звикла
що ти існуєш десь під рукою
але от ніби після ремонту забрали дзеркало
і я дивлюся в пустоту
де вчора було твоє обличчя

#вірші

я монтую відос по сорочинській ярмарці і просто не можу не поділитись

ти існуєш поза цим топосом,
наративом трансценденції,
концептом категоричного імперативу Канта,
двоїстичною теорією про
добро і зло як бінарні полюси.
поза моєю авторською інтенцією
ти ввійшов у моє життя світлом
абсолютно нерукотворного походження.
поза страхом і тривожністю,
я приречена бути у просторі
між розрізненням свого духу і твоєї плоті
(а в маркотні дні, зрештою, навпаки).
ти — не вибір,
не воля,
ти живий доказ,
що світ й справді
можливо не створений.
бо чому тоді
я прийшла сюди,
а ти мене вже чекаєш?
ще й приніс сухоцвіти
і вибачаєшся:
«мені треба було розміняти гроші
на шаурму»

#вірші

#луцький_терорист

Я плакала над ним, то і ви поплачте.

у мене на лівій руці родимка.
плямка кольору молодої лози,
яка змушувала мене в дитинстві вірити,
що якщо загублюся і пройдуть роки:
я втрачу дитячі риси обличчя
і в мене виростуть здорові постійні зуби,
мама з татом всеодно мене впізнають,
бо ж ніхто не носить її, як я.
зараз вона помалу зникає,
стирається часом і жорсткою водою,
а я все більше переживаю:
як мене тепер впізнає мій хтось,
якщо я загублюся
і знову стану іншою?

#вірші

...Інколи я загоралася такою жалістю до себе й такою ненавистю до всього світу, що якби цю енергію спрямувати в одну точку й прикласти до неї лампочку вольфрам би дуже швидко розжарився. Мене часом просто знищувала думка, що я більше не молода й ніколи такою не буду. Що весь мій час минув. Мені здавалося, що старе за таких умов мусить знищити нове. Нове винне старому — бо цвіте, бо прекрасне, бо невинне, бо створює контраст із жалюгідним.

Я знала, що колись настане старість. Тільки сподівалася, що вона буде трохи... благороднішою, чи що.

Мирослав Лаюк «Баборня»

#kunstobjekt
щось поміж хворобою і законом природи —
останні тижні крутять сни без субтитрів, іноді
переключаючись на чорногорське радіо:
тоді починає зависати навігація.

за казино росте стіна плачу, складена
з поштоматів: юдеям вже то не треба,
лиш клієнтам не вистачить ані 7 субот утіхи.

ще й лист лавровий переїхав до вазонів.
прямуй інвазивно, полишивши прірву в тексті,
прикриту одруками.