під час навчання в «тєатралкє» нам жоско драли сознаніє Станіславським і його мерзенной пісаніной. І я розумом розумів шо дядько діло каже, але тіло читати ту гидоту не хтіло скільки б разів я не намагався то зробити. Пихата форма подачі, застарілі терміни, пафосність та всратість віяла з кожного листка. Наче він не елементарну річ намагається донести, а якусь інопланетну науку— ПРО ВІДЧУТТЯ.
Всі 4 роки ми різними формами чули помершого діда через вуста наших вчителів і кожен раз я не розумів ну як про це можна було написати, бо це ж очевидні речі для живої людини. Ну нашо писати «сценическое действие должно быть внутренне обосновано, логично, последовательно и возможно в действительности» по-перше: це чистий піздьож. Нічого шо відбувається на сцені не можливо в дійсності. Бо сцена— це не реальність, а фантазія яку хтось хоче розказати комусь. Хочете подивитись реальність? Вийдіть на вулицю і згадайте нашо ви від неї пішли в театр. Якшо б пан Костя пожив би життя людини без театра та спадка у вигляді заводу по виробництву «золотої канітєлі» то він би знатно прихуїв. Голод, крєстьянє торжестують, дядько на вилах висить, а його самого ось ось розірвуть на пальто, штани та три здорових зуба. По-друге: то шо актор має розуміти нашо він вийшов на сцену, і головне хтіти вийти на сцену ну то просто база для будь-якої людини чим би вона не займалась. Ідеш ти какать чи Гамлетом виходиш— тримай в голові мотивацію та послідовність бо насреш в штани

Я, як людина переживша екзистенційну кризу у 6 років, дуже сильно відчував смак живості, і за цим не розумів нашо мені читати книгу «Моє життя в мистецтві», коли саме в цей час відбувалося моє життя в мистецтві. Я був підлітком і мій протест який кричав «мені воно не всралось» розповсюдився на всі його твори. Етіка, праця актора над роллю, над собою… без різниці. Все було тупо мєрзость. Буде чесним сказати шо в цьомі віці я в цілому читати нічого не хотів, але шо напихували, то особливо не йшло. Всесвіт побачив шо мені не вкатують роботи «метров» і підкидував мені інші методи акторської практики. Якось я шукав для себе шось шо допоможе мені вистроїти персонажа для ролі у виставі і наткнувся на Лі Страсберга. Цей чоловʼяга захопився підходом МХТ коли той був на гастролях у НЙ. Якийсь час Лі викладав учням по «системі станіславського» аж раптом приїхала, Стелла Адлер, і сказала шо то ніхера не сістема станіславського, бо вона пообщалась з ним в Парижі і Костя сказав шо взагалі у нас є «сверхзадача» і це основне, а емоції і бажання оставтє для побуту. І Лі розісравшись з колєгами заснував свою школу де головними були емоції, та в основному ті, які ми пережили у житті. Він запропонував людям працювати з емоційною памʼяттю і це дуже класно спрацювало. По суті, ми як людина маємо велику базу емоцій і використовуємо її коли життя напирає і для актора треба мати ключ до цієї бази даних з якої можна дістати чи сльози, чи радість, чи оргазм від сексу з шишиєю води. Його техніка стала основою для американської школи акторської гри на якій побудували вавилонську вежу Холівуду

Саме з вправами техніки Лі Страсберга я буду знайомити людей на наступному тижні 21.01 в українському культурному центрі

Приходьте знайомитись з театральними вправами. То файний скіл для праці з базою даних ваших емоцій

А також 24 та 31 я проведу зустрічі по фізичному театру та епічному театру в рамках лабораторія🧪nothing: theater на базі насінгу. Будемо сіяти театральне насіння 🌱

осьо був вечір Шоу Завгодно і темою стала ВСЕУКРАЇНСЬКА СВАРКА. В цілому не конкретна, а така собі зібрана з тисячі сварок про малороство, мову, язьік, Кучму і тд… але камертоном вечору стала ситуація з Кадочніковою. Лонг сторі шорт— розмовляла руською мовою на врученні премії Параджанова. Власне на неї направився шакалячий експрес фейсбуку твітеру та гімняних ЗМІ яким тіки дай лайку зробити гучніше. Срачка за срачкою і в це вписалися різні поважні люди по обидва боки і цей клубок запустив говнодрильну з якої жбурляли говном практично в кожного хто намагався сказати свою думку. Під гамно попав і письменник Василь Сторчак, який написав роман «ЛЮТИЙ» та мав сміливість типу стати на сторону пані Лариси і написав отакий пост про токсичність українськості зараз в моменті

До шоу і під час його я робив тотальний рісерч срача аби зрозуміти де та грань коли письменник написавший роман про точку неповернення між ру культурою та Україною став москворотим малоросом та собакою, яку чекає забуття?

Грані не знайдено. Знайдено тілько обурення того шо Василь перейшов в соцмережах на ру мову і ще знайдено що він здавав хату своїх бабусі та дідуся за 500 грн!!! Короче одна говоноліна витікала по мому роту з того срача а я дивився і думав ну звідки та залупа лізе та чому українці задираються один на одного по питанню про яке нещодавно казали «та я такова в Укараіне прєдставіть себе даже не магу»? В цій всій історії ми приділили увагу фб пересрачу срачу між Василем та Дайви Кучинскайте так як він був найгучніший з того шо виплило на поверхнью. Саме Дайва відшукала Василеві обʼяви на сайті садиба.юа і саме вона подзвонила його батькові аби запитати в нього «А ЯКОЮ МОВОЮ РОЗМОВЛЯЛИ ВАШІ МАМА В ПАПА?» … ну все… Тотальна дебілія почала кольцуватися воронкою а значить десь є початок

Зазвичай початок це береться у невідрефлексованих епізодах життя який кричить «ВААААА БЛЯТЬ ДАВАЙ ДЕРЖАВНОЮ СОБАКА», я то знаю бо у мене було так коли я кидався майже на кожного рускоговорящего незнайомця. В мене був момент життя коли крушилась свідомість і я на себе був дуже злий за те шо полюбив якусь кількість ру мовних пісен, захоплювався Мамлєєвим, та одного разу несвідомо для себе попрацював прям на «правітельство рф». Ось ходив я злий і намагався вичеркнути зі свого життя і те і се і пісні Бабкіна які були написані руським і всі всі ру речі. штуки які здавалось мене розлагають…

[це недописаний пост. допишіть його]

так ну шо, стартуємо театральну лабораторію?👽

Це вже ось-ось буквально. Я вам трохи нагадаю шо та про шо буде наша перша пʼятнична зустріч:

24.01 -- 12:00-15:00

першу зустріч ми присвятимо ФІЗИЧНОМУ ТЕАТРУ та день буде присвячений вивільненню нашої внутрішньої істоти назовні. Побудуємо з вами нову спільноту на ці три години і поіснуємо у вигаданому просторі наших фантазій. Це буде серія імпровізаційних вправ для тренування ініціативності, нестандартного мислення та інтересу до дослідження свого внутрішнього "Я" (яким би лякаючим то "Я" не було).

Заняття відбуватиметься на галявині біля nothing: де в нас буде можливість вільно ходити, стояти, бігати, роздивлятись пташок та один одного. По цьому, одягніться у зручний одяг в якому вам не западло валятися на травці (чи візьміть його з собою). Створимо неіснуючий ліс дивовижних істот які несподівано для себе опинилися на березі Середземного моря🧚‍♀️

для запису: https://web.vibez.io/events/theater 👈можете використати цей лінк чи просто прийти закинути ваш донат кешем

дуже чекаю на зустріч з вами✌️

крч чуваки я розумію вас якщо ви розчаровані у тому з ким я граю на одній сцені

проте варто зауважити що в мене трошки інші критерії «рукопожатності»

для мене нормально тусити з будь якою людиною коли:

1. ця людина не підтримує рашку
2. ця людина не є антисемітом
3. ця людина нормально ставиться до т.з "психічнохворих людей" та не намагається всіх вилікувати і не заважає звичайним шизам робити свої шизосправи

а крінж, неспівпадіння почуття гумору чи політичних поглядів сюди не відносяться
в мене взагалі політичні погляди аморфні, зокрема через те, що я стараюся не говорити з серйозним лицем про речі в яких не маю компетенції

тепер щодо чуваків з циркуляру та зс

рашку вони звісно не підтримують
"психічнохворим" людям життя не псують
про антисемітизм в мене були питання але я з цими людьми знайомий не перший день та вже встиг зрозуміти що це маячня та рофли

ну якийсь чувак зігу не по пріколу кинув, ну прийшло кілька справжніх зігамьотів на концерт — ну й бог їм, довбайобам, суддя
я то тут до чого?

я взагалі вважаю що зараз важливо давати концерти там де запрошують та не вийобуватись, ось нещодавно я їздив до Киргизстану, там люди живуть в своїй інфобульбашці, підлітки хочуть або з'їбатися до південної Кореї, або до рф, а старі люди вважають, що цент більше за євро. Ані про Ізраїль, ані про Україну ніхто з них нічого майже не чув. Я стояв в курілці зі знайомою, говорив українською, кілька людей з тієї курілки неіронічно пішли, бо реально подумали, що ми даватимо їм піздюлєй, якщо почуємо щось російською. Після концерту до мене підійшов чувак киргиз, дякував за те, що я приїхав, казав, що я відкрив йому очі, що я взагалі перший єврей, якого він бачить, що йому сподобалося моє музло, на повному серйозі питав чому я будучи євреєм підтримую Україну, а не рф. Поговорили нормально. Вчора бачив він в себе в інсті поширів збір мого друга на зсу. Ну чи не ахуєнно це? Ось так люди різних поглядів можуть одне одного переконувати парою слів. Імхо це неймовірно круто.

ось так само це можна проєктувати на вчорашній срач.

я не впевнений, що я настільки уж важлива та достатньо відома постать, яка може дозволити собі відмовлятися від платформи, яку їй надають. тим більше хто я блять такий щоб вийобуватись в Україні та обирати, кому тут можна тиснути ручки, а кому ні? в мене був вибір між українським, російським та ізраїльським паспортами — я свідомо обрав ізраїльський, і там, в Ізраїлі, я спокійно вийобуюсь, коли не хочу з кимось грати, коли не хочу пускати на концерт чувака, який харасів мою колишню, коли не хочу пускати на концерт проросійських хуїсосів.

крч
1. Мама знає що я не фашист
2. Тато знає що я не фашист
3. Я впевнений що я не фашист
4. Бог знає що я не фашист
5. А ви не факт що взагалі існуєте тому ви спочатку це докажіть

UPD: проте, я відкритий до діалогу і можливо купу речей не знаю і я зміню свою думку на той чи інший рахунок (не в сенсі що стану фашистом, а в сенсі блять йдіть нахуй), тому якщо маєте що сказати, пишіть

друзі у цю пʼятницю проведу другий урок у рамках театральної лабораторія🧪nothing: theater

приходьте 31.01. Проведемо вранішню лабораторію по ЕПІЧНОМУ ТЕАТРУ. Медитація, концетрація, перегляд шедевру на ютюбі і великому екрані, вправи епічного методу підходу до ролі

Основна ідея епічного театру- змусити глядача думати над виставою, а не співчувати героям. Емпатія до особистості заміняється на роздуми про суспільні проблеми, глобальні та риторичні питання які постають перед людством

Акторська техніка відчуження є одним з інструментів цієї форми театру. Актори не перетворюють себе на персонажа проживаючи все зсередини, а грають натягуючи на себе текст та дії персонажа. Це дає змогу не переживати істині емоції людини і ламати логіку повіствування тим самим даючи простір для думок глядача.

Зустрічаємось 31.01 в 10:00 і будемо лабораторувати до 13:00

nothing:
haTsorfim 29
Jaffa

оплатити можна на місці чи за посиланням ТУТ

Рекомендую потрапити подивитись на роботи автора та мати нагоду спитати у нього про жінок та страхи

Від себе додам шо цей Боріс то чистий кристал саморобного виробництва. Буде компанія людей та мистецтво🤝

🌿 ЖІНКИ І ТРИВОГИ | ВИСТАВКА БОРИСА СВІРСЬКОГО 🌿

nothing: emotional🧪lab запрошує на виставку, де все чесно: тіло, погляд, лінія. Ніяких концептуальних понтів, просто мистецтво, яке дивиться на тебе у відповідь.

📅 Відкриття: 6 лютого, 19:00–22:00
⏳ Триватиме: 6–28 лютого
📍 Де? вул. Цорфім, 29, Старий Яффо

🖍 Рисунок, що дихає.
📸 Цифрова обробка, що не заважає.
🔥 Температура експресії — стабільно висока.

Виставка про тілесність і тривожність, про присутність і втечу, про той момент, коли рука встигає за відчуттям. Відверті образи, створені на межі імпульсу й контролю.

👁‍🗨 Приходьте на відкриття 6 лютого — побачите перші, говоритимете перші, відчуєте перші.
Якщо не встигнете — маєте ще 22 дні, до 28 лютого.

ФБ ІВЕНТ ДЛЯ ТОГО ШОБ НЕ ЗАБУТИ

Вхід вільний. Вихід — за власним бажанням.

сьогодні в мене день народження.

Мені складно святкувати свята бо в них наче застигла памʼять тривоги. Наче якась халепа має статися прямо в день свята. З дитинства несу це гамно в собі і сьогодні я це припиняю. Завдяки вам, тим хто це читає, я маю силу більше не чекати від свят підʼйобів життя і дивлюсь на цей день як на можливість бути впевненим шо день народження піде чудово.

я знаю шо багато людей тут хочуть мене привітати і не знають, а шоб я хтів як привітання. Тож ось я вам винесу список різних варіантів поздоровлення.

1) най ось-ось-о потреба: приходьте на виставу завтра 18.02 яку я граю в הבימה התיאטרון הלאומי . Якшо ви про неї не чули то це дуже крута театральна робота яка в останній раз підійметься на сцені Абіми. ось тут ліну на квиток -- https://www.habima.co.il/shows/חיבור-ניתוק/ (юзайте код знижки 8484) -- ваша присутність дуже потрібна бо на сьогодні в нас продано 2 квитка в зал на 150 місць

2) ви знаєте шо в мене є творча студія Nothing: place without commitment і основне питання в ній, це завжди-- фінансування. Існують чутки шо нас спонсорує мерія, якісь фонди, інопланетянє, масони, багаті покровітєлі, тощо... Маю вас запевнити це чистий піздьож! Фінансування відбувається з мого та Марка гаманця. Нас підтримує тільки наш глузд та з десяток донатерів на Buy Me A Coffee, за шо їм уклін моцний до землі. Тож дуже запрошую всіх хто бажає відчувати енергію цієї студії- підтримати її та підписатися на помісячні ПОСИЛЬНІ донати чи зробити разовий внесок. Буду Богу молитися за ваші душі та розказувати що ви підтримували незалежне мистецтво коли це було так потрібно (ось лінк вам підтримати нашу креативну агенцію https://buymeacoffee.com/n.o.t.h.i.n.g )

3) я буду святкувати відкрито свій день народження можливо вперше в житті і запрошую вас приєднатися до цього! Це буде 28.02, в останній день зими, у Старому Яфо, якраз біля вищезгаданої студії. Чудовим збігом обставин там же проходитиме свято весни- Primavera Market 28.02 з квітами, вином та відкритою сценою для виступів людей чи нелюдей. Тож підпишіться на івент та приходьте святкувати мій День Народження. Прогуляйтеся по святу та підходьте підняти келих вина за життя! З 10:00 до 16:00 буде ідеальний таймінг аби насолодитися святкуванням тим паче що це пʼятничний чіл.

4) насолодітся будь-яким приємним спогадом про нас з вами. Якшо там є шось неприємне, то викреслить його на мить і зверніть увагу на приємність у нашому співіснуванні у вас в памʼяті. Якшо ще напишете про такий спогад отут в коментарях то вже більш ніочем просити вас не зможу і читаючи сам згадаю ці моменти радості разом з вами. Хай буде добре

Дуже хочу подякувати Мамі та Татові -- за відкриття цього світу таким який він є та їх беззаперечну любов до мене. дружині- за ці роки зі мною які минають у вирі почуттів, за ріст, за віру, за розсуд. Донечці - за відкриття в мені любові та кожноранкову мотивацію жити щасливо. Братам та сестрам яких розкидало по світу - за можливість розмовляти як наче з однією екосистемою де тебе розуміють з напівмовчання. Всім своїм котам з мого життя- дякую! Друзям - за те шо ви є. Глядачам - за те шо приходите подивитись шо це витворяється то тут то там. Учасникам театральної лабораторії - окремий респект за ваше консістансі!

ps. "чи раз батька вдарить, чи двічі, перед Богом, говорять, одвічать однаково. До всёго того, що я тебе просив прибавъ ще ось-що:" Ходіть на івенти у насінг. Ось наприклад:
-21.02 буде чергова зустріч театральної лаби
-22.02 чудова Соня робить в нас дівочий спіддейтінг,
-кожен вівторок у нас тут стендап на івриті відбувається
-ходіть на україномовні івнти по всьому Ізраїлю та розказуйте про це у соцмережах аби більше людей нас тут бачило і хай лишиться у минулому фраза "української діаспори у Ізраїлі нету"
-якщо хочете виступити на відкритій сцені 28.02 напишіть мені про це і я внесу вас у лайнап

✌️Всім ще раз дякую від всього серця💖

останнім часом все частіше думаю про те аби навалювати людям майндсети. Як то кажуть— курс лічностного росту, але я навпаки про лічносне падіння і селфгроувінг на тому добриві шо ми знаходимо внизу

у тому році почав писати книгу «як розжать очко / משחרר את התחת» і дай боже в цьому році закінчу. В цій книзі я описую свої життєві падіння і відчуття того як моє очко сжималося, стикаючись з метафізичними хуями розтиканими по всьому світові. Ці пісюни буквально торчать з кожної істоти, з кожного бюрократичного офісу чи з наших власних батьків чи любовей. Нам їх пхають як прикормку, а ми дуріємо від неї. Дуріємо та закриваємось у своїй голові, закриваємось у публічній самотності і закриваємо потроху нашу дупку не даючи енергії життя тікти по сьогоденню

те не так, тут не то, там не ето, це не тут, це не це та це не сюди … все це словєсні піки якими нас колить суспільство. Якими блокують нашу можливість насолоджуватися тим шо ми живі і дихаємо. Там не вдяг чоботі, а на вулиці дождь, а там не купив біток у 2010 році, там ти не випив з друзями і уже хуесос, а тут ти не зʼїв салат і вже ворог застілля та хозяйкі стола. Все це створює додаткові барьєри в нашій голові і потроху, наче накип на крані, наше очко починає камʼяніти, сжиматись, обрастати шишками та не пускати життя в середину нас.

Зара ви можете зупинитись аби задати мені питання:
- рега Юрасек! Я не понімаю це гей пропагадна чи інфоциганство?
- а я вам відповім - Я не знаю! Я так— відчуваю. Розслабтесь і відчувайте

Я відчуваю шо коли я щасливий і не турбуюсь за життя мій анус розслаблений у всіх смислах. Я фізично— зручно рухаюсь, сиджу, займаюсь коханням тощо… Я метафізично— відчуваю шо впораюсь зі всім адже все мені легко. Але вартує зʼявитися в моєму житті анусостимувачам, як мій туз набрякає і держе кругову оборону🪐 і в цю кругову оборону впадаю і я. Мої рухи стають невпевненими, я згадую всі свої невдачі, та чую слова «юра от еслі би ти напрягся ти би став…» ну і там шо собі людина на мене на придумувала то несоответсвіє я починаю собі уявляти. Я чув як і віру в те шо я стану чудовим бандітом, так і віру в те шо я бох створивший реальність і мені треба лиш відкритися (прийняти тягар хреста спасителя, в основному). Кожного разу як мені таке казали, я намагався думати «ой похуй», а думалось «ой похуй, але…» і після «але» я приміряв на себе пальта цих видуманих істот, анус лякався, зжимався та обрастав баребухами чужих уявлень про моє майбутнє. Наче не пускаючи таку реальність моя енергія була спрямована на стримування атак на майбутнє якого я не хочу і тим самим мені не вистало на сьогодення. Виявилось шо фінал у такої історії один. Ваша теперешність іде нахуй а за нею іде нахуй і ваше справжнє майбутнє і ви сидите на камінні у Яфському порту та втираєте собі назад у очі сльози намагаючись разжать очко.

… блін я вообще сів написати запрошення на виставу … приходьте сьогодні на виставу ХІБУР.НІТУК в театроні Абіма. Ми там граємо з розжатими анусами сучасну пʼєсу яка розповідає нам про те як один вважає шо може отримати все, а інша думає шо у неї є права. Як розумієте— обидва не праві, але майстерно прописані в тексті маніпуляції один одним у персонажів, цо просто еталон. А як глядачі знаходять свої риси у онаністі та секс-робітниці, то я вже вообще мовчу. Приходьте мовчати разом. А про розжатія ми ще поговоримо…

18.02 — ⏳20:00
Habima 4 🦩Kikar Habima
Kod znijky 🎹 na kvitok — 8484

когда перевел твой пост с украинского на инглиш:

- reggae Jurasek! I don't understand this gay propaganda or infociganstvo?

Днями вперше в житті провів захід англійською мовою. Сказати шо я в ахує повному це буде враньйо, але напівахуй мене хапав кілька разів за вечір, бо моя англійська довгий час життя була одним з поводів для тотального стиду за себе.

Так ось: провів! 2 години спілкування з залом та проведення жіночого онлі спіддейтінгу вважаю успішним!

Якщо б, коли до мене звернулася Соня з пропозицією проведення цієї зустрічі, якщо б вона спитала мене чи проведу я вечір англітом, я б звичайно відповів би «АГА! ЩАС!» і пішов би думати думи про те шо треба було читати ті йобані діалоги в Fallout 2. Але те шо спіддейтінг буде англійською ми всі взнали за 20 хвилин до початку. Виявилось що на івент прийшли дівчата з різних країн, наприклад, одна з них, на імʼя Лусʼяна була емігранткою з Бразилії, тож я дві хвилини постояв дивлячись на себе в дзеркало і мовчки повторював «I know English very well! Let’s do it, Champion» і пішов готуватись до першого в житті спіддейтінгу. Я був ведучим, як ви зрозуміли, тож не доводилося переживати за те як налажувать контакт з окремою людиною, а всього навсього треба було обʼєднати людей. Хвала небесам я це вмію вже кілька тисячоліть.

Вечір був суперкул! Соня підготувала для всіх учасниць конвертики з шармами, стікерами, листочками, та правилами. В себе на столі я побачив два листочки. Один з правилами, а інший з питаннями для раундів.
- Підготовка до івентів - подумав я - ніколи не зрозумію, але зручно!

-hello girls!…

… далі не можу розповідати подробиць бо це не ваше діло про шо спілкувалися дівчата (і не моє теж. Я їх не слухав а ходив пив чай). А вечір? Вечір був крутезний. Неймовірно потужний. Приходьте 26.03 на такий же вечір. Ведучим не факт шо буду я, але онлі дівчата точно будуть і ви зможете знайтись зі своєю новою подругою. Ось вам лінк купити квиточок та прийти знайомитись дівчатам з дівчатами

Я вірю в твій успіх.

Друже мій єдиний! (або випадковий глядачу, або штучний інтелект, що це читає, привіт 👋)

Цей випуск — хроніки нашого буття. PUBERTAT ідей. Між фактурою та насінгом. Між сенсом і його повною відсутністю. 11 хвилин, які нічого не пояснять, але, можливо, пояснять усе.

Ти побачиш випадкові відрізки життя. Спостерігатимеш за роздумами, що народжуються і помирають швидше, ніж ти встигнеш запитати: «А що тут взагалі відбувається?» Хтось співає, хтось розповідає стендап, хтось шукає Іісуса, а хтось просто чекає, коли це закінчиться, бо на фоні вже підгоряє піца.

В цьому випуску є все і немає нічого. Дивись уважно. Або не дивись. Життя однаково рухається далі.

Твій відданий,
шоу "завгодно"

MOSSAD IS FOLLOWING ME