На відміну від сучасності, де всім на тебе байдуже, як і тобі на них, середньовічні суспільства відзначалися високим рівнем взаємовиручки. Селяни збиралися разом для великої спільної роботи — наприклад, покіс трави чи будівництво хат. Якщо у когось траплялася біда — неврожай, здохла худоба чи згоріла хата — його не кидали напризволяще. Потроху допомагало все село, аби людина могла стати на ноги й згодом допомогти іншим.

Зараз, у разі біди, тобі не те що не допоможуть сторонні — ще й налетять кредитори, до яких ти був змушений звернутися.

У ремісників у містах завжди був общак на випадок чиєїсь травми, хвороби, відсутності замовлень чи іншого форс-мажору. Гільдія завжди заступалася за свого майстра у конфліктах, навіть якщо це призводило до масової бійки з іншою гільдією. Цехи піклувалися про вдів та безоплатно навчали синів рано померлих майстрів. Усі гільдії в місті домовлялися між собою про обсяги виробництва, щоб не створювати одне одному конкуренцію і щоб кожен отримав свій шматок пирога.

Дуже відрізняється від сучасних виробництв, де знищення конкурента — одна з головних цілей будь-якого підприємства.

Рицар не лише приносив клятву своєму сюзерену — сюзерен також клявся рицарю. Тому рицар мав право завжди звернутися до свого "старшого брата" по допомогу. Великі феодали часто викуповували своїх рицарів з полону і не залишали напризволяще їхніх вдів та дітей у разі загибелі воїна в бою. Також, якщо рицар був членом ордену, він міг розраховувати на будь-яку підтримку від свого братства.

В наші дні підтримка військової касти, м’яко кажучи, вже не на тому ж рівні

#середньовіччя

#НАрх_практика

Нагадую, що цієї п'ятниці, 18 квітня, буду проводити презентацію книги "З Богами у серці" в Одесі.

Запрошую та буду радий бачити поза віртуальним середовищем 😉

За домовленістю з видавцем, Русланом Халіковим, на презентації можна буде придбати книгу за нижчою ціною - 200 грн.

Місце: антикафе "Підпілля" (вул. Канатна, 79)

Початок о 18:00.

Якщо не зможете знайти вхід, пишіть: @dolhochub 🙃

Дмитро Петров (Лєший) - фаховий антрополог, анархіст і рідновір. Він народився на території недружньої держави, але все доросле життя присвятив боротьбі проти неї, починаючи з 2009 року і "болоткі". Їздив в антропологічні експедиції до Курдистану, а 2018 року переїхав до України через загрозу арешту. У лютому 2022-го долучився до Сил Оборони України, паралельно беручи участь в координації БОАК (анархістів-партизан в рф, які здійснювали диверсії на залізниці та проти систем зв'язку).

У 2024 році журнал "Спільне" випустив про Дмитра розлогу статтю.

Фінбар Кафферкей (Чіа) - ірландський доброволець, який воював у Курдистані проти ІДІЛ, а згодом також долучився до боротьби проти рашистів. Цікаво, що його товариш, Філіп О'Кіфф, був затриманий британською (sic!) поліцією, коли їхав до батьків Фінбара, щоб повідомити про загибель їхнього сина.

Купер Ендрюс (Гарріс) - американський доброволець, який до того служив у морській піхоті США. За словами його матері, які наводить "Суспільне" у своїй статті, контракт Купера з нашим Іноземним Легіоном завершився за місяць до того злощасного бою, однак той вирішив лишитися і продовжити битися за свободу українського народу. З цієї трійці він був наймолодшим - тепер йому навіки 26.

Честь і шана. Лєший, Чіа та Гарріс - присутні!

У п'ятницю, як і було заплановано, відбулась одеська презентація моєї книги "З Богами у серці".

За посиланням можна переглянути повний відеозапис.

За зйомку відео дякую Яровиту
За видання книги дякую Руслану Халікову
За життя, натхнення і можливість вільно збиратися на такі заходи дякую Богам, Предкам та Збройним Силам України.

00:00:00 - Як і коли була написана ця книга
00:09:30 - Про різницю поколінь українських рідновірів
00:16:15 - Авторські ідеї у книзі: проти методологічного агностицизму
00:22:45 - Слов'янське Язичництво ніколи не помирало
00:24:47 - Як досліджувати образи Богів
00:28:58 - Як бути язичником не лише на свята
00:32:55 - Язичництво і сучасна наукова картина світу
00:38:30 - Чого у книзі не вистачає
00:42:24 - Чи можливе спілкування з російськими рідновірами?
00:46:25 - Радянські наукові школи з вивчення слов'янського Язичництва
00:56:37 - Відносини рідновірів з ПЦУ та УПЦ
01:00:09 - Про теорію "трьох функцій" Жоржа Дюмезіля
01:04:40 - Про монізм, політеїзм і пантеїзм в Язичництві

#НАрх_практика

26 квітня збираємо клуб "Лібертарій" для обговорення праці класика антиколоніального руху Франца Фанона "Гнані і голодні".

Фанон - уродженець островів Карибського моря, ветеран Другої світової, за фахом - психіатр і філософ. Найбільш відомий своєю участю в Алжирській революції з 1956 по 1961 роки, а також публіцистикою на захист африканських антиколоніальних рухів.

Зокрема, у "Гнаних і голодних" він яскраво зображає психологічний стан соціально і національно пригнічених народів (варто сказати, добре знайомий українцям), описує механізми формування антиколоніальних рухів, а також суперечності між племінними і новими національними культурами. Позиція Фанона у цій книзі - між класичним марксизмом і лівим націоналізмом, дещо подібна до ідей Петра Федуна-Полтави з УПА.

Український переклад зроблений дуже сочною "скрипниківкою", читається дещо напряжно, але має естетичну цінність.

Книгу можна скачати тут.

Посилання на конференцію буде опубліковано перед заходом.

#НАрх_практика

Весняна зелена трава у лісі - мов списи війська Ярили, Вовчого Пастиря. Але квітнева трава при цьому ще й м'якенька, шовковиста і несамовито духмяна, запашна. Із силою Ярого Бога проривається вона крізь ґрунт і руїни, крізь шпарини в асфальті й стики бетонних плит. Вона - яскраве свідчення того, як життя перемагає.

Років шість тому до нас на хутір приїжджали туристи з дітьми. Я повів їх на прогулянку до лісу - порівняно невеликого акацієвого, кленового й дубового лісу, висадженого людиною за останні півтора століття. Урабнізовані туристи всіляко заважали дітям заходити у високу траву, лякали їх кліщами та зміями, та й самі лякалися ледь не кожного шороху (хоч стояв полудень, а крупніших за лиса хижаків у цьому лісі не знайдеш!). Навіть не пам'ятаю, розвеселила чи роздратувала мене таке боягузтво дорослих буржуа. Найбільше шкода, звісно, їхніх дітей, бо ким вони можуть вирости в ізоляції від квітневого буяння Природи в степу та у лісі?

Отож, мої діти вже вдруге за місяць самі тягнуть мене з рюкзаком походити по лісових стежках, розкласти намет, попити в ньому чаю і почитати дотепні історії про мишок з Ожинового Живоплоту або Петсона і Фіндуса з віддаленого шведського хутору. Сподіваюсь, що саме ці моменти осядуть в їхній пам'яті в якості дитячих спогадів.

#НАрх_ідея

Нікому не бажай "продуктивного дня"

Ви помітили, як в останнє десятиліття в українських соцмережах і навіть поза ними поширилась звичка бажати підписникам "продуктивного дня", "робочого настрою" і т.д.?

Цього можна було б очікувати на радянських заводах, де ти мав наслідувати "подвиг" Стаханова та "героїчних" доярок. Проте і в умовах "вільного ринку" такий етос теж процвітає. Це яскраве свідчення того, що продуктивізм - чільна ідея Модерну за будь-якого устрою.

Що, власне, означає побажати людині "продуктивного дня"? Так ви визнаєте її функцією робочого місця, призначаєте в якості сенсу дня - виконання рутинних завдань від начальника або партнера, підкреслюєте, що головне в житті - "ефективність" для економіки, продукт, KPI.

Проте кожен знає, що у головне у житті відбувається поза офісом та заводом. Сім'я, хобі, творчість, гарна книга, вишневий садок, бійцівський клуб, похід у гори - ось гідні сенси для того, щоб проживати день. У своїй істинній реалізації людина ніколи не продуктивна.

#НАрх_гумор

Вартовий степової дороги. Особливо яскраве враження справляє, коли проїжджаєш повз нього у темряві.

О 17:00 збираємо клуб "Лібертарій" для обговорення праці класика антиколоніального руху Франца Фанона "Гнані і голодні". Посилання на онлайн-зустріч:

https://us04web.zoom.us/j/76713872141?pwd=3zmuWCEXL8MF3psC5XhoPHjiv7xa1R.1

Meeting ID: 767 1387 2141
Passcode: 7m4JD2

Кожен із нас у тій чи іншій мірі страждає на недуг речового фетишизму. Речі ми дуже любимо і заради них віддаємо пів життя на роботах. Але проблема навіть не в тому, що це шкодить природі, чи в тому, що це збагачує поганих людей, чи в тому, що більшість речей елементарно непрактичні. Проблема в тому, що вони просто не приносять задоволення — лише мінливу радість, яка проходить за тиждень, а далі ти знову фруструєш, прагнучи наступної речі, якої в тебе поки що немає.

Щоб вийти з цього замкнутого кола, треба практикувати простий середньовічний метод — робити речі самому. Я кажу це з власного досвіду. Наприклад, коли я два місяці у вільний час робив ніж, то, по-перше, отримував неймовірне задоволення від процесу створення, а по-друге, вже два тижні милуюся ним, поки сохне лляна олія на руків’ї. І буду милуватися ще дуже довго. Якби я ніж купив, він би вже валявся десь у шухляді забутий, бо я вже шукав би щось новеньке на маркетплейсі.

Річ, зроблена твоїми руками, вже наповнена твоєю працею, часом, особистим сенсом. Вона стає частиною тебе та твоєї історії. Тому, звісно, ти її любиш більше, ніж річ, яку тебе змусила купити брехлива та ілюзорна реклама і яка була зроблена бездушною машиною.

Просто будь-яка людина після елементарного навчання на YouTube вже може сама собі робити одяг, посуд, ювелірку, меблі, вироби зі шкіри, деякі тканини тощо. Ці речі будуть якісніші, гарніші, дешевші, а головне — приноситимуть вам справжню насолоду, яку не дасть жоден айфон

#середньовіччя