Грузія – парламентська республіка. Роль президента номінальна і постійно зменшувалась з 2011 р., наступного разу він буде обиратись парламентом. Вона стала такою за ініціативою Саакашвілі – він відпрацював 2 президентських строки, і хотів далі залишитись премʼєр-міністром. Смішно, що на початок правління він повноваження президента посилював.
Правляча партія з 2012 – Грузинська мрія. Її люблять називати проросійською чи копією Партії Регіонів. Це правда станом на 2024, але не 2012. Будучи в опозиції до Саакашвілі, вона позиціонувалась як прозахідна партія, за інтеграцію в ЄС і НАТО. Від партії Саакашвілі (Єдиний національний рух, ЄНР) відрізнялись таким:
1. Апелювали до простого грузина, балувались у божевільний соціальний популізм – замість неоліберала Саакашвілі, який «розпродав країну»;
2. Обіцяли судову реформу і демократизацію – замість авторитарного Саакашвілі, який «усіх пересаджав і катував в тюрмах»;
3. Виступали за мирну реінтеграцію окупованих територій – замість яструба Саакашвілі, який «піддався на провокації росіян і допустив війну».
Все це лягло на придатний ґрунт. Близько половини грузин працювали в державному секторі і або особисто потрапили під скорочення чи посадки, або в кожного в сімʼї був хтось, кого звільнили чи посадили. В тюрмах дійсно відбувався треш – підсилений опозиційними і російськими медіа, але не без реального підґрунтя. Війна стала для населення шоком, люди боялись її повторення, багато хто вірив, що її можна було уникнути, якби не Саакашвілі.
В іншому це була така сама проєвропейська партія, в яку увійшло багато людей із команди Саакашвілі, що пішли проти нього з різних причин. Так, там від початку було крило умовно спокійно налаштованих до Росії людей. Ще було консервативне крило грузинських традиціоналістів. Але кістяк – це прозахідні політики, дипломати, бізнесмени, журналісти тощо. Ну і Каха Каладзе.
Саакашвілі і його команда з першого дня лякали грузин, що це окупаційна адміністрація і агенти Кремля. Але пересічний грузин бачив інше: уряд Грузинської мрії підписав Асоціацію з ЄС, отримав безвіз, відкрив навчальний центр НАТО, і загалом мав, мʼяко кажучи, не гірший послужний список в євроінтеграції, ніж попередники.
Але звісно жодна з обіцяних реформ не була реалізована. Більшість патріотичних політиків рік за роком з різних причин покидали ГМ. З кожним роком вони робили все більше антизахідних і проросійських кроків. До 2022-го вона остаточно оформилась у те, чим є сьогодні (останні вибори були в 2020).
Сьогодні – це Партія регіонів. Вони тупо цитують російську пропаганду. Наприклад, премʼєр називав опозицію фашистами – при тому що в Грузії цей дискурс взагалі неприродній, для них більш демонізовані персонажі, наприклад, монголи. Тобто вони навіть не вичитують кремлівські темніки. Але ані в 2012, ані в 2016, ані в 2020 (роки виборів) вони мали багато аргументів, щоб це заперечувати і відбиватись від критики.
Протестів за ці роки було дуже багато з дуже різних причин. Повʼязаних з Росією – теж, але я би виділив три:
1. 2019 р. – російський депутат-комуніст Гаврілов приїжджає в Тбілісі і сідає в крісло спікера парламенту, щоб провести засідання «Міжпарламентської православної асамблеї». Люди увірвались у парламент і нахєр його звідти вигнали. До речі, від нас там тоді був Новінський.
2. 2023 р. – ГМ намагається проштовхнути закон про іноагентів. Люди вийшли на вулицю, побились з поліцією, закон відкликали.
3. 2024 р. – те, що ви бачите зараз.
Парадоксально, але грузинська влада помітно контрастує з суспільними запитами. За всіма соцопитуваннями, 85-95% грузин підтримують Україну, вважають Росію ворогом, виступають за ЄС і НАТО. Уряд усе робить тупо протилежно соціології. До 2022 був простір петляти, а після вторгнення цей контраст став надто разючим. За соціологією, владу ненавидять. Але вона все одно домінує.
Грузія – парламентська республіка. Роль президента номінальна і постійно зменшувалась з 2011 р., наступного разу він буде обиратись парламентом. Вона стала такою за ініціативою Саакашвілі – він відпрацював 2 президентських строки, і хотів далі залишитись премʼєр-міністром. Смішно, що на початок правління він повноваження президента посилював.
Правляча партія з 2012 – Грузинська мрія. Її люблять називати проросійською чи копією Партії Регіонів. Це правда станом на 2024, але не 2012. Будучи в опозиції до Саакашвілі, вона позиціонувалась як прозахідна партія, за інтеграцію в ЄС і НАТО. Від партії Саакашвілі (Єдиний національний рух, ЄНР) відрізнялись таким:
1. Апелювали до простого грузина, балувались у божевільний соціальний популізм – замість неоліберала Саакашвілі, який «розпродав країну»;
2. Обіцяли судову реформу і демократизацію – замість авторитарного Саакашвілі, який «усіх пересаджав і катував в тюрмах»;
3. Виступали за мирну реінтеграцію окупованих територій – замість яструба Саакашвілі, який «піддався на провокації росіян і допустив війну».
Все це лягло на придатний ґрунт. Близько половини грузин працювали в державному секторі і або особисто потрапили під скорочення чи посадки, або в кожного в сімʼї був хтось, кого звільнили чи посадили. В тюрмах дійсно відбувався треш – підсилений опозиційними і російськими медіа, але не без реального підґрунтя. Війна стала для населення шоком, люди боялись її повторення, багато хто вірив, що її можна було уникнути, якби не Саакашвілі.
В іншому це була така сама проєвропейська партія, в яку увійшло багато людей із команди Саакашвілі, що пішли проти нього з різних причин. Так, там від початку було крило умовно спокійно налаштованих до Росії людей. Ще було консервативне крило грузинських традиціоналістів. Але кістяк – це прозахідні політики, дипломати, бізнесмени, журналісти тощо. Ну і Каха Каладзе.
Саакашвілі і його команда з першого дня лякали грузин, що це окупаційна адміністрація і агенти Кремля. Але пересічний грузин бачив інше: уряд Грузинської мрії підписав Асоціацію з ЄС, отримав безвіз, відкрив навчальний центр НАТО, і загалом мав, мʼяко кажучи, не гірший послужний список в євроінтеграції, ніж попередники.
Але звісно жодна з обіцяних реформ не була реалізована. Більшість патріотичних політиків рік за роком з різних причин покидали ГМ. З кожним роком вони робили все більше антизахідних і проросійських кроків. До 2022-го вона остаточно оформилась у те, чим є сьогодні (останні вибори були в 2020).
Сьогодні – це Партія регіонів. Вони тупо цитують російську пропаганду. Наприклад, премʼєр називав опозицію фашистами – при тому що в Грузії цей дискурс взагалі неприродній, для них більш демонізовані персонажі, наприклад, монголи. Тобто вони навіть не вичитують кремлівські темніки. Але ані в 2012, ані в 2016, ані в 2020 (роки виборів) вони мали багато аргументів, щоб це заперечувати і відбиватись від критики.
Протестів за ці роки було дуже багато з дуже різних причин. Повʼязаних з Росією – теж, але я би виділив три:
1. 2019 р. – російський депутат-комуніст Гаврілов приїжджає в Тбілісі і сідає в крісло спікера парламенту, щоб провести засідання «Міжпарламентської православної асамблеї». Люди увірвались у парламент і нахєр його звідти вигнали. До речі, від нас там тоді був Новінський.
2. 2023 р. – ГМ намагається проштовхнути закон про іноагентів. Люди вийшли на вулицю, побились з поліцією, закон відкликали.
3. 2024 р. – те, що ви бачите зараз.
Парадоксально, але грузинська влада помітно контрастує з суспільними запитами. За всіма соцопитуваннями, 85-95% грузин підтримують Україну, вважають Росію ворогом, виступають за ЄС і НАТО. Уряд усе робить тупо протилежно соціології. До 2022 був простір петляти, а після вторгнення цей контраст став надто разючим. За соціологією, владу ненавидять. Але вона все одно домінує.
BY Олександр Нотевський
Warning: Undefined variable $i in /var/www/group-telegram/post.php on line 260
Some privacy experts say Telegram is not secure enough For Oleksandra Tsekhanovska, head of the Hybrid Warfare Analytical Group at the Kyiv-based Ukraine Crisis Media Center, the effects are both near- and far-reaching. Emerson Brooking, a disinformation expert at the Atlantic Council's Digital Forensic Research Lab, said: "Back in the Wild West period of content moderation, like 2014 or 2015, maybe they could have gotten away with it, but it stands in marked contrast with how other companies run themselves today." On December 23rd, 2020, Pavel Durov posted to his channel that the company would need to start generating revenue. In early 2021, he added that any advertising on the platform would not use user data for targeting, and that it would be focused on “large one-to-many channels.” He pledged that ads would be “non-intrusive” and that most users would simply not notice any change. One thing that Telegram now offers to all users is the ability to “disappear” messages or set remote deletion deadlines. That enables users to have much more control over how long people can access what you’re sending them. Given that Russian law enforcement officials are reportedly (via Insider) stopping people in the street and demanding to read their text messages, this could be vital to protect individuals from reprisals.
from us
