МЕТАРОМАНТИКА

Сніг б’ється у ніч, він безтямний і мокрий,
Земля загубилась у вирі туману.
Давно в цьому світі немає Дамокла,
А меч його й досі висить понад нами.
 
Він гранями долі поблискує гостро,
Смертельною грою незримого леза.
А хочеш, я прийду до тебе у гості,
Ми змінимо пози і метатези.
 
Ти схожа на вітер — така ж божевільна,
Ти рвешся до вікон, до неба, до бою.
Я все би віддав, щоб над безвістю прірви
Блукати наосліп в обіймах з тобою.
 
Цим щастям фатальним упитись без міри
У твоїй безодні, гарячій і змоклій.
Одна у нас кров і одна у нас віра,
І ніч, що зависла мечами Дамокла.
 
Забудемо танець на мінному полі,
Заб’ємо на смерть, що чигає щоночі.
Любов — ніби стрілка для втомлених колій,
Щоб жити, боротись і вірити в очі.
 
Щоб в ніч божевільну оголені груди
І шрам, що на них, охопити вустами.
І меч наш Дамоклів зірветься безлюдно,
І змінить свій курс у польоті останнім.

— Дмитро Луняка

www.group-telegram.com/us/metaromance.com/366

1.1K viewsNov 29 at 19:35

Сніг б’ється у ніч, він безтямний і мокрий,
Земля загубилась у вирі туману.
Давно в цьому світі немає Дамокла,
А меч його й досі висить понад нами.
 
Він гранями долі поблискує гостро,
Смертельною грою незримого леза.
А хочеш, я прийду до тебе у гості,
Ми змінимо пози і метатези.
 
Ти схожа на вітер — така ж божевільна,
Ти рвешся до вікон, до неба, до бою.
Я все би віддав, щоб над безвістю прірви
Блукати наосліп в обіймах з тобою.
 
Цим щастям фатальним упитись без міри
У твоїй безодні, гарячій і змоклій.
Одна у нас кров і одна у нас віра,
І ніч, що зависла мечами Дамокла.
 
Забудемо танець на мінному полі,
Заб’ємо на смерть, що чигає щоночі.
Любов — ніби стрілка для втомлених колій,
Щоб жити, боротись і вірити в очі.
 
Щоб в ніч божевільну оголені груди
І шрам, що на них, охопити вустами.
І меч наш Дамоклів зірветься безлюдно,
І змінить свій курс у польоті останнім.

— Дмитро Луняка

BY МЕТАРОМАНТИКА