🎙 Інтервʼю з Ангелою Меркель анонсує на завтра Крістіан Аманпур.

В невеликому фрагменті, який Аманпур виклала у себе в Х, колишня канцлерка Німеччини каже, що Трамп завжди відчував "своєрідне захоплення" владою автократів і диктаторів на кшталт Путіна чи Кім Чен Ина.

Що ж, чекаємо.

Нагадаю, що наприкінці листопада вийшли мемуари Ангели Меркель. Цими днями вона у США, де зокрема брала участь у публічній розмові з Бараком Обамою.

🙄 "Трамп хоче увійти в історію, йому скоро буде 80, він дідусь. Путіну теж уже не 50. Це буде спадок, який вони обидва залишать нам"

Financial Times поговорило з Костянтином Малофєєвим, підсанкційним російським олігархом, близьким до Путіна.

Малофєєв каже, що Путін, вірогідно, відкине пропозицію Трампа (і Кіта Келлога, майбутнього спецпосланця з питань України та Росії) щодо врегулювання російсько-української війни.

"Келлог приїжджає до Москви зі своїм планом, ми приймаємо його, а потім кажемо йому, щоб ішов до біса, тому що нам нічого з цього не подобається. Ось і всі переговори", - додає Малофєєв.

Російський олігарх каже, що Трамп може закінчити війну лише якщо скасує дозвіл Вашингтона на удари далекобійною зброєю "й усуне президента України Володимира Зеленського від влади". А після цього "погодиться на зустріч із Путіним, щоб обговорити всі питання глобального порядку на найвищому рівні".

План-капкан.

Спадок вийде топ.

Переклад можна почитати тут.

Доброго ранку 🫠

🎙 Ангела Меркель в інтерв'ю Крістіан Аманпур каже, що Путін не був брехуном на початку їхніх політичних відносин, але все змінилося після вторгнення Росії в Крим.

"Він і сам визнав це - що брехав [про вторгнення]. Це був поворотний момент у наших стосунках. Стало зрозуміло, що я маю бути надзвичайно обережна у своєму підході до нього. Тож правильно буде сказати, що не можна вірити у якісь домовленості з ним", -

сказала Меркель у відповідь на запитання ведучої про те, як узагалі можливі переговори з Путіним, який уже неодноразово брехав.

"Ми маємо дати Україні - в тій чи іншій формі - безпекові гарантії, дуже зрозумілі й надійні. На кшталт тих, що ми мали дати, але не дали, свого часу, коли Україна погодилася позбутися ядерного арсеналу. Україну не можна залишити без безпекових гарантій із тим, що ми вважатимемо за мир. У своїй книзі я пишу прямо про те, що окрім військової допомоги для України, важливо також уже думати про те, як може виглядати дипломатичне вирішення після закінчення війни" .

Щодо Трампа. Як уже тут згадувалося, Меркель у цьому інтерв'ю згадала про те, що обраний президент США (з яким Меркель працювала як канцлерка Німеччини під час першої каденції того в Білому домі), як виглядало, захоплювався можливостями таких лідерів, як Путін чи Кім Чен Ин. Було враження, каже Меркель, що демократичні інституції обтяжують Трампа і він "хотів би вирішувати справи на свій розсуд".

Говорячи про переговори з Трампом, Ангела Меркель зазначила:

"Якщо ти говорив із ним без страху, маючи чітку стратегію - він слухав. Мені здається, він відчуває, коли люди дещо його бояться. І якщо це не так, ви можете вести з ним переговори".

"Я помітив, що Келлог був засмучений. Він скаржився, що ніхто не був із Трампом довше і не був до нього більш лояльним, ніж він. Я намагався втішити Кіта і сказав, що упевнений — з нас вийде хороша команда. На жаль, його засмученість із часом перетворилася на злість і образу”

Я вам обіцяла трохи закулісся з Білого дому 😏 Тож запрошую до прочитання огляду на книгу американського генерала Герберта Макмастера про його роботу радником з нацбезпеки в першій адміністрації Дональда Трампа.

Генерал працював з Трампом рік — у 2017-18 рр. Спогади про Келлога, майбутнього спецпосланця Білого дому з питань України та Росії, стосуються дня, коли Трамп запросив Макмастера на співбесіду. В резиденції президента у Флориді той зустрів і Келлога.

Загалом ця книга — про те, як Трамп працював у сфері зовнішньої політики під час першого року свого президентства. Що — і хто — заважало йому ухвалювати конструктивні рішення. Про вплив Путіна на Трампа, природу якого Макмастер, як він каже, так і не осягнув. Про любов Трампа до інтриг і стравлювання людей одне з одним.

Звичайно, ця книга — не лише про недоліки Трампа. Але очікувано — оскільки це все-таки мемуари людини, яка хотіла б працювати довше на своїй посаді, але не вийшло — про недоліки тут багато.

Сподіваюся, цю книгу перекладуть українською. Бо, як на мене, українцям вона може "зайти".

До речі, не так давно Макмастер дав інтерв'ю DW.

---
Тепер точно слід прочитати мемуари Джона Болтона, який обійняв посаду радника Трампа з нацбезпеки після Макмастера — вона, до того ж, є українською. Макмастер згадує про Болтона і на початку книги, і наприкінці, не дуже компліментарно.

З розповіді генерала виглядає так, що Болтон хотів отримати цю посаду ще в 2017-му, всіляко працював на це в медійному просторі — і повернувся до цього на початку 2018-го, коли крісло під Макмастером захиталося. Як ми вже знаємо, бажаного він добився. Однак через рік звільнився і написав книгу, яка неабияк змусила Трампа понервувати.

Одним словом — скандали, інтриги, розслідування. В огляді — частина з них.

❗️Сирійські повстанці заявили, що увійшли в Дамаск та захопили телебачення. Reuters пише, що президент Сирії Башар Асад покинув столицю у невідомому напрямку.

До цього повстанці повідомляли про звільнення чотирьох міст впродовж доби: Дараа, Кунейтра, Сувейда та одного із ключових та стратегічно важливих — Хомса.

🙄 Пригадала, що коли в 2011 році почалася війна в Сирії, я працювала (як ми це називаємо в журналістиці) «на стрічці новин». Тобто моїм завданням було моніторити численні ресурси і джерела, щоб писати короткі новинні повідомлення - найголовніше, про що мають знати читачі того чи іншого медіа.

І з 2011 року я так чи інакше спостерігала, як ця війна обростає, серед іншого, новими учасниками. Росія, нагадаю, вступила в цю війну на боці Асада в 2015 році.

Складно уявити, що режиму Асада дійсно кінець. Цікаво буде почитати детальніше, який ланцюжок подій зрештою привів повстанців до Дамаска.

Поселять десь по сусідству з Януковичем?

Чесне слово, я нічого не знала про цю заяву, коли писала попередній пост.

😎 А хто лайкнув нашу з колегами свіжу роботу в Х.

Памʼятаєте, тут було про нього.

Ну й оскільки є такий привід, запрошую до перегляду свіжого інтерв’ю — з паном Антоном Муравейником із Центру ініціатив «Повернись живим»:

https://youtu.be/0CXY2iTd3DU?si=6OW8_OcBPCzVk22B

Президент Зеленський затвердив нових українських послів, він анонсував 30 призначень.

Нарімана Джеляла призначать послом у Туреччині, Альону Гетьманчук — представницею України в НАТО, Андрія Мельника — постійним представником України в ООН замість Сергія Кислиці, якого можуть призначити першим заступником міністра закордонних справ.

Як повідомляють джерела Суспільного, президент зокрема оголосить нових послів у Молдові, Грузії, Норвегії, Конго, Філіппінах та Малайзії.

Також, як Суспільне повідомляло раніше, колишнього генпрокурора Костіна призначать послом України у Нідерландах.

⤴️ Давайте про позитив, суто мій субʼєктив:

Альона Гетьманчук — дослідниця, яка вже тривалий час послідовно займається темою євроатлантичної інтеграції. Засновниця центру "Нова Європа", до того — співзасновниця Інституту світової політики. Скільки я себе памʼятаю в журналістиці, всі ці роки Альона Гетьманчук була присутня в пулі тих аналітиків і оглядачів, до яких можна було звернутися за фаховим коментарем на тему європейської та євроатлантичної інтеграції (зокрема — в ті часи, коли ці теми явно не були мейнстрімні).

Наріман Джелял — заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу, колишній політвʼязень Кремля. Росіяни увʼязнили Джеляла у 2021 році незабаром після того, як він виступив на Кримській платформі у Києві, по поверненню у Крим. Ми з вами знаємо, що в кримських татар історично тісні відносини з Туреччиною, там велика кримськотатарська діаспора. Наскільки знаю, про Василя Боднара, який донедавна очолював дипмісію України в Туреччині, були позитивні відгуки. Нещодавно, однак, він був призначений послом у Польщу, надзвичайно важливу для нас країну, де точно потрібен фаховий дипломат.

Андрій Мельник — відомий вам (і нам🙂) як посол України в Німеччині до липня 2022 року, тобто станом на початок повномасштабного вторгнення. Роздавав жару німцям (по ділу і інколи без). З червня 2023 року — посол України в Бразилії. Оскільки в публічній площині послу України в ООН часто доводиться мати справу з росіянами, тут не маю жодних сумнівів, що посол Мельник дасть гідну відсіч.

Щодо закулісся роботи послом, в плані рутинної щоденної роботи, тут я не можу дати оцінку ані послу Мельнику, ані Гетьманчук, ані Джелялу. Думаю, ми самі все побачимо через півроку-рік після призначення, як у новопризначених послів ідуть справи.

Тепер про негатив:

Пакетом з цими призначеннями йде призначення послом екс-генпрокурора Костіна. Я не маю уявлення, який із Костіна буде посол, але коли людину звільняють на тлі скандалу з масово оформленими інвалідностями в прокурорів на Хмельниччині, погодьтеся — призначення її після цього послом не виглядає здорово.

(Хоча, нагадаю, чутки про призначення Костіна послом у Нідерланди ходили ще навесні цього року, до скандалу з прокурорськими "інвалідностями". Цю ідею, за моїми даними, не сприймав тодішній міністр закордонних справ Кулеба.)

Костін, екс-генпрокурор Венедіктова, екс-міністр оборони Таран призначені послами, хоч їхня діяльність на попередніх посадах викликала запитання. Я не знаю, може, Венедіктова та Таран у підсумку добре зарекомендували себе на цих посадах (публічно ми — виправте мене, якщо це не так — про них і їхню роботу нічого не чуємо). Але сам факт таких призначень, без комунікування перед суспільством проблем, які прозвучали публічно, — не ок. Цікаво, як такі призначення сприймають у країнах, куди таких екс-посадовців відправляють послами.

(Венедіктову, нагадаю, відсторонили з посади генпрокурора в липні 2022 — тоді ж, коли й Баканова, на тлі перевірок в силових відомствах щодо ймовірних зрадників. Щодо Тарана — можна просто ввести в гугл "Таран, скандал", і вам видасть кілька найгучніших історій. Хоча мова там насправді і про системні проблеми у війську, які потребували вирішення за його міністерства.)

—

Оновлення станом на 21.12: Президент звільнив Андрія Тарана з посади посла у Словенії.

👩‍💻 О, Федора Шандора нарешті призначили послом України в Угорщині!

Ми з вами можемо пригадати його по цьому фото з 2022 року (ось тут першоджерело), після якого Шандора почали називати "професором із окопу" — адже на фото він читає лекцію своїм студентам.

Федір Шандор — професор Ужгородського національного університету, депутат Закарпатської облради ("Слуга народу"). Був військовослужбовцем 101-ї Закарпатської бригади ТРО.

Колеги з Суспільне Ужгород записували його незабаром після того, як зʼявилося це фото.

Шандор — етнічний угорець. Думаю, в даному випадку (як і у випадку Нарімана Джеляла) буде етично уточнити національність. Ось тут є його інтервʼю про етнічних угорців в лавах сил оборони України.

Угорщина погодила Федора Шандора на посла ще влітку 2023 року, але остаточне рішення затягнулося.

Україна не мала посла в Угорщині з літа 2022 року.

Голова МЗС України Сибіга зустрівся із новим сирійським лідером Ахмедом аль-Шараа у Дамаску, передає Reuters. Агентство наразі не наводить деталі зустрічі.

👩‍💻 Так збіглося, що за останні кілька днів відразу у двох книгах я побачила згадку про епізод із "пере(за)грузкою" між США та Росією — памʼятаєте, як у 2009 році Гілларі Клінтон привезла Сергію Лаврову "кнопку перезавантаження"?

Тоді ще вийшов конфуз, бо американці написали на тій кнопці "перевантаження" замість "перезавантаження".

Розібʼю це на два дописи, один за одним.

У першому наведу фрагмент із книги "Поля битв. Боротьба за захист вільного світу" Герберта Макмастера, якого я нещодавно тут згадувала. Це радник Трампа із нацбезпеки в 2017-18 рр. Книга вийшла у 2020 році, її український переклад — у 2023-му, тобто погляд Макмастера, очевидно, вже є ближчим до того, як ми всі зараз ставимося до того перфомансу.

Перш за все, Макмастер звертає увагу на те, що "перезавантаження" між США і Росією відбулося всього лише через сім місяців після російського вторгнення у Грузію — "першого в історії війн, у якому кібератаки поєднувалися з наступном армії та тривалою дезінформаційною кампанією".

Він також пише, що:

"Надмірний оптимізм привів до самозаспокоєння, а адміністрація Обами провадила політику щодо Росії з огляду на свої сподівання співпрацювати з Кремлем, а не на потребу стримувати російську агресію та захищатися від неї. Ці надії незабаром випарувалися, коли Росія анексувала Крим, вторглася в Україну, втрутилась у ситуацію в Сирії, хакнула кампанію Клінтон і Демократичний національний конгрес, атакувала президентські вибори 2016 року. У 2000-х, коли російська агресія ставала дедалі складнішою та комплекснішою, Сполучені Штати помилково припускали, що цілі Росії відповідають їхнім цілям. Вони вважали, що дипломатичними зусиллями можна вивести Кремль з ізоляції, щоб він долучився до спільноти відповідальних країн і відмовився від своєї руйнівної поведінки.

Психологи визначають упередженість оптимізму як схильність тих, хто починає лікування, вірити в його успіх, навіть якщо впевненості в результатах немає. Президент Обама та державний секретар Клінтон не були першими з тих, хто піддався упередженості оптимізму та схильності видавати бажане за дійсне у своєму прагненні покращити відносини з Росією, і не стали останніми".

У наступному дописі я наведу вам фрагмент із мемуарів Гілларі Клінтон про це саме "пере(за)вантаження".

👩‍💻 Гілларі Клінтон у своїх мемуарах «Важкі рішення», пишучи про Росію, цитує Вінстону Черчіля («У справжній обʼєднаній Європі Росія повинна мати свою частку») і згадує, що на ідею з «кнопкою» її надихнув Джо Байден.

«У промові на Мюнхенській конференції з безпеки у лютому віце-президент Байден сказав: «Час натиснути на кнопку перезавантаження і знову пройтися по всіх тих галузях, у яких ми можемо і повинні працювати разом із росіянами». Мені сподобалася ідея «перезавантаження» не як спосіб ігнорувати наші реальні розходження, але як спосіб монтувати їх у ширший порядок денний разом із галузями спільного інтересу».

Клінтон пише, що «у політиці важливо мати почуття гумору». «У дипломатії, де розмови ретельно виписуються заздалегідь з урахуванням мовних особливостей і культурних відмінностей, для гумору менше місця. Але іноді він допомагає. І цього разу був саме той випадок», — вважає вона.

Гілларі Клінтон пригадує, як привезла на зустріч із Лавровим у Женеві «невеличку зелену скриньку, обвʼязану стрічкою.

«Доки камери відволіклись, я відкрила скриньку й витягла звідти ясно-червону кнопку на жовтій підставці, яку ми взяли в готелі біля ванни зі змішувачем. На кнопці було російське слово «перегрузка». Ми обоє сміялися і натискали кнопку разом. «Нам було нелегко відшукати потрібне російське слово, гадаєте — воно правильне?» — запитала я. Міністр закордонних справ роздивився уважніше. Інші американці в приміщенні, особливо ті російськомовні, що добирали це слово, затамували подих. «Неправильне», — відповів він. Чи перетвориться цей жарт на міжнародний інцидент? Я продовжувала сміятись. Лавров теж розсміявся — і всім відлягло. «Мало би бути «переЗАвантаження», — пояснив він. — Бо це означає «перевантаження». «Ну, — відповіла я, — ми вам не дозволимо це нам заподіяти, я обіцяю».

Гілларі Клінтон написала свою книжку у 2015 році. Український переклад вийшов у 2016-му.

Я подумала, що справедливо буде додати тут і реакцію Гілларі Клінтон на критику "пере(за)вантаження" — щоб було зрозуміло, як вона оцінювала цю свою ідею з "кнопкою" через кілька років по тому (нагадаю, мемуари вийшли у 2015 році):

"Згодом, після вторгнення у Крим 2014 року, дехто в Конгресі звинувачував, що саме "перезавантаження" підбадьорило Путіна піти на такий крок. Гадаю, такий погляд неправильний і щодо Путіна, і щодо перезавантаження. Зрештою, він вдерся до Грузії у 2008 році й реакція на це була незначна з боку Сполучених Штатів чи інших країн. Путін вдерся до Грузії та Криму з власних міркувань, за власним графіком, у відповідь на місцеві події. Ні жорстка риторика й доктрина превентивної війни адміністрації Буша, ні зосередження адміністрації Обами на прагматичній співпраці у галузі стрижневих інтересів не сприяли і не стримували цієї агресії. Перезавантаження — не винагорода, а визнання того факту, що Америка має багато важливих стратегічних і безпекових інтересів, і там, де можна, нам потрібен поступ. Це й нині так".

—
Найцікавіше тут, мабуть, оце відмежування від російсько-грузинської війни як від чогось, що сталося за адміністрації Буша-молодшого і хай там і лишається. Росія вторглася в Грузію в серпні 2008 року, а інавгурація Обами відбулася у січні 2009-го — і вже в березні 2009-го його адміністрації здалося цілком доречним привозити Лаврову "кнопку перезавантаження".

👩‍💻 Дуже влучно, як на мене, Макмастер підмітив у своїй книзі одну з рис "російської війни нового покоління".

Він пише про те, що "критично важливим елементом російської дезінформації та диверсійних дій є заперечення власної відповідальності". Макмастер каже про це в контексті історії про втручання росіян у вибори у США в 2016 році, але ми з вами, очевидно, спостерігали це на початку російсько-української війни, з вторгненням росіян до Криму, в Донецьку та Луганську області.

Що мені здалося надзвичайно влучним, то це ось цей висновок: "Заперечення відповідальності часто створює можливість тим, хто не бажає протистояти діям РФ, демонструвати показне незнання".