В просторі все просто – просто дай просторові простір

вся ніч до ранку на вокзалі у хмельницькому відчувається як один дуже страшний сюрний сон в якому хотілось просто вижить але поспати насправді вдалось тільк недавно в рандомному єдиному напевно відкритому на все місто магазині по пів годинки на кожному боці (щоб виспати обидві сторони тіла?)

сьогодні мені неіронічно так кайфово від базових новорічних крісмас плейлістів які крутять на всіх вуличках у всіх кавʼярнях! вони дуже добрі і щирі насправді

наступні пости найкраще переглядати під це або попередньо зарядившись цим https://youtu.be/IyvqVDAGU0s

«замкнений в своїх межах»

олійна пастель
знайдене в польщі на підвіконні підʼїзду двп 21х30

особиста рефлексія:
є страх - наші межі, їх створюємо ми із себе самих
є навколишнє - воно не проходить крізь наші межі, ми не впускаємо його, ми боїмся його, ми не бачимо його і не вступаємо з ним у взаємодію
є ми - всередині нашого страху, наших меж
ми горим, іскримся нашою енергією, вона яскрава і потужна
вона бушує всередині нашого страху, наших рамок, їй мало місця там
але все ніяк не потрапить вона назовні
і буде бушувати замкненою там, доки не перетне свою ж межу
коли, яким чином, чи перетне, чи не згасне в безсиллі і зневірі? час покаже

535₴

«страх
поглинання
пробивання»

зробила маленьку гіфку про те, як страх іноді росте і охоплює так, що й не лишається місця для нас, ми в нього загортаємось і він нас ховає від усього ззовні
але ми не зникаємо, ми все ще є всередині, і в якийсь момент усе одно пробиваємось із цієї темної густоти, проростаємо назовні великим вибухом, стаємо ще більше, яскравіше, ніж були
так і долаємо страх
так і стаємо ширше

оце шо кажуть що мистецтво це спосіб проживання відчуттів і емоцій це абсолютна правда
особливо якщо творити щиро не занурюючись в «як треба» а суто відчуттєво, як іде, дозволивши собі бути в тому стані який справді є і пішовши в нього
більше того, це не просто передання і звільнення від внутрішніх переживань
це саме проживання
це занурення
це внутрішня робота, глибока і потужна
увесь час поки ти твориш щось - увесь час ти занурений в емоцію
і ти не втечеш від неї
бо ти ловиш її наміряно щоби передати
і вона йде йде і йде в тобі і поки ти не закінчиш своє творіння поки не вивільниш усе ти його не відпустиш ти занурюєшся з головою а разом з тим ще й отримуєш кайф бо робиш рух
коли ти твориш то ти не в застої з емоцією, не варишся з нею в супі, нііі, ти з нею в танці
це супер терапевтична і дуже чесна магія
не можу уявити своє життя без мистецтва без творчості взагалі це вау

!

якийсь такий настрій нічого не хочеться нікому розказувать нічо не хочеться ні від кого узнавать
звісно мене цікавлять певні моменти людського життя мене в цілому цікавить життя дуже сильно але але.
мені хочеться відповідей на свої питання точніше навіть не відповідей а цілком підходящих доповнень до моїх світобачень, хочеться назбирати тих самих своїх пазлінок для моєї картини яких я ще не віднайшла, а їх нескінченна кількість і це чудово!
і мене тягне так тягне до їх віднаходження але я знаю що вони не будь де вони в певних людях певних моментах до яких тягнеться моя душа і вони не завжди не всюди і не одразу
вони особливі і по своєму таємничі і дуже дуже чарівні
і моя душа більше не згодна на менше!!!!! вона не хоче будь чого, лиш би заповнити пустоту, вона хоче саме того, чого вона хоче
вона цінує своє бажання вона поважає його і обирає тепер бути радше без нічого але вірною бажанню аніж з усім і одразу незрозуміло чим
моя душа втомилась забруднюватись, моя душа втомилась робити вигляд наче вона щось інше і їй добре з чимось, що їй перекриває дихання
а щоби зрозуміти що підходить, їй доводиться випльовувати усе зайве, щоб подивитись на себе в чистоті і побачити, зрозуміти, відчути - що ж насправді вона є? і що туди підходить?
певна відстороненість стає вимушеним для цього кроком
і страшно спочатку - як це, я, і не даю нікому попадати в мене, не даю собі попадати в когось? як це я, і просто не хочу цього, відмовляюсь?
але уже зникає страх, що більше не буде можливості, зникає ломка по тому, щоби терміново у себе щось всунути
зʼявляється розуміння, що можливість буде завжди
і все ж я, звісно, дещо налякана довгим невмінням цього робити, усе ж таки підсвідомо боюсь знову заневміти
іноді стається відчуття, що світ рухне, якщо зроблю паузу
але так не буває
чи можливо розучитись їздити на велосипеді?

я можливо трошки боюсь
усього
можливо дуже багато чого
але зараз моє мовчання і моя пропажа для інших - для мене моя знахідка мене самої
а я собі так рада зараз, як нікому
бо з стількома я бачилась і взаємодіяла близько близько і давала любов
з усіма окрім себе

і я насправді зовсім не маю нікому нічого ні брати ні давати
і ось так я вперше дозволяю собі не залежати від інших зовсім зовсім, повністю
тобто під них і їх бажання буває зовсім зовсім не підходжу
і не беру і не даю тоді, коли не хочеться цього саме мені, хоч і хотілося би може комусь
і так страшно це! незвично. що як мене зненавидять, бо я не відповідаю очікуванням? і відвернуться від мене тоді? хм.
особливо з даванням страшно. як це, дозволяєш собі не давати нікому нічого? егоїстична паскуда виходить, бо не задовільняю потреби інших, не несу користі іншим? хм.
.
але я вперше живу для себе не для інших
я вчуся цьому
це найцінніше вміння
і мені і страшно від незвички і дуже смачно
ось так

«ти егоїстка» - говорила мама, коли я робила спроби навчитись бути заради себе а не лише заради когось.
«так, я працюю над тим, щоби нею стати» - кажу зараз я.
навчитись жити з собою можливо тільки поживши з собою, правда? здається так і є.
так, я егоїстка зараз, просто кошмарна!! бо мені так зараз треба. це моя робота. це мої процеси. взрощування самоцінності - не просто.

і зараз я доходжу до того що вільна вільна від інших і я сама на своєму шляху до себе
ми будуємо стосунки достатньо близькі і довірливі
щоби впевнено було іти разом у світ і у підсумку!! іти й до людей і цінувати їх щиро сильно сильно!! і давати в якийсь момент захочеться, бо в собі достатньо!!. це не шлях самотності. але самотність на ньому важлива?
треба побути з собою дізнатись себе достатньо щоби з іншими не робити собі боляче від цього незнання від нестачі здорових домовленостей з самою собою

щоби цінувати і любити когось (щиро), навчитись треба спочатку цінувати і любити себе (щиро)

і щоби відчути чисту любов треба навчитись її не сувати в себе і не сувати в інших
ні брати ні давати насильно
бо любов самобутня
їй можна відкритись, помітити, повірити в неї
лиш тоді вона сама може заповнити
коли перестаєш судорожно тримати і даєш бути
навіть коли не в інших, навіть коли не в собі
а там, де воно є

короче якщо простіше то спілкуватись щас з людьми не особо хочеться бо я работаю над самоцінністю і не хочеться за все підряд хапатись і всім підряд наповнюватись та і просто нецікаво мені щас чомусь це все. і мене тягне взаємодіяти щас імено тільки якщо чуствую шо мені там прям дуже надо і актуально і цінно і воно мені допоможе в моєму зрості чи якихось ще штуках а все інше проходить повз мене бо не так багато у мене на це все сил я не готова комусь шось давать щас бо я надто довго тільки це і робила і заєбалась і зараз мені треба інше треба навчитись для себе жить треба дозволити себе це ось так. от такоє настроєніє сорі кого розчаровую не зачаровуйтесь щоб не розчаровуватись💋💋💋