8 вересня 1916 року, під враженням від результатів Сомми і Вердена, генерал Еріх Людендорф в приватній розмові констатував, що при існуючому положенні речей Німеччина приречена на поразку.

21 березня 1918 німецька армія здійснила неймовірний по міркам Першої світової стратегічний прорив на Західному фронті, вийшла на оперативний простір і розпочала наступ на Париж.

Між цими двома подіями - тотальна мобілізація населення, грандіозна програма розбудови військової економіки та неформальне встановлення військової диктатури, яка поставила всю країну в стан Тотальної війни.

Про досвід Тотальної війни в унікальних історичних обставинах Німеччини - в моїй новій статті.

#ПСВ #історія #статті

​​"Разница между газами, употреблявшимися ранее, и «желтым крестом» была та, что от прежних газов предохранила маска, тогда как от «желтого креста» и маска защитить не могла. Осадки «желтого креста» въедаются в одежду, пропитывают ее насквозь и причиняют неприятные ожоги. От этого некоторое время можно защищаться, если дать солдатам возможность чаще менять одежду.

В своем докладе тайный советник Габер предложил генералу Людендорфу ввести новые газы в том случае, если имеется налицо уверенность, что через год война будет кончена. Он гарантировал, что в течение года противник не сможет научиться делать эти газы, и, таким образом, целый год мы пользовались бы ими одни. Если же через год война не будет окончена, то профессор Габер держался того мнения, что мы ее безнадежно проиграем, если введем «желтый крест», так как через год и противникам удастся выработать такие же газы у себя. Благодаря их сильно развитой промышленности, они стали бы изготовлять огромные массы этих газов и обстреливать нас ими. Мы не могли бы применить вспомогательного средства – дать солдатам резиновые плащи и две-три перемены обмундирования, так как у нас для этого не было больше материалов. Вследствие этого противнику не нужно было бы даже наступать – он мог бы просто-напросто отовсюду выкуривать нас газовым обстрелом.

В действительности профессор Габер ошибся лишь в одном пункте: противнику удалось добиться выработки газов не через год, а лишь через шестнадцать месяцев. К началу перемирия одни французы изготовили пять тысяч тонн этих газов, но, к их великому сожалению, им уже не пришлось употребить их против германских войск."

//Макс Гофманн, "Война упущенных возможностей"//

#ПСВ

Нормальне таке накриття.

#ПСВ

Підбиті британські танки біля села Брі на річці Сомма. 23 березня 1918, третій день великого німецького наступу.

#ПСВ

​​"Чем ближе подходил намеченный срок операции, тем больше появлялось у Пайпера сомнений в успехе. Перед его глазами все чаще возникала карта, на которой синими стрелочками были отмечены американские части, расположенные в Арденнах. Каким образом он должен был пробиваться сквозь них силами одной боевой группы?

Кремер тоже, должно быть, разделял сомнения Пайпера в успехе операции, потому что незадолго до ее начала позвонил Пайперу и сказал:

— Мне плевать, что и как вы будете делать. Только дойдите до Мааса — даже если у вас останется к тому времени только один танк. Хоть одним танком доберитесь до Мааса — это все, что я прошу.

Пайпер сделал из этого только один вывод - Кремер сам не верит в то, что удастся добраться до Антверпена, и стремится лишь успокоить фюрера, что его указания выполнены и танки дошли до Мааса — что само по себе было бы достижением."

//Чарльз Уайтинг, "Битва в Арденнах. История боевой группы Йоахима Пайпера"//

*Фріц Кремер - начальник штабу 6-ї танкової армії СС

#ДСВ #війна

"Майора Майора мучило сознание, что он не выполняет каких‑то наиважнейших своих обязанностей, и он опасался, что рано или поздно за это придется держать ответ, но опасения были напрасными. Он редко выходил из кабинета, разве что в случае крайней нужды, потому что никак не мог привыкнуть к тому, что все пялят на него глаза, время от времени монотонное течение рабочего дня нарушал какой‑нибудь офицер или рядовой, присланный сержантом Таусером с делом, в котором майор Майор ровным счетом ничего не смыслил. Майор Майор прямехонько возвращал просителя к сержанту Таусеру, а тот уж давал разумные указания. Очевидно, обязанности командира эскадрильи отлично исполнял кто‑то другой, не нуждавшийся в помощи майора Майора."

//Джозеф Хеллер, "Уловка 22//

#книги #війна

Мало хто помітив як італійці несподівано випустили шоу "Муссоліні: син століття". Серіал охоплює період від створення Fasci Italiani di Combattimento до "Маршу на Рим" і встановлення диктатури в Італії, проводячи глядача через епоху післявоєнної депресії та політичного насилля.

На даний момент я подивився всі уривки шоу, які є на ютубі, і знаходжусь під хорошим враженням. Окремо знімаю капелюха за зображення походу ардіті на Фіуме, шкода тільки екранного часу він зайняв небагато. Особливе задоволення - дивитись епізоди в оригіналі (з субтитрами) - у випадку Італії мова та темперамент мають значення.

Історія народжує одні й ті самі архетипи, тому є вірогідність, що різні країни можуть століття поспіль переживати схожий досвід. Особливо, якщо їх великі війни йдуть не за планом.

https://youtu.be/p4eNNd03-AM?si=tbHlx_2du8VMtYJh

#кіно

"Від наших союзників Скіннів ми знали, що багато зниклих безвісти солдат були живі, будучи в полоні - мали надію, що тисячі, але знали, що сотні. Розвідка вважала, що що полонених відвозили на Клендату - Жуки вивчали нас так само, як і ми їх. Раса індивідуумів, здатних будувати міста, космічні кораблі, армії, може бути не менш цікава для сутності Рою, ніж сутність Рою для нас.

Як би там не було, ми хотіли повернути наших полонених назад!

Згідно суворої логіки всесвіту, це може бути слабкістю. Можливо, якась раса, яка ніколи не намагається рятувати своїх представників, може використати цю нашу рису щоб повністю нас знищити. У Жуків, здається, цієї риси не було взагалі - ніхто не бачив, щоб жук прийшов на допомогу своєму пораненому; вони прекрасно взаємодіють у бою, але кидають напризволяще цілі підрозділи, як тільки ті вже не представляють користі.

Наша поведінка інша. Як часто ви бачите заголовки в стилі "Двоє людей загинули, рятуючи дитину"? Якщо людина губиться в горах, сотні вирушать її шукати, можливо двоє-троє самі загинуть. Але як тільки загубиться хтось ще, знайдуться нові сотні добровольців.

Погана арифметика, але людяна. Через весь наш фольклор, всі людські релігії, всю нашу літературу проходить расове переконання, що коли треба врятувати одну людину, всі інші не мають рахуватись з ціною.

Слабкість? Це може бути унікальною силою, яка завоює нам Галактику.

Слабкість це чи сила, але у Жуків такої нема; не було жодного сенсу міняти воїнів на воїнів. Але в поліархії Рою деякі касти більш цінні, ніж інші, принаймні, на це сподівалися наші фахівці з психологічної війни. Якби ми змогли захопити мозкових жуків, живих і неушкоджених, ми могли б торгувати на вигідних умовах."

//Роберт Хайнлайн, "Starship troopers"//

#книги

Otto Dix, Toter Soldat (1922).

#Art #ПСВ