Шорт 'Я померла в Ірпені' увійшов у конкурсний лайнап Festival du court métrage de Clermont-Ferrand

Померла Світлана Олешко – театральна режисерка, директорка Харківського театру "Арабески".
Прощання зі Світланою відбудеться в понеділок, 23 грудня о 12.00 у Варшаві за адресою ul. Powązkowska 14.
Світлана була дружиною лідера гурту "Мертвий півень" Міська Барбари, театр "Арабески" окрім іншого, продюсував проєкти гурту.
Підпишіться на УП.Культура

Загинув друг Ігор.
Власник вже культового Казка бару.
Важко описати, наскільки це велика втрата для всіх, не лише рідних та друзів, але й для музичної спільноти в цілому.
Його внесок в культурне життя Харкова важко переоцінити.
Відкрившись через рік після початку повномасштабної війни, бар став меккою для важкої музики. Переважна більшість хардкор, панк, метал концертів у місті проходили саме тут, даючи можливість місцевим відволіктися від похмурої реальності та відкриваючи двері молодим та старим гуртам з усієї країни.

Незважаючи на фінансові труднощі у бару, Ігор продовжував цю справу, оскільки альтернативи такому закладу не було.
Він часто говорив "можливо, я наївний дурник, але я вірю, що таке місце потрібне місту".
Навіть потрапивши у військо, він координував роботу бару та
виношував плани на майбутнє, щоби продовжувати робити Харків яскравим.
Ми втратили музичного ентузіаста, музиканта, добру та відповідальну людину, надійного партнера.
Подальша доля закладу наразі невідома.
Вічна пам'ять, Ігор!
Слава Герою! 💔

Загін кіноманів про Курбаса.

Курбас є прикладом людини, якій пощастило вирости без жодного впливу російської культури (а це стосується фактично всіх поколінь європейців до другої половини 20 століття, коли військова потуга та вплив країни забустив ретроспективно її культуру) та її наслідку — театру корифеїв (тут якщо є знавці, виправляйте). Це з одного боку дозволило створити спектаклі, які залишили сильний відбиток на тих, хто їх бачив, тому живуть досі, а з іншого — дуже погано сприймались сучасниками у Харкові та Києві, яким не пощастило як Курбасу.

Хоч я й не фанат каналу, але документалка вийшла пристойною, навіть попри художні елементи. Трохи не дотягнули до куту зору Наших 20-х @nashi1920, але близенько.

Радий був там побачити Миколу Набоку, засновника мистецького обʼєднання та театральної студії ХВИЛЯ.

Скільки українських фільмів на Роттердамському фестивалі — завдання рівня OSINT. Ось, здається, тепер увесь список:

👁‍🗨Буде фільм Олексія Радинського «Там, де закінчується Росія». Його можна подивитись на Takflix, але тільки з території України. За ймовірними показами слідкуйте у @kinotron_group

👁‍🗨Повна ретроспектива Сергія Маслобойщикова. Покажуть усі його ігрові та неігрові картини. Тридцять років тому його «Співачка Жозефіна та мишачий народ» була першою українською картиною в головному конкурсі Роттердама

👁‍🗨Фільм режисера Юрія Репіка «С. Параджанов. Відкладена прем'єра» 1995 року. Назва стрічки повторює її історію — цей фільм не існував у культурному просторі країни навіть зі статусом «втрачено». Його повернення з лімба ненароджених фільмів почалося 2020 року, коли група активістів на чолі з Олексієм Радинським і Любою Кнорозок спромоглася потрапити в архів студії «Національна кінематека України», котрого юридично не існувало.

👁‍🗨У програмі Short & Mid-Length — новий фільм В'ячеслава Туряниці, заснований на есеї Вірджинії Вулф.

👁‍🗨Поза конкурсом в секції іммерсівних медіа є україно-нідерладський шорт Софії Булгакової Otherworlds.

Олексій Радинський, Люба Кнорозок: «Серед закинутого архіву Київнаукфільму вдалося знайти сім невідомих раніше перлин кіно» — матеріал на Лівому Березі про важливість каталогізації та оцифрування кіноархівів, що нам може дати доступ до архівних стрічок 1990-х і про попит на архівне кіно у світі.

7 листопада 2024 року запрацював сайт відеоархіву Національної кінематеки України, зафіксувавши проміжковий фінал неймовірної історії. Неймовірної тому, що Україна втрачає більше архівів, ніж створює, цифрує та публікує. Викладена на сайті частина архіву колишньої студії «Київнаукфільм» не зіставна з усім обсягом матеріалу, який зберігають на її території. Утім представлена на сайті колекція вводить у публічний обіг фактично невідому частину історії українського кіно. 
...
Олексій Радинський: Тоді нам сказали, що там, ймовірно, кількасот коробок з плівкою, але ніхто не знав, скільки точно. Коли ми туди потрапили, то зрозуміли, що їх там набагато більше. По завершенні первинного опису виявилося, що там 11 тисяч 62 коробки з плівкою — тобто трошки більше, ніж кількасот.
...
Коли я передивлявся ці матеріали, в мене, наприклад, з'явилося питання: чому в Україні всі процеси, особливо у сфері культури й мистецтва, — це якийсь рух по замкненому колу? З'являється якась ідея, артефакт або концепція — і через пару років зникає. А ще через кілька років знову з'являється, але неначе вперше. Тобто все завжди починається начебто з нуля, хоча це зовсім не так. Зараз багато кому здається, що в нас уперше бум антиколоніальної чи деколоніальної думки. Це все, звісно ж, тому, що ми живемо в якійсь перманентній амнезії. Але в 1990-ті це все вже було. Я пам'ятаю, скільки було дебатів навколо колоніального й постколоніального статусу України ще з нульових.
...
Показово, що питання, чим ці фільми цікаві, виникає лише в Україні. Коли ми спілкуємося з іноземними колегами, які займаються архівною справою чи взагалі кіно, то абсолютно ні в кого не виникає питання, а чим ці фільми взагалі цікаві? Це ж очевидно. Натомість в Україні — і я вважаю, що так працює наша колонізована свідомість — ми найчастіше просто знецінюємо все, що тут робиться, автоматично ставлячи питання: а нащо це взагалі треба? Чому б це просто не викинути на смітник? Чим це цікаво? Може, цього треба просто позбутись і все? Ми з цим стикаємося дуже часто.

—
Дуже раджу подивитись різні фільми, наприклад:

Моя адреса – Соловки: Пастка (1991) про Леся Курбаса

Пейзаж для Ніни (1991) про екскурсоводку в музеї Пархомівки, легендарного музею секонд-хенд мистецтва у Харківській області, що виріс від доторку Малевича.

Таємниця скарбів гетьмана Полуботка (1991)

Моя батьківщина – Крим (1991) про повернення кримських татар.

Ілля Ріпин. Запорожці пишуть листа російському тирану

Світлана Олешко, культурна, некультурна журналістика та «дєвачькі на культурку»

Смерть театральної режисерки та директорки харківського театру «Арабески» Світлани Олешко у масовій пресі подавали абсолютно тупим чином.

Оксана Забужко написала пост, який неясно, є висловленням інтелектуалки чи наслідком важкого характеру.

Ксенія Білаш, редакторка відділу культури Лівого Берегу, який для мене є чи не еталоном рівня текстів про культуру, відповіла, що Оксана трохи нагнітає.

Бо дійсно, медіа, які написали про Світлану як про екс-дружину(!), не тільки про культуру, а й про все пишуть по-дебільному. Ну, окрім прогнозів тарологів та як вилікувати кон’юнктивіт фрешем цибулі та часника. Такі ситуації для мене є маркером рівня видання. Якщо вони не можуть зробити легкий рісерч у гуглі хто є людина, і користуються заголовками для привертання уваги уявного масового читача, то що вони пишуть про такі речі як політика та війна.

Зараз є немало пристойних медіа, що компетентно пишуть про культуру. На Детекторі видно хто це. Хоч і все одно замало, звичайно.

Ну й коментарі, репости, пішло обговорення, яке, як завжди, цінне саме своїм процесом.

А якщо ви втомитесь від читання коментарів, ось передача на 20 хвилин про діяльність харківського театру: КультУра: Театр «Арабески»

RIBBON та Decentralized Pictures оголошують Повний Короткий: конкурс проєктів короткометражних фільмів для підтримки українських кінематографістів

#постзпредложки

Прийом заявок відкрито з 3 грудня 2024 до 31 січня 2025 року за посиланням: https://bit.ly/3OFBPWA 

Повний Короткий (Full Short) спрямований на підтримку українських кінематографіст_ок через надання необхідного фінансування, наставництва та можливостей професійного розвитку.

🔘Програма відкрита для кінематографіст_ок на всіх етапах кар'єри — від початків_иць до професіонал_ок галузі. Подати можна ігрові, документальні або анімаційних короткометражні проєкти. 

🔘Українці, що проживають за межами держави, можуть подати заявки за умови, що виробництво відбудеться на території України.

🔘Чотири перемож_ниці отримають $20 000.

Конкурс реалізують RIBBON у співпраці з Decentralized Pictures (DCP, співзасновник Роман Коппола) та Групою Кінотрон @kinotron_group.

Деталі тут

З питань щодо подачі звертайтесь: [email protected]

Виставка «НАЇВ ВІЛЬНИЙ» в Українському Домі. Народна ікона, народна картина, сільська фотографія

Коли: До 2 лютого 2025 року
Де: Київ, Український Дім

У проєкті понад 300 творів українського наївного мистецтва з колекції Фонду Миколи Бабака.

По світлинам, які я бачив, виглядає дуже цікаво. Наївне мистецтво є справді явищем поза межами мистецьких законів та державних кордонів. Наївні митці та мисткині усього світу мають набагато більше спільного у темах та способах вираження, ніж професійні.

Деталі на сайті

Пиріг і Батіг — Колядницький (2024)

00:00 Спи Ісусе спи (автор о.Йосип Кишакевич 1872-1953)
04:17 Во Вифлеємі радость премнога
04:59 Ясна зоря
10:30 Ой з-за гори, з-зі креміної (колядка з с. Рівне, Вінниччина)
15:56 Ой давно давно постародавно (бойківська йорданська щедрівка)
23:40 Нова радість стала
25:45 Із Божого Раю звізда засьвітила
31:51 Самотою
35:31 Що за радість на світі настала
43:17 Желаю Вам, Отче (желаня)
43:54 Славен
51:05 Ой як то ще було із нащада світа (космогонічна колядка)

Spotify
Apple music

На фронті загинув один із найяскравіших представників харківського літературного андегранду та постійний учасник харківського Літературного Слему Олексій Безпальцев.

Олексій з'явився в наших колах ще у 2012 році, стрімко ставши легендою. Всі завжди чекали на його вихід на сцену, Льошине вміння та талант ламати глядачу мізки своїми виступами зробило  його зіркою, якою він назавжди й залишиться в пам'яті кожного з нас.

Щирі співчуття родині Олексія. Він був неймовірним.

​#cowoанонси
Нові дати лекції "Скепсис в Україні та у Південній Америці" з Олександром Луковиною!
Запрошуємо ✮✮

🎆 Скепсис в Україні й у Пд. Америці. Їхні взаємостосунки на прикладі останніх чотирьох книг, які були опубліковані там.

- Різниця між скепсисом і догматизмом: скептик має на меті захист окремої людської істоти, а догматик переносить відповідальність за свої теорії з себе на довколишніх людей. Тому скептик само-вкорочує свою моральну позицію, а не робить її універсальною і не ставить чужу шкуру у гру замість своєї.

- Догма як проект Парменіда ототожнення мислення і буття. Стоїк доводив, що руху нема (адже рух - це мінливість) і зламав (тобто зрушив) ногу собі, а не своїй догмі. Саме тому Секст пише, що з дороги, яка веде до прірви, треба зійти: ви не повинні доводити, що це ризиковано, бо у грі ваша шкура, а не догма про те, що руху нема, а падіння - це рух, отже, ви не впадете. Але саме цього вимагає ототожнення буття і мислення: треба наводити аргументи як для діяльності, так і для утримання. Анти-Парменід: випадковість є випадковою і про неї не можна знати доти, доки вона не станеться.

- Скептичне утримання. Асиметричний характер каузальності: не можна знати про щось доти, доки ти його не знаєш. Через асиметричний характер каузальності аргументація на користь діяльності теж є асиметричною: треба мати підставу для дії, але не треба наводити підстав для того, щоби відмовитися від дії.

- Явне. Спостерігають явне окремі люди в окремих обставинах і його можна сприйняти лише, якщо співвіднести (реляціонізувати) себе з позицією іншої людини, тобто відмовитися від своєї (скепсис є само-вкорочуваним). Спільність, здобута внаслідок такого реляціоністського спілкування, є критерієм діяльності: Секст Емпірик пише, що чоловік, який чеканив би власні монети і вимагав, щоби з ним торгували за них, був би бовдуром.

Олександр Луковина - бакалавр філософії, магістрант Інституту філології КНУ ім. Тараса Шевченка.
Сфера інтересів: скептицизм і логіка.

Коли: 11 січня (сб), 13:00-15:00
Формат: наживо (Київ) + онлайн (Zoom)
Де: Common Space (вул. Ярославська, 56А, БЦ Каньон)
Мова: українська
Вартість: 250 грн

🇺🇦 Для тих, хто зараз веде військове протистояння, участь у лекції безкоштовна!

Для СПЛАТИ напишіть, будь ласка, модератору:
Тоня (@egal_was_passiert)

Суспільне Культура продовжує підбивати підсумки року, і знову в новому топі не обійшлося без ПОТОПу!

Між підготовками до сьогоднішнього виступу на "Нойзі Щосереди" Олексій Подать встиг забрати перше місце у топі електронних альбомів 2024 року!

Відсікай! Позитивний відгук на фільм «Будинок Слово»

Важко скласти неупереджену думку про це кіно після величезної хвилі обговорень. Але я не кінокритик, я лише блогер (а блогери — маленькі гвинтики у світі постправди), тож буде субʼєктивна, емоційна та упереджена думка.

Читати