😎 Львівський вайб — це ночувати у підвалі якогось середньовічного будинку на Староєврейській.

Проте, можна антуражно сфотографувати нову книжку про могили.😅

Це стіна мого номеру, без жартів.☠

А книжка — трилер від воїна ЗСУ Тараса Мельника. 💪

❤️‍🩹 Я на виставці прекрасного Опанаса Заливахи.

Задонатьте, будь ласка, сюди👉https://www.group-telegram.com/ukrainian_art_crossroads.com/2012

🖼 А я за це покажу вам виставку у коментарях👇

Ви закрили збір!!
Дякуємооо!!!!❤️❤️❤️

Заощаджуючи пильно свою готівку, дівчина брала тепер на обід день першу, день другу страву в своїй їдальні. А по обіді читала, звичайно, читала! Якби бібліотека видавала абонентові необмежену кількість книжок щодня, дівчина могла б спожити за вечір три й чотири романи. Але мала щодня тільки один, а ще до одної бібліотеки записатись не дозволяли їй кошти. Тож читала вона навмисне повільно, щоб заповнити вечір, іноді перечитувала ще раз усе спочатку або окремі, найбільш вподобані місця.

✍️📚 Валер’ян Підмогильний «Невеличка драма», 1930

Життя до епохи ґаджетів сприяло читанню, що й не кажи! Часом беру в руки «Невеличку драму», відкриваю на будь-якій сторінці, і просто читаю пару абзаців для кайфу. Шедевр є шедевр. ♥️

👩‍🎨🎨 Юрій Єгоров «Портрет», 1987

І в той самий час, дивовижно, що художники у всі часи не так вже й активно малювали читаючих людей. Часом думаю про це: здавалося б, ідеальна натура — людина, що читає в інтер’єрі, або на пленері. Але такого ще пошукати. Виходить, що у часи, коли читання було ключовим видом розваги, воно одночасно не було культовим, це була звичайна побутова сцена. Тільки цим можу пояснити, а ви? 🤔

📚👀 Мене не просили, але я скажу. 😁

Франківці, приходьте у п'ятницю! Мені здається, це цікаво! 😉

Я книжку ще не читав, але бачив — вона точно прикрасить вашу бібліотеку. ✨

Подивитись/замовити можна тут, але вживу — набагато краще, повірте 👉 https://book-ye.com.ua/catalog/suchasna-ukrayinska-proza/monetu-pidkyne-kozhen/

📚😍 Побачив на Goodreads, що Ганна Улюра почала читати ці дві книжки.

І згадав, що не показував їх вам. Ну подивіться яка краса від Фабули! 🤌

📖 Читає пані Ганна, читатиму я, і ви почитайте!

😄🙈 Це ж треба мати сатанинський намір так ненавидіти різноголосся української літератури!

Це я у компанії однодумців спостерігаю, як українців у соцмережах плавить від того, які українці різні, розумні й талановиті (після оголошення дійових осіб Радіодиктанту) та від деяких вельми розумних коментарів на цю поплаву.

Наперед перепрошую за довге речення. 😂

👨‍🎨🎨 Владислав Шерешевський "Зашквар", 2020

«У світі дуже мало речей, які насправді є тим, чим вони здаються».

Володимир Єшкілєв «Побачити Алькор», 2011

Неординарний випадок з цим романом, він теж не є тим, чим здається. Це цікава історія, яка відбувається у двох часових періодах: сучасність і сива давнина, у обох різні конкуруючі таємні ордени змагаються за ту саму, так звану, машину ускладнених проклять.

🧐 І зроблено це майстерно, тут багато доречних цікавинок про таємні ордени і філософію, відсилок та цитат, і Єшкілєва читати мені подобається, і я легко дочитав до кінця, але все зіпсували діалоги. Тут ВСІ сучасні герої, чомусь, розмовляють напівблатним-напівтюремним жаргоном, навіть чоловік з жінкою у ліжку. Це обламало весь кайф.

🙄 А потім, мені випала нагода запитати у автора про це, і він відповів, що цілком усвідомлює цю ваду, і тому роман було переписано і перевидано у видавництві «Фабула» під назвою «Ситуація “Нуль”, або Побачити Алькор» у 2017 році, і він радить читати саме його. Цікавий кейс, я такого ще не бачив. А ви?

Не #раджу_почитати «Побачити Алькор», але варто спробувати «Ситуацію “Нуль”». Те, що пише Єшкілєв – дуже цікаво, але я попав трохи не на те видання.

🤓 Цікаве про назву: Алькор – це маленька зірка у хвості сузір’я Великого Возу. Є легенда, що вавілонські володарі брали у царські лучники лише тих, хто був здатний побачити Алькор.

😍⭐️⚡️🫶🔥🎈😎😇🌻

Просто показую вам прекрасну Ірину Цілик і її Королівську прикрасу. If you know what I mean.

📸🫶 Фото генійки Телікової з БукФоруму

🥹🔥 Олди тут?

Абсолютно шикарне виконання народної пісні від героя нашої юності Василя Прозорова-Переверзєва з ТОЛу і героїні наступних поколінь Даніели Заюшкіної.

Послухайте, це круто. #співанапоезія

👇👇👇

Лиш на рідній землі ти напишеш ту книгу, де кожен
відшукає імено своє, а навпроти — і суд над іменом.

Лиш на рідній землі вищим світлом наповняться очі твої, —
ти неси їх, як воїн останній — останнє знамено.

Земле, книго моя, проминуло усе — безпечальність, високії думи,
де ж я був, скільки часу я стлумив?

Земле, я повернувся, чи стерпиш?
Найколючішим терном вколи моє серце натруджене.

Найсмиреннішим зерном колись проросте оця кров
між розбуджених.

✍️📚 Костянтин Москалець, 1989

Розумні люди пишуть, що для Москальця є природним шукати причин і людських потреб називати речі і самих себе правильними іменами, звідси і початок цієї поезії. І справді, всюди, окрім рідної землі, наше власне ім’я звучить інакше, наче вже воно якесь чуже.

👩‍🎨🎨 Роман Сельський «Вид з вікна на Чорногору», 1980

Ніколи не буває зайвим нагадати вам хто мій улюблений художник. Хочу у цей будиночок читати книжки! 🤌