Poziția copilului
чергова історія про корумпованість румунської правоохоронної системи, що не є новим, тому вже не зацікавило так, як могло, зрештою нічого принципово нового цей сюжет не пропонує
із більш-менш оригінального (з мого досвіду із румунським кіно) – образ домінантної матері, котра всіма правдами і неправдами, в тому числі через експлуатацію свого суспільного статусу, відмазати від кримінального покарання свого вже дорослого сина
домінантні жінки це завжди інтересно, проте тут ця риса має чітко виражену негативну конотацію, тоді як сам син абсолютно позбавлений субʼєктності, це шось таке аморфне нєчто, здатне лише на спорадичний вербальний бунт, подібний до того, як бунтують капризні діти
і тут провина знову нібито лягає на жінку, бо аморфність сина, за логікою, зумовлена її вихованням (батя там теж пасивний дуже, але це фільм мовби не критикує)
і от таке позиціонування героїв мені не дуже сподобалося, бо сильна протагоністка особливого захоплення не викликає
3/5
чергова історія про корумпованість румунської правоохоронної системи, що не є новим, тому вже не зацікавило так, як могло, зрештою нічого принципово нового цей сюжет не пропонує
із більш-менш оригінального (з мого досвіду із румунським кіно) – образ домінантної матері, котра всіма правдами і неправдами, в тому числі через експлуатацію свого суспільного статусу, відмазати від кримінального покарання свого вже дорослого сина
домінантні жінки це завжди інтересно, проте тут ця риса має чітко виражену негативну конотацію, тоді як сам син абсолютно позбавлений субʼєктності, це шось таке аморфне нєчто, здатне лише на спорадичний вербальний бунт, подібний до того, як бунтують капризні діти
і тут провина знову нібито лягає на жінку, бо аморфність сина, за логікою, зумовлена її вихованням (батя там теж пасивний дуже, але це фільм мовби не критикує)
і от таке позиціонування героїв мені не дуже сподобалося, бо сильна протагоністка особливого захоплення не викликає
3/5
Eu când vreau să fluier, fluier
це могла би бути хороша сімейна драма з обережним, але виразним критичним наративом вимушеної робочої міграції з Румунії в більш розвинені європейські країни
і починалось кіно саме так, тому я мала досить високі очікування, проте далі сюжет розвивався дуже дивно, якось невиправдано істерично та в стилі американських кримінальних бойовиків у сеттингу румунської глибинки
дії героїв мають мало логічних пояснень, тому врешті історія розвалюється, хоча завершується суто з перспективи образності ефектно, красиво
2.3/5
це могла би бути хороша сімейна драма з обережним, але виразним критичним наративом вимушеної робочої міграції з Румунії в більш розвинені європейські країни
і починалось кіно саме так, тому я мала досить високі очікування, проте далі сюжет розвивався дуже дивно, якось невиправдано істерично та в стилі американських кримінальних бойовиків у сеттингу румунської глибинки
дії героїв мають мало логічних пояснень, тому врешті історія розвалюється, хоча завершується суто з перспективи образності ефектно, красиво
2.3/5
скоро я почну просто сюди зберігати все прикольне, що хочеться почитати
ну бо воно якось дуже пасує до тематики каналу здебільшого
це також на почитати, але сильно затягувати на майбутнє, бо з Ромером не тре затягувати
люблю
ну бо воно якось дуже пасує до тематики каналу здебільшого
це також на почитати, але сильно затягувати на майбутнє, бо з Ромером не тре затягувати
люблю
Forwarded from КRАЙ
Еріка Ромера називали «моралістом» — для митця XX століття це було радше образою, ніж похвалою. Режисер погоджувався з цим званням, але лише за умови його вірного розуміння з огляду на традицію, до якої воно належить.
Ромер зв’язував мораль із поглядом, певним кутом зору — причому не лише суб’єкта вчинку, а й того, хто ці вчинки засвідчує. За цією логікою він створив у фільмах світ, де глядач стає не просто спостерігачем, а й свідком того, що бачать персонажі. Так Ромер приховано нагороджував зацікавленого глядача титулом «moraliste».
Як саме режисеру вдається такий перехід і де виникає розрізнення моралі як погляду від системи символічних культурних кодів — читайте в нашому новому тексті.
Ромер зв’язував мораль із поглядом, певним кутом зору — причому не лише суб’єкта вчинку, а й того, хто ці вчинки засвідчує. За цією логікою він створив у фільмах світ, де глядач стає не просто спостерігачем, а й свідком того, що бачать персонажі. Так Ромер приховано нагороджував зацікавленого глядача титулом «moraliste».
Як саме режисеру вдається такий перехід і де виникає розрізнення моралі як погляду від системи символічних культурних кодів — читайте в нашому новому тексті.
КРАЙ
МОРАЛЬНІСНИЙ КАЛЕЙДОСКОП ЕРІКА РОМЕРА
Кінематографічні цикли Ромера попри нібито сегментативну уособленість насправді розрізненні лише каліграфічно тонкими лініями — одними назвами та певними концептуальними й сюжетними рішеннями. Припустімо, ми вдалися до зухвалого демонтажу й зчинили аж три…