум і допомогти людям у всьому світі зрозуміти, що потрібно зробити для перемоги в Україні.
Ця мрія зараз як ніколи близька до здійснення. Марафон перебуває на останньому етапі. Ніщо в 2025 році не буде легким. Але за останній рік з'явилося достатньо доказів, щоб підтвердити мою теорію про те, що Україна має план перемоги, і він реалізується так, як і має бути.

Ще один день на війні. Як воює підрозділ "Ахіллес". Дещо з нарису Дональда Гілла:

Юрій Федоренко служив у Національній гвардії як інструктор з бойової підготовки спецпідрозділів з 2009 року. У 2015 році був демобілізований після поранення в голову та визнаний частково придатним до військової служби. Займався автомобільним бізнесом і пішов у політику як радник з питань оборони, а згодом як депутат Харківської міської ради.

Після відкритого вторгнення він очолив роту територіальної оборони. Він виконував накази, які йому віддавали, але керівництво також здійснювало мікроменеджмент і вказувало йому, як проводити операцію, а він ігнорував їх і діяв так, як вважав за потрібне. Його непокірність, рішучість і вміння воювати нагадали колишньому кінодистриб'ютору в його підрозділі персонажа "Ахіллеса" з фільму "Троя". Саме так він отримав цей позивний. Згодом це стало назвою його підрозділу, і він зрештою відмовився від позивного на користь підрозділу.

У травні підрозділ переїхав з Києва до Харкова. З приблизно сотні людей 60% вміли керувати дронами. Вони мали лише три безпілотники і використовували їх для покриття 30 кілометрів фронту, виявляючи російські підрозділи та наведення артилерії. Одним з підрозділів, які вони підтримували, була 92-а бригада, і після Харківського наступу шановний командир бригади запитав Федоренка, чи не хотіли б вони перейти з підрозділу територіальної оборони до його бригади. 47 з 91 бійця погодилися. Решта були старші і мали слабке здоров'я, тому вирішили залишитися в підрозділі територіальної оборони.

На той час весь підрозділ отримував шість безпілотників на місяць. До кінця 2024 року лише одна команда буде вилітати 40 FPV-дронами на день, використовуючи шість різних типів боєприпасів.

Десять місяців тому його підрозділ збільшився з роти до батальйону. Існують плани розширити його до полку, але станом на жовтень, після того, як підрозділ став батальйоном, в ньому було заповнено лише близько 75% посад. З липня 90 відсотків його батальйону складають солдати-новобранці без попереднього бойового досвіду, і він має намір навчити їх дисципліні, кропіткій роботі, постійному самовдосконаленню і повернутися до постійних тренувань.

Він наголошує на стандартних діях, які є частиною кожної операції: "Є таке поняття, як "пост-місійна діяльність": якщо ми робимо щось добре, ми аналізуємо, чому, і робимо це знову. Там, де ми зробили щось погано, ми аналізуємо, чому, усуваємо недоліки і робимо це належним чином. Ми провели пост-місійний аналіз роботи "Ахіллеса", усунули всі недоліки, і зараз у підрозділу "Ахіллес" немає жодних слабких місць. Деякі аспекти ще потребують доопрацювання, наприклад, боєздатність, але в цілому все знаходиться в робочому стані".


Частиною дисципліни є визнання того, що команди безпілотників є пріоритетною ціллю. Щоб зменшити цю загрозу, вони риють втричі більше бойових позицій, ніж коли вони були стрілецьким підрозділом. Кожна позиція викопується і систематично обладнується, потім готуються три-чотири запасні позиції, і підрозділи передислоковуються, якщо вони вважають, що їх скомпрометовано. На кожній позиції вони також готуються до ведення бою як піхота.

Він також визнав, що для того, щоб бути успішним підрозділом, потрібно адаптуватися до поля бою, а поле бою включає в себе забезпечення ресурсів, необхідних для ведення бойових дій, таких як засоби радіоелектронної боротьби, радіостанції, радари, безпілотники і багато іншого.

Як й інші успішні підрозділи з державним фінансуванням, вони мають власні майстерні. В одному цеху збирають безпілотники FPV, в іншому – дрони для спостереження або бомбардування, третій займається дослідженнями та розробками, а четвертий – створює боєприпаси зі старих складів. Близько 2,5 мільйонів тонн боєприпасів спочатку зберігалися в країнах Варшавського договору, а потім були вивезені й зберігалися в Україні, коли вона була частиною Радянського Союзу. Частина була в поганому стані, інші склади були розграбовані, але решту перепрофілювали на боєприпаси для безпілотників.

Чи стане 2025 рік повторенням 1938 року для Європи? Британія недалекоглядна. Головне з публікації Тіма Вілласі-Вілсі:

Спокусливо порівняти ці два роки – 2025 та 1938. Будь-яка угода, яку Трамп укладе з путіним, може мати схожі риси з Мюнхенською: земля в обмін на тимчасовий мир. Захід вже послабив свою переговорну позицію, знявши з порядку денного питання про негайне членство України в НАТО. Що ж станеться, якщо путін відновить свій наступ через рік, три або п'ять років?

На конференції в лондонському Chathem House в грудні учасники постійно поверталися до думки, що Європа переживає момент 1938 року. В одному сенсі це може бути слушним порівнянням. Коли британський прем'єр-міністр Невілл Чемберлен полетів до Мюнхена у вересні того року і продав частину Чехословаччини в обмін на "мир у наш час", був момент, коли велика частина Європи повірила, що їй вдасться уникнути війни з Німеччиною. Ця ілюзія тривала лише шість місяців.

Будь-яка угода у 2025 році між путіним і Дональдом Трампом, ймовірно, матиме схожі характеристики: земля в обмін на тимчасовий мир. Але амбіції путіна не зміняться, хоча йому може знадобитися три або більше років, щоб його армія відновилася, перш ніж він знову вирушить на захід.

Схоже, на Заході склався ледачий консенсус, заснований більше на надії, ніж на серйозному аналізі, щодо того, що путін погодиться припинити подальше вторгнення в Україну. Незважаючи на масові жертви і втрату величезної кількості техніки (а також на зворотний розвиток подій у Сирії), він, можливо, віддасть перевагу продовженню війни.

У Трампа погана репутація миротворця. Його Дохійська угода з талібами (за спиною афганського уряду) була такою ж бездарною дипломатією, як і будь-яка інша в історії, а його переговори з Північною Кореєю навіть не наблизилися до денуклеаризаційної угоди.

Вже виникла асиметрія в переговорних позиціях щодо будь-яких можливих переговорів з путіним. Ще до початку переговорів країни НАТО знімають свої вимоги зі столу переговорів. Отже, вже широко визнано, що путін може утримати Крим де-факто, якщо не де-юре. Сприймається як належне, що Україні доведеться відійти з Курської дуги. І цілком очевидно, що Україна не отримає членства в НАТО. Джо Байден дав це зрозуміти з самого початку, і Трамп, ймовірно, дотримуватиметься тієї ж думки. Угорщина і Словаччина (і, можливо, Австрія) також чинитимуть опір будь-якій такій ідеї.

У приватних розмовах британські дипломати визнають, що путін навряд чи погодиться на судові процеси над воєнними злочинами чи репарації. Отже, всупереч основним принципам дипломатії, Захід піде на переговори з мінімалістичними вимогами. путін, швидше за все, висуватиме максималістські позиції.

Однією з головних відмінностей від 1938 року є те, що Велика Британія більше не є військовою потугою. За часів колишнього міністра оборони Бена Воллеса Британія надала Україні значну частину свого озброєння, але не змогла провести ревізію у себе вдома. Високопоставлений чиновник НАТО нещодавно сказав мені, що Велика Британія зараз вважається одним з найслабших військових контрибуторів НАТО.

Європа, схоже, щиро не бажає йти на внутрішні економічні жертви заради захисту України. Це відчайдушно недалекоглядно. Якби російські війська порушили лінію припинення вогню або просто продовжували просуватися в напрямку Одеси, Молдови, Дніпра та Києва, що б тоді робила Європа?

Звісно, найкращим результатом була б добре узгоджена мирна угода. росія зазнала величезних втрат і не стала б розгортати північнокорейські війська, якби не була у відчаї. Захід міг би укласти жорстку угоду, якби надсилав жорсткі сигнали шляхом переозброєння. Замість цього відбувається протилежне. Джон Хілі щойно скоротив чисельність Королівського військово-морського флоту напередодні стратегічного оборонного огляду, який буде далеким від "Плану А" Невілла Чемберлена.

😡 Окупанти завдали удару по промисловій інфраструктурі Запоріжжя, — голова ОВА Федоров.

Внаслідок атаки одна людина загинула, ще троє постраждали

Підписатись на iPress

Найслабша ланка – Британія. Європа потребує якоря безпеки, а Лондон борсається. Колонка Едварда Лукаса:

Британські політики і генерали люблять говорити про лідерство своєї країни в Європі. Зверніть увагу на цей прес-реліз минулого тижня про британський внесок у навчання Steadfast Dart в Румунії і Болгарії, які розпочнуться 13 січня.

1-ша дивізія Великої Британії буде командувати усіма сухопутними силами НАТО під час навчань, продовжуючи горду традицію лідерства Великої Британії в НАТО.

Звучить чудово. Але копніть трохи глибше. У заголовку йдеться про "тисячі британських військових". Це розтягує цифри: в прес-релізі йдеться про 2 600 (навряд чи про "тисячі"), і про "особовий склад", тобто не всі вони в уніформі. І вони розгортаються не одномоментно, а протягом восьми тижнів навчань.

Гірше того, в початковій версії прес-релізу зазначалося, що це буде "перше розгортання британської дивізії за кордоном з 2003 року". Це справді була б велика новина. Дивізія налічує близько 15 000 військовослужбовців з усім необхідним тиловим і логістичним забезпеченням, необхідним для ведення самостійних бойових дій. Це шокує, але це правда, що востаннє Британія відправляла такі сили за кордон під час війни в Перській затоці в 2003-04 роках.

Сьогодні бойова дивізія – це саме те, що Британія має зробити для НАТО. Але перевантажені, погано оснащені, погано фінансовані, недоукомплектовані, підірвані морально збройні сили моєї країни не здатні цього зробити (так само, як вони не здатні відігравати повноцінну роль у повітряних і морських зусиллях НАТО).

Тому критики поспішили звернутися до Міністерства оборони в Лондоні з проханням обґрунтувати твердження про те, що Британія зараз, за допомогою якогось магічного генія, розгортає цю міфічну дивізію в Болгарії та Румунії. Реакцією Міноборони було перевидання прес-релізу, за винятком речення про "розгортання" дивізії. Щоправда, командувати буде 1-а дивізія. Але переважно солдатами інших країн.

Це ледве вирішує піар-проблему і нічого не робить для вирішення реальної проблеми. Союзники Британії захоплюються військовими мізками Британії. Але вони втрачають довіру до її військових м'язів, і їх дедалі більше дратує нерішучість політиків. Уряд Кейра Стармера ховається за черговою пустопорожньою вправою – Стратегічним оборонним оглядом. Його висновки мають бути (нібито) опубліковані наступного місяця. Але грошей бракує, а знайти більше політичної волі – теж. Але барабанний бій занепокоєння стає дедалі гучнішим і нагальнішим.

Нинішні суперечки в Британії точаться навколо протиповітряної і протиракетної оборони, в яку інші країни вкладають значні кошти. Британська система Sea Viper є чудовою (завжди припускаючи, що Королівський військово-морський флот має морехідний есмінець типу 45 в потрібному місці в потрібний час). Але лише для першого дня війни, після чого запаси будуть вичерпані, а оборона перевантажена. Коли на британські міста посипляться бомби і ракети, уряд постане перед вибором: використати ядерне стримування в останню чергу або капітулювати.

Це тривожна новина для британських громадян, які тільки починають усвідомлювати, що прямі атаки можуть бути успішними. Це також тривожно для всіх, хто покладається на Британію як на військового союзника.

Британія ж покладається на те, що експерт з питань оборони Френсіс Туса називає "1700-кілометровою ковдрою": відстань між її берегами і росією. Мовляв, союзники по НАТО матимуть справу з агресорами задовго до того, як вони досягнуть Великої Британії. Це могло б стати розумною стратегією, якби Британія була повноцінним, надійним членом альянсу, якому можна було б довіряти. Але в разі війни країни-члени Альянсу будуть повністю розтягнуті, захищаючи свою територію від повітряних і ракетних атак. Скільки своїх обмежених ресурсів протиповітряної оборони вони виділять на боротьбу з ракетами, що прямують до Британії?

Коротко кажучи, британський уряд робить ставку на те, що союзники дбають про її оборону більше, ніж вона сама. Дивне визначення лідерства.